Провідні грецькі поліси як ініціатори формування колоній. Хід Великої грецької колонізації

Ольговський С.Я.

Можна виділити три основні напрямки Великої грецької колонізації:

1) західний — узбережжя і острови Іонічного моря на північний захід від Греції, Італія, Сіцілія, Південна Галія та Іспанія;

2) північно-східний — північне узбережжя Егейського моря, Гелеспонт, Пропонтіда і Боспор Фракійський (сучасні — Босфор і Дарданели), узбережжя Чорного моря;

3) південно-східний — південний берег Малої Азії, Африка.

Основними були два перших напрямки. Першими вивели колонії евбейські міста Халкіда та Еретрія, згодом — Корінф і Мегара, а далі — інші міста Греції — Мілет, Фокея і навіть такі відсталі області, як Локрида, Ахайя, Спарта.

Першу колонію в Середземномор’ї в 774 р. до н.е. заснували халкідяни та еретрійці на невеликому острові Пітекусса біля західного узбережжя Італії. Через півстоліття на материку було засновано Капую та Неаполь. Для здійснення контролю над морським шляхом між Етрурією і Грецією, на обох берегах Месинської протоки, між Італією і Сіцілією було засновано Регій і Занклу. У 733 р. до н.е. на Сіцілії було засновано Сіракузи, які згодом стають найбільшим містом не тільки на острові, а й в усьому західному еллінстві. Сіракузи ж заснували на острові Акру, Касмену, Камарину, мегарці — Мегару Гіблейську, родосці і критяни — Гелу, яка також, як і Сіракузи, стала ініціатором заснування Акраганту.

Родючі землі Південної Італії привабили ахейців, які заснували Кротон і Сібарис, спартанців і локрійців, які заснували Тарент і Локри Епізефирійські. Врешті, в Південній Італії з’явилось стільки грецьких міст, що цю частину Апенінського півострова, а іноді і Сіцілію, називали Великою Грецією.

Наприкінці VII — на початку VI ст. до н.е. фокейська колонізація охопила Західну Італію, Південну Галію і Північно-Східну Іспанію. На півночі Італії було засновано Тевту, на Корсиці — Алалію, Емпоріон у Північно-Східній Іспанії. Самою західною колонією стала Гавань Менесфея за Гібралтарською протокою на березі Атлантичного океану.

В кінці VIII — на початку VII ст. до н.е. греки захопили протоку Гелеспонт і рушили далі на північ. Відтепер головну роль в колонізаційному русі відіграють поліси Східної Греції — Самос, Хіос, Мітилени, Фокея, Мілет, Колофон. У протоці Боспор утворюється мегарська колонія Візантій, з якої починається освоєння греками узбережжя Чорного моря. За однією з версій іраноязичні скіфи називали море Ахшайна — “Темне”, від чого греки називали його Аксинський Понт — Негостинне море. Коли ж вони переконались в багатстві моря і узбережжя, то називали його Євксинським — “Гостинним”.

У Причорномор’ї колонії засновували, головним чином, Мегара і Мілет. Мегарці освоювали, в основному, території неподалік від Боспору Фракійського. На схід і на північний захід від нього виникають Гераклея Понтійська, Месамбрія, Каллатіс. Тільки у 20-ті рр. V ст. до н.е. в Криму мегарцями з Гераклеї Понтійської було засновано Херсонес. Решта міст Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор’я заснована Мілетом. Провідною мілетською колонією південного узбережжя вважалась Синопа. Далі на захід мілетяни заснували Аполлонію, Одес, Томи, Істрію і з’явились в Надчорномор’ї, де осередками колонізації стали Нижнє Подністров’я з містами Офіуса, Тіра, Ніконій; Нижнє Побужжя, де виникає найдавніше в Північному Причорномор’ї поселення Борисфен, а потім Ольвія. Третім осередком колонізації Північного Причорномор’я стає Боспор Кімерійський, де навколо Пантікапея виникають міста Мирмекій, Тірітака, Ілурат, Німфей, Акра, Кітей, Кімерік, Феодосія, які згодом будуть об’єднані в єдине Боспорське царство. А на південь від кордону Боспорського царства, на східному узбережжі Чорного моря з’являються еллінські міста Пітиунт (Пицунда), Диоскурія (Сухумі), Фасис (Поті). Таким чином, все узбережжя Чорного моря, як і Середземномор’я, було вкрите мережею грецьких колоній.

Взаємовідносини грецьких колоністів і місцевого варварського населення складались по-різному, але вони завжди здійснювали вплив один на одного. Еллінський вплив прискорив хід економічного, соціального і культурного розвитку варварів; скіфська культура, особливо IV ст. до н.е., — цьому яскравий приклад. Але і оточуюче середовище впливало на греків і це видно з культури колоністів. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я розглядається як окремий і своєрідний варіант загальногрецького.

Великий вплив мали колонії і на метрополію: грецька торгівля набуває міжнародного характеру. Грецькі товари розповсюджуються по всьому Середземномор’ю і за його межами. З периферії в Грецію надходять дорогоцінні метали, раби, риба, хліб, що суттєво впливає на соціальний і політичний розвиток країни. Знайомство з далекими країнами прискорило культурний розвиток Греції і грецької науки. І, нарешті, в результаті грецької колонізації історія окремих регіонів Середземномор’я стала зливатись в єдиний процес.