Металургія і металообробка

Ольговський С.Я.

Більшість знарядь праці в античному світі виготовлялись із заліза, тому в кожному місті існували майстерні, в яких отримували метал і виковували продукцію. Аналізи показали, що на Боспорі металурги використовували керченську руду, для Херсонеса можна припустити використання місцевих болотяних руд. В Ольвію завозили руду з Криворізького басейну, а також останнім часом доведено, що в гирлі Дніпра зосереджені значні запаси гематитового піску, з якого отримували залізо в майстернях Ягорлицького поселення.

Збагачували руду в спеціальних котлованах, кілька з яких відкрито на Березані. Датуються ці котловани кінцем VII–VI ст. до н.е. Домниці VI–V ст. до н.е., в яких відновлювали залізо із руди, відомі на Ягорлицькому поселенні, в Пантікапеї, а в Тірі відкрито рештки двох сиродутних горнів перших століть нашої ери. На інших античних пам’ятках виявлено шлаки, губчате залізо і готові криці, ковальські інструменти.

Основним засобом обробки заліза була ковка, але використовувались гартування, цементація, зварювання. В архаїчний час всі операції, від отримання заліза до виготовлення готової продукції, виконували в одній майстерні. В елліністичну добу в металургійному виробництві вже існував певний розподіл праці і майстерні мали вузьку спеціалізацію. В одних отримували криці, в інших виготовляли готову продукцію.

Сліди кольорової металообробки виявлені на Березані, Ягорлицькому поселенні, в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї та інших містах Боспору. Зокрема в архаїчних шарах Березані знайдено всього дев’ять ливарних форм, напівфабрикати виробів, в основному вістря стріл, незагострений рибальський гачок, а також відходи виробництва — шлаки, мідні сплески, уламки тигелів та ллячок. Але всі ці знахідки не пов’язані з виробничими комплексами і взагалі на Березані не виявлено ніяких слідів стаціонарних майстерень. Враховуючи варварський вигляд прикрас, можна припустити, що майстерні на поселенні були тимчасові, а працювали в них варварські майстри.

Виразну ремісничу спеціалізацію мало Ягорлицьке поселення, населення якого, разом із металургією заліза і скловарінням, займалось також і обробкою кольорових металів. Тут зібрано колекцію напівфабрикатів вістер стріл, прикрас із слідами лиття, уламки тигелів, мідні і свинцеві зливки, шлаки, але, як і на Березані, на Ягорлицькому поселенні не виявлено слідів стаціонарних майстерень і жодного спеціалізованого інструменту ливарників. Відсутність культурного шару і решток жител засвідчує, що ремісниче виробництво носило сезонний характер, а типологічне розмаїття виробів вказує, що тут працювали заїзджі майстри — вихідці з різних областей Північного Причорномор’я, Балкан, Північного Кавказу, Поволжя. Остаточне припинення життя на поселенні наприкінці VІ ст. до н.е. було пов’язано із економічним піднесенням Ольвії, де також стали працювати прийшлі майстри, орендуючи приміщення для проживання і влаштування в них майстерень.

Можна говорити про чотири бронзоливарні майстерні в Ольвії архаїчної доби. Про одну з них, розкопану у 1929 р. на ділянці “И”, відомо лише, що в ній оброблялись і залізо, і мідь. Інші три майстерні містились в центральній частині міста і в одній з них також оброблялись і залізо, і мідь, а в іншій — було споруджено не менше трьох печей. В одній з них було виявлено фрагмент горщика з риб’ячими кістками, що вказує на тимчасове проживання тут ливарника. Характерною рисою цих майстерень є і те, що в них відсутній специфічний культурний шар із залишками ливарного виробництва. В той же час, також в центральній частині Ольвії, виявлено льох і яму, заповнені відходами ливарництва — шлаками, зливками міді, уламками тигелів, бракованою продукцією. Тобто при від’їзді з Ольвії майстри прибирали приміщення, в якому жили і працювали. Крім того, в Ольвії невідомі інструменти ковалів-ливарників. Ливарні форми також не пов’язані з майстернями. З колекції ольвійських ливарних форм, яких зараз нараховується близько ста, до архаїчної доби можна віднести не більше десяти. Це також вказує на те, що в ольвійських майстернях архаїчної доби працювали не місцеві майстри. Це були, в основному, скіфські ливарники, які забезпечували ольвійський ринок продукцією варварского типу — вістрями стріл, дзеркалами, прикрасами, виробами, виконаними у звіриному стилі. Основним прийомом обробки кольорових металів в Ольвії, як і у скіфських ремісничих центрах, було лиття, але застосовувалось тиснення і волочіння. В 1926 р. було знайдено кам’яну форму для тиснення бляшок у вигляді голівок грифона. З Тірітаки походить бронзовий штамп, який застосовувався для виготовлення золотих бляшок із зображенням Афродіти.

У IV–III ст. до н.е. ольвійська бронзоливарна майстерня містилась також у центральній частині міста. Цим же часом датується скупчення шлаків і уламків ливарних форм у північно-східній частині Ольвії, де, можливо, розміщалась майстерня. До елліністичного часу відноситься і більшість ливарних форм, в яких відливались, в основному, дрібні прикраси.

Декілька ливарних форм походить з пізньоархаїчних поселень ольвійської хори — Козирки-9 і 15, Старої Богданівки-2, Чортоватого-7, на поселенні Велика Чорноморка знайдено уламок тигеля, в якому плавили свинець. Ніяких інших слідів обробки кольорових металів тут не виявлено. В формах відливались свинцеві прясла, ворварки, намистини. Наймовірніше, це сліди роботи ливарників на виїзді, оскільки ніяких слідів майстерень не виявлено. Ливарна форма для виготовлення бляшок у вигляді голівки барса була виявлена в кургані Марицинського могильника в урочищі Аджигол. Скіфський обряд поховання, який знаходить аналогії в курганах Посулля, тип прикраси, що відливалась у форми, також свідчать, що тут був похований заїзджий майстер, котрий працював на одному з калліпідських поселень, можливо, на Аджиголі-1.

Продукція металообробного ремесла: 1 — залізні ножі (Пантікапей, Ольвія); 2 — медичні інструменти (Ольвія); 3 — риболовні гачки; 4 — бронзове дзеркало I–II ст. н.е. (Ольвія); 5 — бронзовий дзвоник (Ольвія); 6 — бронзові поясні пряжки (Ольвія); 7 — бронзові гачки для підвішування гориту (Ольвія); 8 — бронзові фібули (Ольвія)

Поки нема підстав вважати Херсонес потужним металообробним центром, але карбування власної монети, знахідки ливарних форм і мідних шлаків свідчать, що бронзоливарне ремесло в місті було, хоча стаціонарних майстерень не знайдено.

В Пантікапеї також були ливарні майстерні з печами, з яких походять форми, шлаки, зливки міді. Існували майстерні і в інших боспорських містах. На відміну від Ольвії, в боспорських майстернях з самого початку працювали грецькі майстри. Про це свідчить продукція, яку тут виготовляли. В фанагорійській майстерні відливались навіть великі бронзові статуї. Саме в боспорських майстернях виготовлялись шедеври торевтики, виявлені в курганах скіфської знаті IV ст. до н.е.

В перших століттях нашої ери кольорові метали застосовуються лише для виготовлення ювелірної продукції. Якщо до IV ст. до н.е. ливарники користувались олов’яною і олов’яно-свинцевою бронзою, то в римський час починають використовувати багатокомпонентні сплави із значними домішками цинку.

Покладів кольорових металів на території України немає. Відомо єдине невеличке родовище мідістих пісковиків в Бахмутському басейні на Донбасі, але і там не виявлено слідів розробки у ранньому залізному віці. Мідь у Північне Причорномор’я завозили з Балкано-Карпатського басейну і через скіфських майстрів з Північного Кавказу, Уралу і Поволжя.