5.2. Просування нових банківських продуктів на прикладі механізмів споживчого кредитування

Брітченко І.Г.

В Україні склалася ситуація, при якій комерційні банки, зайнявши міцні позиції на фінансовому ринку, використовуючи унікальні банківські технології і фінансові ресурси всього суспільства, що гарантують об’єктивне джерело надприбутку для банківської системи, не зацікавлені в докорінному перегляді продуктової політики, а згодні лише підтримувати своє домінуюче положення за допомогою удосконалення існуючих банківських продуктів і механізмів замість розробки нових видів банківських продуктів. Комерційні банки, що були головною рушійною силою суспільства, при побудові ринкових відносин у фінансовому секторі, створенні та розвитку різних форм власності, формуванні національної грошової одиниці в Україні, регулюванні інфляційних процесів, зупинці падіння ВВП і кризових явищ в економіці, досягнувши певних успіхів, як будь-яка замкнута система, прагнуть до мінімізації будь-яких її трансформацій, модифікацій або змін внутрішніх зв’язків.

Не можна заперечувати того, що в умовах падіння обсягів суспільного відтворення існуючі банківські технології кредитування виробників товарів (послуг) є економічно доцільними. Але вони неприйнятні при необхідності забезпечувати розширене зростання суспільного відтворення з одночасним підвищенням життєвого рівня населення регіону. Аналогічно тому, як створені в умовах централізованої адміністративної економіки вони виявилися непридатними для ринкових умов господарювання, технології кредитування виробника не прийнятні для розширеного суспільного відтворення. Безумовно, кредитування виробників має право на існування й у нових економічних реаліях, але воно не повинно носити глобальний характер.

Реформування продуктової політики комерційних банків повинне здійснюватися системно, тобто шляхом реформування всієї банківської системи і взаємозв’язків усередині її, не роблячи ніякого тиску на окремий комерційний банк. Системність такого реформування може забезпечити:

– розробка НБУ єдиної методики споживчого кредитування як орієнтира для всієї банківської системи;

– створення Національним банком зони пріоритетності для споживчого кредитування при формуванні обов’язкових резервів;

– формування разом із податковими органами єдиної комп’ютеризованої бази даних про позичальників – фізичних осіб;

– роз’яснювальна робота серед банківського менеджменту переваг пропонованих кредитних технологій.

За відсутності розуміння банківським менеджментом глобальної ролі перерозподілу регіональних кредитних потоків убік споживчого кредитування і підвищення потреби суспільства в їхньому виникненні деякі підприємства (переважно підприємства роздрібної торгівлі) з 2001 р. почали впроваджувати технології продажу товарів на виплату. Пропоновані механізми стимулювання суспільного попиту, як і будь-які інші механізми виникнення боргових зобов’язань споживачів перед виробниками або підприємствами торгівлі, мають ряд істотних недоліків. Основною перевагою банківської системи кредитування для споживача є їх більш низька вартість у силу ряду об’єктивних причин. Такими причинами є:

– більш низька вартість оборотних коштів банківської системи;

– більш низька собівартість даної послуги через великі обсяги її надання;

– менший ступінь ризику невиконання боржником своїх зобов’язань, пов’язаний з більш високим рівнем кваліфікації і професіоналізму, досвіду роботи співробітників комерційних банків (кредитні працівники, юристи, служба банківської безпеки і т. д.);

– наявність можливості створення єдиної інформаційної бази про позичальників у масштабах філіальної мережі єдиного банку, регіону і всієї банківської системи.

Наявність механізмів надання споживчих товарів у кредит підтверджує психологічну готовність суспільства до їх масового поширення.

Для широкомасштабного впровадження в практику пропонованих механізмів кредитування необхідні ряд підготовчих етапів, що дозволять уникнути можливих помилок при напрацюванні первісного досвіду. Складовими елементами підготовки можуть служити:

1. Розробка системної методології і методики застосування регіональною банківською системою технологій масового споживчого кредитування. Доцільним представляється розробка Національним банком України єдиних підходів, стандартів, форм обліку і звітності комерційних банків по наданих споживчих кредитах. За комерційними банками повинна зберегтися функція розробки регіональної ринкознавчої стратегії, аналізу ринку, вибору тих чи інших форм і механізмів кредитування, його обсягу і пріоритетності, забезпечення зворотності виданих кредитів.

2. Коректування цивільного та кримінального законодавства убік підвищення відповідальності за навмисне невиконання громадянами зобов’язань по споживчих кредитах або надання банку свідомо недостовірних відомостей при одержанні споживчого кредиту. Спрощення механізму стягнення боргу з осіб, що не виконують такі зобов’язання. Як один із можливих варіантів, можна розглядати процедуру передачі функції стягнення боргу після відповідного виконавчого напису нотаріуса на кредитному договорі (за умови його нотаріальної реєстрації) інституту судових виконавців, минаючи процедуру судового розгляду. Незважаючи на наявні недоліки судової системи, практика стягнення боргових зобов’язань по векселях і заставному майну говорить про принципову готовність судової виконавчої системи до рішення такого роду задач. Іншим варіантом спрощеного стягнення боргу є забезпечення зворотності споживчого кредиту договором застави. У такому випадку в заставу може прийматися майно, на яке в позичальника виникає право власності в майбутньому, наприклад, майно, на придбання якого береться споживчий кредит. Можливий варіант оформлення в заставу майбутніх доходів позичальника у вигляді частини заробітної плати, з наступним стягненням боргу після виконавчого напису нотаріуса шляхом, аналогічним стягненню аліментів. Можливі так само комбіновані механізми забезпечення зворотності, здійснення практичного виконання коректування діючого законодавства, що є винятковою прерогативою держави.

3. Створення єдиної інформаційної бази банківської системи про позичальників-фізичних осіб, їхню кредитну історію, особисті дані, доходи, що декларуються, наявність нагромаджень і договорів страхування, своєчасність виконання зобов’язань, лояльність до чинного законодавства (причетність до фінансових махінацій або господарських злочинів у минулому, приналежність до менеджменту збанкрутілих підприємств або підприємств-боржників банківської системи) і т. д. Створення такої інформаційної бази не представляється складним, тому що банківська система України має високий ступінь технічної, комп’ютерної і програмної оснащеності, досить захищені канали передачі конфіденційної інформації. Традиційно твердий підхід банків до дотримання банківської таємниці дозволить уникнути розголошення конфіденційної інформації про конкретного клієнта. Введення системи єдиних податкових кодів, успішно запроваджених в Україні, дозволить уникнути помилок і правильно ідентифікувати кожного клієнта.

4. Створення спеціалізованих регіональних відділів і служб по роботі з позичальниками споживчих кредитів. Створення системи аналізу й обміну накопиченим досвідом, навчання і підвищення кваліфікації співробітників.

5. Створення єдиного фонду страхування або системи регіональних страхових компаній для страхування ризиків неповернення споживчих кредитів і вироблення державної політики в області забезпечення надійного функціонування страхових механізмів. Потреба в страхуванні пов’язана з тим, що цілком уникнути соціальних проблем навіть в економічно розвинутих країнах не вдається. Очевидно, що позитивний ефект від упровадження технологій споживчого кредитування значно перевищить розмір можливих і неминучих непередбачених витрат і втрат. Разом із тим, цілком уникнути невиконання зобов’язань позичальниками через утрату ними роботи або працездатності, а іноді і фізичної загибелі, неможливо. Спеціалізований фонд або система страхових компаній повинні мінімізувати негативні наслідки для банківської системи, родини позичальника і всієї економіки.

Одну з можливих схем надання споживчого кредиту з використанням заставних механізмів зображено на рис. 5.2.

Умовні позначення:

1 – укладання договору про споживчий кредит; 2 – укладання договору застави; 3 – оплата банком кредитного договору; 3.1 – укладання договору страхування ризику неповернення кредиту; 4 – передача товару відповідно до договору купівлі-продажу; 5 – оплата за працю або інші джерела доходів; 5.1 – укладання договору страхування заставного майна; 6 – погашення кредиту і відсотків за ним.

Запропонована схема кредитування спричиняє розвиток наступних елементів інфраструктури ринкової економіки:

1. Мережі кваліфікованих аукціонних торгів по реалізації заставного і конфіскованого майна.

2. Мережі регіональних страхових компаній з реальними схемами страхування і реальними механізмами виплати страхової суми при настанні страхового випадку.

3. Маркетингових структур, що займаються дослідженням і прогнозуванням споживчого попиту населення і тенденцій його зміни в регіоні.

4. Суспільних інститутів контролю за дотриманням соціально-економічних прав населення регіону, включаючи своєчасність і повноту виплати заробітної плати, її відповідності реальному прожитковому рівню споживання та ін.

При масовому просування продуктів споживчого кредитування банківська система з конкурента перетворюється в прихильника і захисника економічних інтересів населення регіону в механізмах суспільного відтворення, відстоюватиме інтереси споживачів у державних і законодавчих органах, тому що доходи регіональної банківської системи потрапляють у пряму залежність від рівня легальних (декларуємих) доходів населення. Цього не спостерігається при наданні кредитів виробнику товарів (послуг), де комерційний банк конкурує з трудовим колективом у боротьбі за розподіл отриманих доходів між фондом заробітної плати і погашенням кредиту та відсотків за ним. У більшості випадків менеджмент підприємств-позичальників робить вибір не на користь трудового колективу.

Наочним прикладом соціальної ефективності економіки, побудо-ваної на ринкових відносинах, з яскраво вираженими механізмами стимулювання регіональних споживчих тенденцій є той факт, що суспільний устрій, який базується на викладених принципах, має досить високий рівень, що дозволяє його громадянину безбідно існувати і без участі в процесах суспільного виробництва, а розмір допомоги безробітному члену цього суспільства багаторазово перевищує дохід активно працюючої людини, а найчастіше і підприємця в регіоні, де існуючі механізми створення, розподілу і відтворення капіталу не збалансовані та не спрямовані на розширене відтворення шляхом стимулювання регіональних споживчих тенденцій населення. Безробітний громадянин у розвинутій країні, не беручи участь у процесі суспільного виробництва, користується результатами тих фінансових технологій, що дозволяють наповняти бюджет і створювати новий суспільний капітал настільки ефективно, що це залишає фінансовий резерв для незахищених верств населення.

Широкомасштабному розвитку банківського споживчого кредитування в регіоні перешкоджають наступні об’єктивні фактори:

1. Психологічна неготовність більшої частини населення до відповідальності по кредитних зобов’язаннях.

2. Відсутність практичного досвіду співробітників комерційних банків по масовому кредитуванню населення регіону.

3. Відсутність окремих нормативних і законодавчих актів, що регулюють сферу виникнення, переведення, ліквідації і виконання зобов’язань (так зване «зобов’язальне право»).

4. Низький рівень доходів населення, відсутність економічної зацікавленості населення в декларуванні всіх джерел одержання доходів.

Дані об’єктивні перешкоди можна перебороти вже сьогодні. Потреба регіону в довгостроковому споживчому кредитуванні населення вже назріла. Ряд промислових підприємств і підприємств торгівлі впроваджують схеми продажу споживчих товарів на виплату, багато комерційних банків практикують споживчі кредити своїм співробітникам. Однак такі, незначні за обсягом кредитування, процеси здатні вирішити проблеми окремих підприємств і трудових колективів і не роблять істотного впливу на процеси в економіці регіону і у всій економіці.

Окремі актуальні аспекти взаємодії банківської системи з населенням розглядалися В. К. Симоненко, що стверджує: «очевидно, необхідне формування з боку держави єдиних правил гри для всіх регіонів з метою залучення фінансових ресурсів населення і недержавного сектора економіки як інвестиційних ресурсів… Комерційні банки повинні чітко функціонувати в режимі ощадних або інвестиційних. Перші з них будуть працювати переважно з приватними заощадженнями населення, а інші, акумулюючи ці заощадження, будуть кредитувати суб’єктів, що хазяйнують. Але для цього необхідно законодавче оформлення основних функціональних типів комерційних банків» [319, с.124].

Найважливішою задачею, що доведеться вирішувати комерційним банкам, є забезпечення зворотності кредитів комерційних банків. Низький рівень доходів населення є, з одного боку, поясненням побоювань банкірів при широкомасштабному кредитуванні, а з іншого боку, забезпечить величезний попит населення на даний вид послуг. У таких умовах особливо актуальним є довгострокове кредитування населення, що дозволяє погашати заборгованість по кредиту невеликими частинами протягом тривалого проміжку часу. Крім того, просування продуктів споживчого кредитування багатьма комерційними банками здатне досить швидко, тобто за відносно невеликий проміжок часу, істотно підвищити рівень суспільного відтворення, отже, і життєвий рівень населення країни. Зростання життєвого рівня населення підвищить надійність і знизить кредитний ризик по довгострокових споживчих кредитах і призведе до дострокового погашення значної їх частини.