Причини Великої грецької колонізації

Ольговський С.Я.

Щоб до кінця зрозуміти механізм колонізаційного процесу в Елладі, треба відзначити, що цей шлях вже пройшла Фінікія і це не могло не позначитись на Греції. При відносно невисокому рівні розвитку продуктивних сил, в умовах загострення соціальної і політичної боротьби у фінікійських містах виникло перенаселення і це було використано правлячими колами для створення в інших країнах опорних пунктів для розширення торгівлі і переселення туди з метрополії частини населення. Заснуванню колоній передували періоди, коли фінікійці лише торгували або обмінювались товарами з місцевим населенням. У той же час вони знайомились з природними умовами і оточенням нових територій.

Наступним етапом було, мабуть, заснування тимчасових поселень — факторій. На невеличкому острові за Геракловими Стовпами (Гібралтарська протока) вони заснували місто Гадір, (сучасний Кадіс). Згодом на узбережжі Піренейського півострова були засновані фінікійські поселення Малака, Сексі, Абдери, в Північно-Західній Африці — місто Лікс.

Іншим важливим районом фінікійської колонізації було Центральне Середземномор’я. На півночі Африки виникає місто Утіка, а протягом IX–VIII ст. до н.е. фінікійці з’являються на островах Сардинія, Сіцілія, але під тиском греків відступають на захід Сіцілії, де засновують такі центри, як Мотія, Панорм, Солунт. Займають фінікійці і острів Мальту.

У східній частині Середземномор’я фінікійські колонії виникли тільки на Кіпрі, де їх головним центром стає Китій. Проникали вони і в глиб острова, але бурхливий розвиток Греції не дав фінікійцям можливості заснувати там міста. Проте певний досвід колонізаційного руху греками був запозичений, хоча серед причин Великої грецької колонізації можна виділити риси як спільні із фінікійською колонізацією, так і особливі, притаманні лише Греції.

Слабкий розвиток сільськогосподарської техніки, примітивні засоби обробки землі, низька родючість або невеликі розміри земель в багатьох областях Греції, — все це приводило до того, що частина населення не могла прогодуватись на батьківщині і мусила шукати вільні родючі землі далеко за межами своєї країни.

В тих містах, де бурхливо розвивалась торгівля, важливою причиною заснування колоній було прагнення негоціантів закріпитись на шляхах в інші країни і осісти там. Але це було пов’язано, по-перше, із конкуренцією з місцевими купцями і, по-друге, із загрозою зіткнення з войовничими місцевими племенами. Крім того, лише в містах, пов’язаних із метрополією спільними духовними та економічними інтересами, купці почували себе захищеними. Такі колонії приймали, насамперед, купців з далекої батьківщини, викупали товари своїх співвітчизників і розповсюджували їх серед місцевого населення.

Соціальні причини полягали в тому, що під час розпаду родової громади, велика кількість земляних угідь, придатних для сільського господарства, концентрувалась в руках землевласників, а обезземелені селяни, які не хотіли потрапити в залежність від багатіїв, були вимушені йти з полісу. Оскільки у VIII ст. до н.е. грецькі міста тільки починали формуватись як центри ремесла і торгівлі, виходом для розорених селян був виїзд до інших країн.

Важливою причиною колоніального руху була політична боротьба в метрополіях. У період становлення поліса вона набула гостроти і супроводжувалась свавіллям. Відомо, наприклад, що у Мілеті після перемоги демократів були розтоптані биками діти їх супротивників, а наступна перемога знаті закінчилась спаленням демократів та їх сімей. В такому разі перед угрупуванням, що програло у політичній боротьбі, стояв вибір — насильницька смерть на батьківщині або терміновий виїзд в іншу країну. Іноді саме такі політичні діячі були ініціаторами заснування колоній. Наприклад, Тарент в Італії був заснований представниками політичного угрупування “парфеніїв”, після їх невдалої спроби добитись рівноправ’я з повноправним населенням Спарти.