Колонізація Європейського Боспору

Ольговський С.Я.

Північно-Східне Причорномор’я почало освоюватись греками пізніше порівняно із Північно-Західним регіоном. Лише на межі першої і другої чверті VI ст. до н.е. іонійці при гегемонії, знову ж таки, Мілета засновують Пантікапей, Німфей, Тірітаку, Мірмекій на Керченському півострові, а у другій половині століття — Фанагорію, Гермонассу, Кепи на Таманському. Разом із освоєнням протилежного узбережжя Керченської протоки, на правому березі, південніше Пантікапея виникають Кітей і Феодосія. Така динаміка заселення греками Північного Причорномор’я не суперечить висловленому припущенню, що колонізація відбувалась із заходу на схід.

Традиційно вважалось, що на Боспорі грецькі переселенці засновували свої колонії на землях, що належали певним групам місцевого населення. Стародавні автори сповіщають, що мілетяни витіснили скіфів, а сучасні дослідники припускали, що греки заключили з місцевим населенням угоду на користування землями. Археологічні дослідження останніх років спростували ці думки. Всі пам’ятки і речі місцевих культур передколонізаційного часу, виявлені в невеликій кількості на місцях грецьких колоній або поблизу них, датуються добою бронзи або раннім залізним віком, але не пізніше середини VII ст. до н.е. Наприклад, одна з найяскравіших пам’яток цього часу — ранньоскіфське поховання на Темір-горі біля Керчі. Таким чином, між добою колонізації і місцевими пам’ятками існує досить суттєвий хронологічний проміжок.

На заході з Боспором Кімерійським межувала територія скіфів, які повернулись із азіатських походів і кочували в межиріччі Дніпра і Дону, але на Керченському півострові на час появи тут греків їх вже не було. Від основних же скіфських кочів’їв греків відділяло Меотійське (Азовське) озеро. Територію на схід від пониззя Кубані займали землеробські племена сіндів. Але греки почали займати узбережжя Керченської протоки, не віддаляючись спочатку від берега, що не повинно було суперечити інтересам аборигенів. Крім того, ми вже відзначили, що освоєння земель Азіатського Боспору відбувалось пізніше ніж на Керченському півострові і сінди могли переконатись у вигідності сусідства з греками. Таким чином, ні скіфи, ні сінди не мали ні економічних, ні політичних причин перешкоджати поселенню греків.

Археологічний матеріал дозволяє стверджувати, що в перші десятиліття свого існування, принаймні протягом 60–70 р., грецькі міста виглядали досить скромно. Невеликі і небагаті поселення з невеликою кількістю жителів, які займали обмежену територію без захисних споруд, із землянковою та напівземлянковою забудовою. Спочатку засновані греками міста існували як незалежні і самостійні поліси. Про це свідчить автономне монетне карбування деяких з них. Найпотужніший з античних полісів регіону — Пантікапей — почав карбувати власну монету ще у другій половині VI ст. до н.е., а інші міста — на початку V ст. до н.е.

У 480 р. до н.е. міста, розташовані на берегах Боспора Кімерійського, об’єднались у єдину державу, хоча цей процес не можна вважати одночасним. Боспорське царство поступово зростало за рахунок приєднання сусідніх полісів. Серед причин об’єднання боспорських міст на перше місце завжди висувають необхідність забезпечення спільного захисту від можливого нападу варварських племен. Іноді називають вплив міжнародної обстановки початку V ст. до н.е. Але безперечно, що таке об’єднання диктувалось економічними інтересами боспорських міст. Територія Боспорської держави зростала і за рахунок відокремлення власних колоній. Такою колонією стає Танаїс, розташований в гирлі р. Мертвий Донець.