3.1. Банківські філії та регіональна банківська політика підвищення конкурентноздатності

Брітченко І.Г.

Для конкурентноздатності банківської системи важливим є достатня кількість філій у кожному регіоні. Роль філій і регіональних представництв банку полягає у створенні мультиплікаційного ефекту як в межах національної банківської системи, так і всередині мережі окремого банку (внутрібанківський мультиплікаційний ефект). Під банківською філією треба розуміти відокремлену структурну одиницю, яка функціонує на ринку банківських продуктів конкретного регіону, має право на відкриття поточних рахунків і надання кредитів своїм клієнтам (має власне кодування МФО для здійснення розрахункових операцій клієнтів і кореспондентський рахунок у Національному банку України), втілює маркетингову стратегію даного банку на регіональному рівні.

Нестача структурних підрозділів в одному регіоні не може бути компенсована надлишком в іншому. Наявність достатньої кількості філій не звільняє від необхідності конкурентної боротьби за клієнта і від необхідності розробки та просування нових банківських продуктів. Розробка і просування нових банківських продуктів банками з недостатньою кількістю філій є тим найважливішим методом залучення нових клієнтів і підвищення прибутковості банку, що дозволяє акумулювати необхідні додаткові ресурси для розширення філіальної мережі. У зв’язку з цим, особливо актуальними представляються технології споживчого кредитування, що дозволяють створити значні ресурси шляхом формування перехідних залишків на поточних рахунках фізичних осіб. Технології споживчого кредитування, засновані на осілому способі життя населення, виступають вдалою базою для фор і просування нових банківських продуктів особливо актуальна для банків, що мають недостатньо розвинуту філіальну мережу (сім і більше філій), але мають реальну можливість при просуванні нових банківських продуктів розширити свою мережу до меж створення об’єктивних умов для її ефективного функціонування. До таких банків відносяться: АБ «Енергобанк», ВАТ «Приватінвест», АКБ «Київ», ВАТ Банк «БІГ Енергія», АКБ «Форум», ВАТ «Міжнародний комерційний банк», АБ «Київська Русь».

Банкам, що не мають жодної філії, таким як Закарпатський АКБ «Лесбанк», АКБ «Альянс», АБ «Інтеграл», АКБ «Інтербанк», АКБ «Технобанк», ЗАТ «Полікомбанк», АБ «ІКАР-банк», АБ «Старокиївський банк», АКБ «Крим-банк», КБ «Галс», АБ «Індустріалбанк», АКБ «Порто-франко», АКБ «Фінбанк», АБ «Олімпійська Україна», ВАТ «Банк «Демарк», ВАТ «Банк «Український капітал», ТОВ КБ «Стоїк», АКБ «Європейський», АБ «Алонж», ВАТ «ТММ – Банк», АКБ «Інтерконтинентбанк», ТОВ КБ «ФЕБ», АБ «Фермерський земельний банк», АБ «Доміана-банк», АКБ «Укрхарчпромбанк», АКБ «Денді», ВАТ АКБ Розвитку МСБ «Антарес», АБ «Металург», АБ «Столичний», АБ «Мега-банк», ВАТ «Аграрний комерційний банк», ТОВ КБ «Земельний капітал», АКБ «Олбанк», КБ «Контакт банк», АТ «Банк Велес», АКБ «ТК Кредит», КБ «Князівський», ТОВ «Східно-український промисловий банк», ТОВ «Класикбанк», АБ «Укргазпромбанк», ЗАТ «Тас-інвестбанк», ЗАТ КБ «Радабанк», АБ «Кліринговий будинок», АКБ «Сітібанк», ЗАТ «Прайм-банк», ТОВ «Комерційний банк «Актив-банк», ТОВ «Артем-банк», ТОВ «Фортуна-банк», ЗАТ «Агробанк», ТОВ «Банк «Перспектива», ТОВ «Універсальний комерційний банк «Лідер», ТОВ КБ «СКБ», ВАТ «Кримський універсальний банк» та ін. (всього 72 банки), представляється доцільним розвиватися за шляхом злиття й об’єднання або входження на взаємовигідних умовах до вже сформованих банківських систем або банківських систем, що формуються.

Лідери банківського бізнесу України, що мають десятки регіональних підрозділів, такі банки як ВАТ «Укрексімбанк», АКПІБ «Промінвестбанк», АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк», ВАТ «Ощадбанк», АТ «Укрінбанк», АТ Поштово-пенсійний банк «Аваль», КБ «Приватбанк», АТ «Кредит-банк (Україна)», АКБ «Укрсиббанк», АКБ «Правекс-банк», ВАТ КБ «Надра», АКБ «Експрес-банк», АКБ «Укргазбанк», АКБ «Національний кредит», знаходячись у більш вигідному положенні, об’єктивно зацікавлені в підвищенні якості послуг, що надаються, зниженні їхньої собівартості, підвищенні надійності банківських операцій, зниженні кредитного й інших банківських ризиків.

Усі комерційні банки України можна умовно розділити на чотири групи, виходячи з кількості філій у їхній системі.

Перша група – могутні банківські системи, що є постачальниками ресурсів на міжбанківський ринок України у силу значних можливостей внутрішнього кредитного мультиплікатора. Дана група банків спроможна реально збільшити капітал банківської системи і складається з 20 і більше філій.

Друга група – самодостатні банківські системи, які беруть участь у кредитному мультиплікаторі національної банківської системи України в масштабах, що дозволяють зберігати власний банківський капітал, мають перспективи розвитку до могутніх банківських систем, складаються з 10–19 банківських філій.

Третя група – перспективні банківські системи, що не мають об’єктивних передумов зберігати банківський капітал, але мають можливості розвинутися до рівня самодостатніх банківських систем. Нараховують 6 – 9 банківських філій.

Четверта група – нерозвинені банківські системи, що не мають об’єктивних передумов зберігати банківський капітал і мають сумнівні перспективи щодо можливостей перерости в самодостатні банківські системи без істотної сторонньої допомоги. Нараховують до 5 банківських філій.

Схематично співвідношення комерційних банків, що належать до різних груп, сформованих за чисельністю регіональних філій, зображено на рис. 3.1.

Не менш важливий аналіз кількості філій, що приходяться на частку різних груп банківських систем. Схематично це співвідношення зображено на рис. 3.2.

Середня кількість філій, що припадають на різні групи банків, становить:

– могутні банківські системи – 80,1 філії;

– самодостатні банківські системи – 12,8 філії;

– перспективні банківські системи – 7,4 філії;

– нерозвинені банківські системи – 1,6 філії.

Цілком зрозуміло, що група банків, які володіють 1,6 філії, не може реально конкурувати з групою банків з мережею регіональних представництв у 80,1 шт. Не менш важливою й актуальною задачею регіонального банківського ринкознавства виступає розподіл певної кількості регіональних підрозділів комерційного банку всередині конкретного регіону. В його основі лежить принцип, відмінний від принципу визначення кількості регіональних представництв банку. Сутність цієї відмінності полягає в тому, що створення або реформування конкретної банківської системи відбувається в умовах функціонування інших банків і банківських систем, тобто в конкурентних умо-вах, як тих, що формуються, так і вже сформованих, тобто в умовах реального функціонування кредитного мультиплікатора поза залежністю від наявності (реформування) нової банківської системи. Тому при розрахунку кількості філій у регіоні враховується загальна кількість комерційних банків і їхніх регіональних представництв. При розподілі філій банку в регіоні загальна кількість банків і їхніх регіональних представництв у національній банківській системі залишається незмінною. Кількість банків і філій інших банківських систем у регіоні не має принципового значення.

Першорядну роль відіграє розподіл усередині регіону економічних параметрів, що лежать в основі критеріїв доцільності просування набору банківських послуг конкретної банківської системи. Для оптимального розподілу n–ї кількості філій банківської системи в регіоні необхідно умовно розділити його на n–у кількість підрегіонів або територій, відносно рівних за своїми економічними параметрами, визначити його адміністративний центр з найбільшою концентрацією комунікаційних, інформаційних і ресурсних параметрів. Це і буде місце дислокації конкретного регіонального представництва конкретної банківської системи.

Дане твердження виглядає трохи парадоксальним. Припустимо, що на даній території й у даному регіоні існує надлишок банківських філій. Навіть, якщо на даній території теоретично зосереджені усі банки і банківські системи країни, крім тієї, для якої необхідно вибрати місце розташування своєї філії на даній території, розташування цієї філії доцільно, необхідно й економічно виправдано. Конкретній банківській системі, що розташовує свою філію в перенасиченому банками регіоні, філія необхідна, у першу чергу, для ефективного функціонування всередині банківського кредитного мультиплікатора, заснованого на достатній кількості клієнтів в інших регіонах країни. Якщо інші банки і банківські системи нерівномірно розподілили свої філії, перенаситивши ними досліджуваний регіон, то нестача їхніх філій в інших регіонах слугуватиме причиною надлишку клієнтів у розглянутій банківській системі, що буде мати надлишок кредитних ресурсів в інших регіонах.

Оскільки дана банківська система створює філію для збільшення ступеня мультиплікаційного ефекту, створювана філія може почати свою діяльність із пропозиції більш дешевих кредитних ресурсів за рахунок їхнього надлишку в інших регіонах. Це очевидна конкурентна перевага призведе до перерозподілу перспективних клієнтів від конкуруючих банківських систем, що перенаситили філіями досліджуваний регіон, на користь знову створюваної філії. У силу об’єктивних факторів формування собівартості кредитних ресурсів банки-конкуренти не зможуть запропонувати своїм клієнтам більш вигідні умови кредитування. З викладеного можна зробити висновок про те, що раціональний, ефективний, науково-обгрунтований розподіл регіональних представництв банківських систем між окремими регіонами й усередині самих регіонів є найважливішим чинником ефективного функціонування банківських технологій збереження і збільшення банківського капіталу, підвищення конкурентноздатності банківської системи.

Важливу роль відіграє аналіз основних характеристик регіональної структури комерційних банків у динаміці. Розглянемо ситуацію, при якій найбільш безперспективні комерційні банки, що не мають жодної філії, у силу економічної неефективності припинять своє існування. Дослідимо, у який якісний стан перейде національна банківська система України і як це позначиться на конкурентній позиції інших комерційних банків. У результаті ліквідації зазначених банків національна банківська система набуває наступних кількісних параметрів:

Загальна кількість регіональних структурних підрозділів – 1554 шт.

Загальна кількість банків – 108 шт.

Кількість філій, необхідних для ефективної роботи окремої банківської системи України – 14 шт.

При цьому відбудеться перерозподіл усередині сформованих груп комерційних банків, у результаті якого самодостатні комерційні банки і великі банківські системи збережуть свої позиції, а перспективні банки наблизяться або перейдуть до категорії нерозвинених.

Дослідимо, у який якісний стан перейде українська банківська система при ліквідації всіх нерозвинених банків:

Загальна кількість регіональних структурних підрозділів – 1415 шт.

Загальна кількість банків – 42 шт.

Кількість філій, необхідних для ефективної роботи окремої банківської системи України – 34 шт.

При цьому відбудеться перерозподіл усередині сформованих груп комерційних банків, у результаті якого самодостатні комерційні банки і деякі великі банківські системи перейдуть у перспективні банки, а перспективні та частина самодостатніх банків перейдуть у категорію нерозвинених банків. При цьому банки, що були раніше могутніми банківськими системами, будуть володіти 78 % усіх філій, а значить контролювати 78 % національного кредитного мультиплікатора. 28 комерційних банків, що залишилися, будуть володіти філіальною мережею загальною чисельністю 309 регіональних представництв, що в середньому на один банк становить 11 регіональних представництв. При об’єктивній потребі для достатнього функціонування внутрібанківського мультиплікатора, що більше ніж у два рази перевищє існуючі можливості, банківська система, що залишилася, не зможе реально конкурувати з могутніми банківськими системами.

Дослідимо, у який якісний стан перейде українська банківська система при ліквідації перспективних і нерозвинених банків, що не задовольняють мінімальним об’єктивним вимогам щодо кількості регіональних представництв, необхідних для ефективного функціонування регіональних банківських технологій:

Загальна кількість регіональних структурних підрозділів – 1268 шт.

Загальна кількість банків – 26 шт.

Кількість філій, необхідних для ефективної роботи окремої банківської системи України – 53 шт.

При цьому відбудеться перерозподіл усередині сформованих груп комерційних банків, у результаті якого самодостатні комерційні банки і частина могутніх банківських систем перейдуть у нерозвинені банки, а при цьому банки, що були раніше могутніми банківськими системами, будуть володіти 87 % усіх філій. 12 комерційних банків, що залишилися, будуть володіти філіальною мережею загальною чисельністю 162 регіональні представництва, що в середньому на один банк складає 13,5 регіональні представництва. При об’єктивній потребі для достатнього функціонування внутрібанківського мультиплікатора, що у чотири рази перевищує існуючі можливості, банківська система, що залишилася, стане ще менш конкурентноздатною порівняно з могутніми банківськими системами, ніж у попередній ситуації.

Процеси ліквідації комерційних банків з недостатньою кількістю регіональних представництв змодельовані при дотриманні умовної «чистоти експерименту», тобто за умови, що місце ліквідованих банківських підрозділів на конкретному регіональному сегменті ринку банківських послуг залишається незайнятим. У реальній економіці ситуацією, що сформувалася, захочуть скористатися інші комерційні банки. Найбільшими шансами прийняти на себе клієнтуру ліквідованого банку, а можливо, всі філії з персоналом і приміщеннями, володіють великі банківські системи, що мають найбільший розмір вільних ресурсів. Це призведе до посилення монополізації ринку банківських продуктів у більшому ступені, ніж спостерігається при розгляді динаміки розвитку національної банківської системи в «чистому вигляді».

Аналіз перспектив розвитку банківської системи України показує, що на ринку банківських продуктів склалися об’єктивні передумови для мінімізації конкурентних можливостей комерційних банків і створення сприятливих тенденцій монополізації ринку банківських послуг невеликою кількістю банків. Відсутність можливостей конкурувати з багатофіліальними банківськими системами призведе до скорочення кількості регіональних комерційних банків і до зниження ефективності національної банківської системи, що підтверджується даними викладеного дослідження.

Скорочення кількості нерозвинених і перспективних комерційних банків та їхніх регіональних представництв буде відбуватися шляхом поглинання їхньої філіальної мережі могутніми банківськими системами. В даний час реальна конкуренція стосується банківських систем, що володіють 10–19 регіональними представництвами і займають не більше 10 % ринку банківських продуктів. Ефективне функціонування конкуруючих банків можливе завдяки обігу усередині своєї банківської системи ресурсів перспективних і нерозвинених комерційних банків. Ліквідація перспективних і нерозвинених банків призведе до природного зниження конкурентноздатності та рентабельності самодостатніх банківських систем, що поставить під сумнів сам факт їхнього подальшого існування. Банківські системи, що залишилися, без механізмів здорової конкуренції, не зможуть забезпечити ефективне функціонування технологій збереження, збільшення і розподілу капіталу адекватно об’єктивним потребам регіональної економіки, що призведе до втрати як валового внутрішнього продукту, так і капіталів цих банківських систем.

Ефективний розвиток економіки регіонів, як і банківської системи в умовах ринкових відносин, неможливий без сумлінної конкуренції, заснованої на рівних можливостях усіх учасників відтворювального процесу. Банківська система України, з одного боку, зіштовхується з необхідністю збільшення чисельності регіональних представництв нерозвинених і перспективних комерційних банків, а з іншого – з обмеженням монопольного становища багатофіліальних банківських систем.

Для вирішення задач, що постають перед банківською системою, представляється доцільним уведення нормативу кількості регіональних представництв комерційних банків. Даний норматив повинен обмежувати як мінімальну, так і максимальну їхню кількість. Мінімальна кількість філій повинна відповідати достатньому рівню, що надає можливість ефективного функціонування внутрібанківського мультиплікатора в розмірі, який забезпечує володіння технологією збереження банківського капіталу. Ця кількість може визначатися як різниця від ділення загальної кількості філій національної банківської системи на загальну кількість зареєстрованих банків. Максимальна кількість регіональних представництв окремого комерційного банку повинна враховувати загальну (розраховану з урахуванням регіонального коефіцієнта для конкретного регіону) кількість філій, скоректовану на величину, що характеризує монопольне становище даного суб’єкта господарювання на ринку банківських послуг згідно з антимонопольним законодавством. Виходячи з цього, можна запропонувати наступну формулу:

(3.1)

де МаксКП – максимальна кількість представництв одного комерційного банку національної банківської системи України;

КПС – загальна кількість представництв національної банківської системи;

ДКП – достатня кількість регіональних представництв банківської системи;

ККП – регіональний коефіцієнт кількості представництв банкіської системи;

КМС – коефіцієнт монопольного становища на ринку банківських продуктів.

На 01.04.2003 р. коефіцієнтом, що характеризує монопольне становище на фінансовому ринку, вважалось значення 35 %. Розрахуємо кількість філій окремого комерційного банку, при якій його становище на ринку банківських продуктів національної банківської системи можна вважати монопольним:

МаксКП = 1 405 шт. × 35 % = 492 шт.

Ми бачимо, що на 01.04.2003 р. у країні немає банків – монополістів. Найбільш близьким до монопольного становища є ВАТ «Ощадбанк», що володіє 460 регіональними підрозділами.

Розрахуємо кількість філій окремого комерційного банку в Донецькій області, при якій його становище на ринку банківських продуктів регіону можна вважати монопольним:

Розрахунок показує, що у ситуації, при якій окремий комерційний банк на території Донецької області буде володіти кількістю регіональних представництв 58 і більше штук, його становище на території даного регіону можна вважати монопольним.

В якості показника рівня монополізації регіонального ринку банківських послуг можна також розглядати індекс Герфіндаля-Гіршмана (див. формулу (3.2), що застосовується в розвинутих країнах при антимонопольному регулюванні:

(3.2)

де X_i² – питома вага кожного з регіональних банків у сукупних активах банків регіону або інших кількісних показниках банківської діяльності (у %). Значення індексу коливається в межах від 0,1 до 10 000. Чим воно вище, тим вище рівень монополізації регіонального ринку банківських послуг.

Поряд з цим індексом доцільно використовувати показники CR3 і CR5 – частки активів трьох і п’яти найбільших банківських філій регіону відповідно.

Якщо CR3 < 45 %, а HHI < 1000, то регіональний ринок банківських послуг з нормальним рівнем концентрації (орган антимонопольного регулювання не діє).

Якщо 45 % < CR3 < 70 %, а 1 000 < HHI < 2 000, то регіональний ринок із середнім ступенем концентрації (орган антимонопольного регулювання повинен відслідковувати ситуацію на ринку).

Якщо CR3 > 70 %, а HHI > 2 000, то регіональний ринок дуже концентрований і до окремих банківських філій регулюючим органом повинні застосовуватися антимонопольні заходи. Функції антимонопольного регулювання банківської діяльності в регіонах повинні здійснювати відповідні підрозділи територіальних управлінь НБУ спільно з регіональними управліннями Антимонопольного комітету України.

Продемонструємо розрахунок рівня монополізації для ринку банківських послуг Донецької області. На 1.01.2005 р. на ньому діяли 11 банків-юридичних осіб і 125 філій. Для розрахунку ми будемо використовувати дані за 11 банками-юридичними особами, розташованими у Донецькому регіоні, що мають найбільшу питому вагу в структурі загальних активів і капіталу банківських установ регіону. Як видно з табл. 3.1, показник ринкової частки в загальних активах CR3 складає 76,58 % (частки в капіталі – 62,45 %), а CR5 – 85,11 % (частки в капіталі – 76,73 %).

Для порівняння: значення показника ринкової частки в загальних активах для найбільших 5 банків України склало 41,78 %, що свідчить про більш високий ступінь монополізації регіонального ринку.

Для країн Центральної і Східної Європи характерна висока ринкова частка найбільших банківських установ. Так, значення показника CR5 у них становить: Польща – 49 %, Угорщина – 51 %, Чехія – 66 %, Бразилія – 52 %, Китай – 70 %, Ізраїль – 87 %. Для розвинутих країн характерна більш конкурентна ситуація в банківській сфері: Німеччина – 17 %,США – 35 %.

Однак набагато більше значення має розрахунок індексу Герфіндаля-Гіршмана. Для Донецького регіону його значення за питомою вагою в загальних активах складає: HHI = 2730,23, за питомою вагою в балансовому капіталі банків регіону – HHI = 2102,25. Для порівняння: значення індексу Герфіндаля-Гіршмана за банківською системою України в цілому склало 451,64. Для розвинутих країн у цілому характерні більш високі показники концентрації банківської діяльності, ніж в Україні. Так, HHI у США складає 230, у Японії – 630, в Австралії – 1 850, у Канаді – 1 400.

Як ми бачимо, і тут рівень концентрації банківської діяльності в регіоні істотно перевищує загальнонаціональні показники, а в окремих випадках перевищує загальносвітові стандарти.

Таким чином, можна зробити висновок про високий рівень концентрації на ринку банківських послуг регіону, що межує з монопольним становищем окремих банківських установ, тому орган антимонопольного регулювання повинен здійснювати моніторинг ситуації на ринку, щоб уникнути негативних наслідків його монополізації.

Ефективне функціонування комерційного банку в регіоні та система його регіональних представництв значно більше впливає на функціонування банківських механізмів, ніж розмір статутного фонду, довжина валютної позиції, кількість великих кредитів позичальникам, курс національної валюти й інші параметри, які регулюються нормативами Національного банку. Регулювання кредитних технологій усієї банківської системи шляхом норми резервування однаковою мірою впливає на ефективність мультиплікаційних процесів, як і розподіл регіональних представництв серед безлічі комерційних банків. Це пояснює необхідність нормативного регулювання не тільки загальносистемних параметрів кредитного мультиплікатора національної банківської системи, але і його структуру в розрізі окремих регіональних банківських систем з метою створення умов сумлінної конкуренції і запобігання можливих тенденцій монополізації.

Таблиця 3.1 Показники частки регіональних банків на ринку банківських послуг на 1.01.2005 р.

Банківські установи регіону	Загальні активи, млн грн	Пито­ма вага в регі­оні, %	Пито­ма вага в Укра­їні, %	Капітал (балан­совий), млн грн	Пито­ма вага в регі­оні, %	Пито­ма вага в Укра­їні, %	Чистий прибуток, млн грн	Пито­ма вага в регі­оні, %	Пито­ма вага в Укра­їні, %
Перший Україн­ський Між­народний банк	1976,37	41,06	1,40	399,61	37,85	2,17	34,90	34,09	2,76
Донгор­банк	1475,75	30,66	1,04	224,74	21,29	1,22	47,39	46,29	3,75
Банк «Капітал»	234,12	4,86	0,17	34,91	3,31	0,19	2,56	2,50	0,20
Укр­бізнес­банк	230,13	4,78	0,16	51,53	4,88	0,28	0,76	0,74	0,06
Дон­кредит­інвест	180,27	3,75	0,13	99,24	9,40	0,54	1,19	1,16	0,09
ІКАР-банк	177,97	3,70	0,13	47,41	4,49	0,26	2,43	2,37	0,19
Пром­економ­банк	173,86	3,61	0,12	35,38	3,35	0,19	1,23	1,20	0,10
Півден­ком­банк	151,18	3,14	0,11	54,33	5,15	0,29	7,32	7,15	0,58
«Україн­ський фінан­совий світ»	97,99	2,04	0,07	38,71	3,67	0,21	0,44	0,43	0,03
Банк «Фаміль­ний»	66,65	1,38	0,05	34,40	3,26	0,19	1,36	1,33	0,11
Банк «Перспек­тива»	49,01	1,02	0,03	35,47	3,36	0,19	2,79	2,73	0,22
Усього за 11 банками:	4813,3	100,0	3,40	1055,73	100,0	5,73	102,37	100,0	8,11
Усього по Україні:	141497	–	100,0	18421	–	100,0	1263	–	100,0