Історіографія Великої грецької колонізації
Ольговський С.Я.
В історії дослідження Великої грецької колонізації виділяють декілька етапів. Перший можна охарактеризувати як антикварно-публіцистичний або аналітичний. Він охоплює першу половину XIX ст. У цей час побачила світ оглядова праця Р. Рошета “Історична критика облаштування грецьких колоній” (1814), присвячена Великій грецькій колонізації. Книга містила відомості, взяті, переважно, із стародавніх джерел. Проте Р. Рошет не тільки зібрав відомості про грецькі колонії, а й торкнувся таких теоретичних проблем, як причини, рушійні сили і мотиви колонізації. На думку автора, колонізаційний рух був зумовлений, насамперед, темпераментом і релігійними поглядами греків, а потім вже політичною боротьбою, кровною помстою, нестачею землі і зубожінням сільського населення.
У 1817 р. вийшла книга А. Бёка “Державне господарство афінян”, яка містила досить змістовний перелік відомостей стародавніх авторів, доповнений епіграфічними джерелами. Власне ця робота заклала основи наукового підходу до проблеми афінської колонізації.
В “Історії Греції” (1857) Е. Курціуса яскраво змальовано сутність і хід колонізаційного руху. Разом з ідеалістичними уявленнями про історичну місію греків автор відзначав послідовність і планомірність колонізації, причиною якої було перенаселення Греції VIII–VII ст. до н.е. Рушійною ж силою, на його думку, були торгівельні інтереси грецьких полісів.
У цей же час зароджується і російська історіографія Великої грецької колонізації. У 1865 р. вийшла праця Ф.Ф. Соколова “Критичні дослідження, що відносяться до найдавнішого періоду Сіцілії”, в якій було піддано критиці німецький скептицизм по відношенню до стародавніх джерел, вказано на недоліки праць деяких німецьких вчених і проаналізовано легендарну і історичну традиції про заснування грецьких колоній в Сіцілії.
З кінця ХІХ ст. починається якісно новий етап вивчення історії Великої грецької колонізації, якому були притаманні фактологічна точність і критичний відбір античних джерел. Результати аналітичних досліджень були узагальнені у “Підручнику грецьких державних старожитностей” К. Германа (1855) та в “Керівництві по грецьким державним старожитностям” Г. Гілберта (1885), в яких містився огляд грецьких колоній і їх державного устрою, аналізувались стосунки колоній з метрополіями. Але основним результатом досліджень цього періоду була сформульованість двох теорій — “торгівельної колонізації” (Е. Мейєр) та “аграрної” (Ю. Белох, П. Гіро).
Хоча колонізація розглядалась як торгівельна експансія і раніше, Е. Мейєр вперше сформулював кінцевий варіант теорії, побудованої на різноманітних джерелах. Зокрема він відзначив, що грецька колонізація тісно пов’язана з піднесенням товарного виробництва, розвитком грошової системи, що привело до значного зростання ролі морської торгівлі і пошуку ринків в різних куточках Середземномор’я і Причорномор’я, чому сприяла і перенаселеність полісів. З відтоком населення в колонії в Греції зростає роль рабської праці, змінюються соціально-економічні умови, що привело до соціальної кризи в державі у VII–VI ст.
Теорію аграрної колонізації, незалежно один від одного, сформулювали Ю. Белох і П. Гіро. Зокрема Ю. Белох вважав, що на ранньому етапі колонізації торгівельні інтереси не могли відігравати провідну роль, оскільки промисловість Греції знаходилась в зародковому стані, а нестача землі примушувала греків шукати родючі землі за межами батьківщини і перші колонії спочатку були виключно землеробські. Лише згодом грецькі поліси перетворюються на торгівельні центри. Відповідно і склад колоній формувався із селян, які не могли прохарчуватись вдома, шукачів пригод і політичних вигнанців.
П. Гіро відзначав, що грецька колонізація за часом співпадає з періодом панування режиму сімейної власності, який припадає на XI–VII ст. до н.е., коли не могло бути нестачі землі, — в архаїчній Греції її було достатньо. Відповідно не було і перенаселення. Проблема полягала в обезземеленості селянства. Оскільки земля належала в цілому родині, то вона не підлягала розподілу і влада батька могла поставити будь-якого члена родини поза сімейним майном, а від так він мусив шукати собі землю в далеких краях. П. Гіро також вважав, що колонії виникали як землеробські поселення, а згодом могли стати торгівельними центрами.
Всі ці напрямки дослідження колонізаційного руху характеризуються використанням, переважно, літературних джерел. Першим показав виключне значення археологічного матеріалу, зокрема кераміки, для вивчення грецької колонізації Е. фон Штерн, який досліджував грецьке поселення на о. Березань.
Теоретичними питаннями історії колонізації займався В.В. Латишев. У 1887 р. він висловив думку, що головною причиною проникнення греків у Надчорномор’я були їх торгівельні інтереси.
Перший ґрунтовний нарис грецької колонізації був написаний С.О. Жебелєвим, як складова загального курсу з історії Греції (1936). На його думку, причиною колонізаційної активності греків був економічний переворот VIII–VII ст. до н.е. Колонізація була зумовлена комплексом економічних і соціальних причин: обезземеленість селянства, в чому автор цілком підтримав висновки П. Гіро, разом з тим, він погоджувався з Е. Мейєром в тому, що велику роль відіграли торгівельні інтереси греків, а також соціальна боротьба. Він також дійшов висновку, що державній ініціативі виведення колоній передували приватні торгівельні контакти.
У повоєнний час вийшла книга О.О. Ієссена “Грецька колонізація Північного Причорномор’я” (1947), в якій автор висловився про двобічний характер колонізаційного процесу. На його думку, виникнення колоній у Північному Причорномор’ї було підготовлено попередніми міновими контактами місцевих племен з південними регіонами протягом, принаймні, півтори тисячі років, починаючи з доби енеоліту. А умови для заснування колоній виникли після переходу скіфського суспільства на найвищу ступінь варварства.
Післявоєнні дослідження північно-причорноморських колоній дали можливість В.В. Лапіну на конкретному матеріалі дослідити процес проникнення греків у Нижнє Побужжя. У своїй книзі “Грецька колонізація Північного Причорномор’я” (1966) автор докладно проаналізував роботи з питань грецької колонізації і дійшов висновку про її аграрний характер і спростував теорію О.О. Ієссена про двобічність колонізаційного процесу, оскільки Північне Причорномор’я не було заселене перед приходом греків протягом декількох десятиліть. Важливим спостереженням В.В. Лапіна є те, що основна маса переселенців складалась з найбіднішого населення.
Історіографічний характер має монографія В.П. Яйленко “Грецька колонізація VII–VI ст. до н.е.” (1982). Крім докладного аналізу досліджень з питань колонізації, починаючи з кінця XVIII ст., автор аналізує епіграфічні джерела, зокрема грецькі декрети про формування і виведення колоній, а також їхнє правове влаштування. Автор виділяє дискусійні питання колонізації Північного Причорномор’я і Колхіди і приділяє велику увагу найдавнішому поселенню на о. Березань.
В цілому проблемам Великої грецької колонізації присвячено велику кількість досліджень. Власне вирішення будь-яких питань, пов’язаних з матеріальною або духовною культурою грецьких полісів на території Північного Причорномор’я, так чи інакше, виводять дослідників на колонізаційну проблематику. Тому ми будемо повертатись до історіографії цього явища і в наступних розділах.