5.3. Вплив продуктової політики банку на процеси суспільного відтворення

Брітченко І.Г.

Сучасний розвиток асортименту банківських продуктів в Україні характеризується низьким використанням усього потенціалу банківських можливостей і кредитних технологій, що призводить до недостатнього їх просування і, отже, подальшого стримування еконо-мічного зростання. Це обумовлює необхідність розробки та просування на ринок нових банківських продуктів. Банківський маркетинг дозволяє зрозуміти причини банкрутства багатьох комерційних банків, що полягають у недосконалості продуктової політики банку, заснованої на принципах кредитування виробника. Збанкрутілі комер-ційні банки не використовували у своїй практиці технології споживчого кредитування. Тільки за останні роки оголошені банкрутами такі великі акціонерні банки, як «Відродження», «ІНКО», «Слов’янський», «Укрхарчбанк», «Лесбанк», «Україна» та ін. Ряд комерційних банків, формально не оголошених банкрутами, знаходяться у вкрай важкому фінансовому становищі, що межує з фактичним банкрутством.

Вивчення причин банкрутства і важкого фінансового стану комерційних банків, а також теоретичних основ, принципів і закономірностей продуктової політики комерційного банку, підтверджує ідею про те, що існуючих проблем вдалося б уникнути шляхом масштабного застосування інноваційного підходу до продуктової політики. Розглянемо продуктову політику банку на прикладі впровадження механізмів споживчого кредитування.

Механізм традиційного кредитування виробника містить у собі ряд об’єктивних відмінностей від технології споживчого кредитування, що характеризують останні як значно менш ризиковані банківські технології.

Першою істотною відмінністю є контроль за цільовим використанням кредитних ресурсів. Принцип цільового використання кредитних ресурсів є найважливішим елементом процесу кредитування, що відображено в законодавстві України й інструкціях НБУ. При традиційних технологіях банківського кредитування існують об’єктивні передумови і можливість для змови між менеджментом підприємства-позичальника і співробітниками комерційного банку. Також існує ймовірність помилки або прорахунку в економічній доцільності та правильності використання кредитних ресурсів як менеджментом позичальника, так і банку. При використанні технології споживчого кредитування об’єктивні передумови для подібних помилок, порушень і зловживань відсутні.

Наступною істотною відмінністю традиційних банківських продуктів від споживчого кредитування є контроль за своєчасністю і повнотою повернення основної суми кредиту і відсотків за ним. При використанні технології споживчого кредитування позичальник-фізична особа об’єктивно в більшому ступені, ніж банк-кредитор, зацікавлений у правильності та своєчасності сплати боргу. Це пов’язано з тим, що для бюджету позичальника або його родини розмір банківського кредиту, як правило, відіграє істотну або визначальну роль. У той же час, частка окремого споживчого кредиту в кредитному портфелі комерційного банку, що складається з безлічі дрібних споживчих кредитів, незначна. При неповерненні або затримці погашення кредиту дрібним позичальником банк не відчує серйозних фінансових ускладнень, що істотно позначаться на його платоспроможності або ліквідності. Проблеми, що виникають у позичальника при затримці виплати частини боргу за споживчим кредитом, можуть привести до серйозних фінансових наслідків, що істотно погіршать його матеріальне становище. Складається ситуація, при якій позичальник об’єктивно зацікавлений у поверненні основної суми боргу та відсотків за ним, а також у своєчасності та повноті виконання інших умов кредитного договору. Зворотна тенденція спостерігається при традиційних технологіях кредитування.

Третьою відмінністю є значне здешевлення кредитних ресурсів при використанні технологій споживчого кредитування, що відбувається внаслідок наступних об’єктивних факторів:

– зниження кредитного ризику за рахунок диверсифікації кредитного портфеля й усунення об’єктивних факторів, що сприяють неповерненню частини кредитних ресурсів;

– збільшення ресурсної бази банківської системи за рахунок більшої частки повернення кредитних ресурсів і їхнього ефективного примноження за допомогою механізму грошового мультиплікатора.

Окремої уваги заслуговує розгляд економічного ефекту, створюваного в результаті зниження вартості кредитних ресурсів банківської системи регіону. Суть цього ефекту полягає в тому, що при здешевленні кредитних ресурсів для позичальників банківської системи вартість капіталу і кількість коштів, що знаходяться в обігу в реальному секторі економіки, залишаються незмінними. Отже, незмінною залишається і ціна покупки вільних коштів банківською системою. У той же час, здешевлення кредитних ресурсів для позичальників комерційних банків призводить до зниження відсотка за кредитом і, як наслідок, до зниження облікової ставки Національного банку. У результаті більш ефективного функціонування механізму споживчого кредитування може скластися унікальна ситуація, при якій вартість банківського кредиту буде менше вартості покупки банківською системою вільних коштів.

Практика діяльності комерційних банків України показує, що причини виникнення ризиків, прогнозування з метою їх запобігання або зменшення їхнього впливу на банківську систему не знайшли наукового узагальнення, а теорія управління банківськими ризиками не створена. Тому через відставання у використанні сучасної методології управління, вузького використання нових кредитних технологій негативні тенденції в діяльності комерційних банків набули стійкого характеру.

Так, за станом на 1 січня 2005 р. у державному реєстрі зареєстровано 182 банки (на 1 січня 2004 р. – 179 банків), а ліцензію НБУ на проведення банківських операцій мають тільки 160 (на 1 січня 2004 р. − 158) банків, тобто 87,91% (на 1 січня 2004 р. − 88,27 %) від загальної кількості.

Крім того, банками України недостатньо залучається іноземний капітал: тільки 19 банків (10,44 %) створені з використанням іноземного капіталу і 7 банків (3,85 %) – з 100-відсотковим іноземним капіталом. На ту ж дату 20 комерційних банків (10,99 %) знаходились в стані ліквідації. За період 1992−2004 рр. ліквідовано з різних причин 111 банків, очікується ліквідація ще 20 банків [96, с. 133−134].

Активи банків України за станом на 1 січня 2005 р. склали 141 497 млн грн, а активи понад 5 % активів банківської системи України мають тільки три банки, питома вага яких складає: «Приват-банк» − 10,37 %, «Аваль» − 8,38 %, «Укрсоцбанк» – 5,00 % [413]. Питома вага інших банків у загальних активах становить менш 5 %.

Аналогічне становище комерційних банків України за кредитно-інвестиційним портфелем, що складає 97 197 млн грн, а питома вага окремих банків у загальній сумі кредитних вкладень становить: «Приватбанк» – 11,43 %, «Аваль» – 8,86 %, «Укрсоцбанк» – 4,35 %, «Укрексімбанк» − 4,31 %, інші банки мають питому вагу менше 4 %. Аналіз структури активів і пасивів комерційних банків України дає можливість констатувати, що сумарні активи банків України виросли в цілому з 369 79,49 млн. грн. на кінець 2000 р. до 14 1497 млн грн на кінець 2004 р. (у 3,83 рази). Кредитний портфель збільшився в 5,52 рази − з 17 592,90 млн грн до 97 197 млн грн. Портфель цінних паперів комерційних банків збільшився майже в 1,55 рази − з 5 248,33 млн грн у 2000 р. до 8 157 млн грн на кінець 2004 р., а сумарні зобов’язання українських комерційних банків − з 30 529,90 млн грн у 2000 р. до 11 5926 млн грн на кінець 2004 р. (у 3,80 рази) [413].

Простежується тенденція до зростання капіталізації банківської системи України. Це підтверджує і показник адекватності регулятивного капіталу в 2004 р. на рівні 16,81 %, що на 1,28 % більше, ніж на початок 2001 р. Підвищення економічної активності в державі дозвлило значно збільшити балансовий капітал банків: на 01.01.2005 р. він складав 18 421 млн грн, тобто виріс на 183,10 % у порівнянні з 2001 р.

У системі банків існує 182 діючих банки, проте загальні їх активи становлять в еквіваленті лише 28 млрд дол. США. Фактично капітал є трохи меншим, якщо враховувати всі знецінені активи, на які необхідно нараховувати резерви для покриття збитків за кредитами. На початок 2005 р. сума таких активів складала 3,145 млрд грн. Фінансовий результат діяльності банків України на 01.01.2005 р. виріс у порівнянні з початком 2001 р. за капіталом на 8,88 % (до 8,43 %), а за чистими активами на 1,16 % (до 1,07 %), що є оптимістичним моментном у розвитку банківської системи [413].

Важливою причиною слабкості банківської системи України, її недостатньої фінансової активності є існуючі протиріччя між потребами банківської практики в розробці і застосуванні науково обгрунтованих технологій стимулювання суспільного відтворення, що грунтуються на маркетингових дослідженнях процесів суспільного відтворення, і рівнем існуючих вітчизняних науково-теоретичних, методологічних і організаційних розробок в області банківських технологій.

Розвиток банківської системи України в умовах ринкової економіки стабілізується відповідно до її реформування. Збільшуються капітали банків, дохідні активи, знижуються операційні витрати, підвищується прибутковість, збільшується кредитний портфель. Одночасно банки різних регіонів України, що прагнуть досягти рівня зростання активів, властивого банкам Європейського Союзу і мати стабільні темпи росту фінансових активів, повинні систематично удосконалювати кредитні технології, підвищувати конкурентноздатність своїх продуктів шляхом створення на науковій основі системи стимулювання споживчого попиту на регіональному рівні.

При аналізі розвитку регіонального банківського механізму на даному етапі суспільно-економічного розвитку України необхідно брати до уваги наступні об’єктивні фактори: валовий внутрішній продукт країни складається з валового внутрішнього продукту регіонів, що, у свою чергу, залежить від попиту на продукти суспільного відтворення на внутрішньому і зовнішньому ринках. На зовнішньому ринку спостерігаються несприятливі тенденції для розширення обсягів відтворення на українських підприємствах. До таких негативних тенденцій відносяться:

– уповільнення темпів зростання світової економіки (близько 1−2 % на рік). Розвиток української економіки темпами, адекватними темпам росту світової економіки, не дозволить Україні в доступному для огляду майбутньому істотно підвищити рівень життя населення, успішно інтегруватися в європейське співтовариство, підтримувати достатній рівень економічної безпеки держави;

– жорсткість конкуренції на світовому ринку і протекціоністська політика розвинутих країн;

– відсутність у виробників коштів на агресивну економічну експансію на світові товарні ринки і відстоювання національних економічних інтересів.

Останній фактор є особливо важливим і актуальним. Це підтверджується статистичними даними Міністерства фінансів України, з яких випливає, що за станом на 31 грудня 2004 р. борг України перед Росією складав 1 583 355,86 тис. дол. США, або 13,03 % від сукупного (прямого і гарантованого) зовнішнього боргу України. Державний борг України перед Італією склав 97 202,58 тис. дол. (0,80 %), Німеччиною – 445 485,55 тис. дол. (3,67 %), США – 239 624,28 тис. дол. (1,97 %), Туркменистаном – 176 071,42 тис. дол. (1,45 %), Францією – 32 098,20 тис. дол. (0,26 %), Японією – 151 613,67 тис. дол. (1,25 %). У цілому, державний борг за позиками, наданими закордонними органами управління, на той же момент склав 2 725 451,56 тис. дол., або 22,44 % від сукупного зовнішнього боргу України [414].

Сукупна заборгованість за позиками, наданими Україні міжнародними організаціями економічного розвитку, на 31 грудня 2004 р. становила 2 383 345,70 тис. дол., або 19,62 % від сукупного зовнішнього боргу України. Зокрема, Всесвітньому банку Україна залишається винна 2 085 031,18 тис. дол., Європейському банку реконструкції і розвитку – 60 244,53 тис. дол., Європейському співтовариству – 238 069,99 тис. дол.

Крім того, за даними Міністерства фінансів України, заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками, на вказану дату становила 1 623,97 тис. дол. Серед банків-кредиторів Міністерство фінансів називає: Bankers Trust Luxembourg S.A. (679,31 тис. дол.); Chase Manhattan Bank Luxembourg S.A. (69,56 тис. дол.); E.M.Sovereign Investments B.V. (188,54 тис. дол.); Баварський об’єднаний банк (695,56 тис. дол.). Заборгованість України по облігаціях зовнішньої державної позики 1995 р. випуску складає 116 500,00 тис. дол., або 0,96 % від загального зовнішнього боргу, по облігаціях зовніш-ньої державної позики 2000 р. випуску – 1 480 891,58 тис. дол. (12,19 %), по облігаціях зовнішньої державної позики 2003 р. випуску – 1 млрд дол. (8,23 %), по облігаціях зовнішньої державної позики 2004 р. випуску – 1,1 млрд дол. (9,06 %) [414].

За станом на 31 грудня 2004 р. сукупний зовнішній державний борг складав 12,147 млрд дол. США: загальний прямий зовнішній борг України становив 8 807 821,81 тис. дол. (72,51 %), гарантований зовнішній борг – 3 339 587,04 тис. дол. (27,49 %). Динаміку прямого і гарантованого державного боргу стосовно ВВП України представлено на рис. 5.2 (критичне значення для країн ЄС − відношення боргу до ВВП на рівні 60 %).

У той же час, на кінець 2004 р. міжнародні резерви НБУ виросли до 9 524,74 млн. дол. США з 4 163,83 млн. дол. США на кінець 2002 р. Банківські вклади фізичних осіб у вільно конвертованій валюті (у доларовому еквіваленті) склали на кінець січня 2005 р. – 20 665 млн грн. [96, с. 52]

Негативні тенденції на зовнішніх ринках погіршуються інфляційними процесами основної світової валюти − долара США − й інших грошових одиниць. Ціна і попит на золото в Україні останнім часом ростуть разом зі зростанням цін на нього на світових ринках. Ймовірними причинами зростання ціни і попиту на золото в Україні є, крім росту цін на світових ринках, також збільшення доходів населення і прийняття законодавства про моніторинг значних фінансових операцій. Негативною інформацією, що підштовхує населення до інвестування в дорогоцінні метали, стало рішення FATF про введення санкцій до України.

Аналогічна тенденція спостерігається на світовому ринку дорогоцінних металів. З 19 грудня на торгах в електронній системі Нью-Йоркської товарної біржі ціна золота різко збільшилась у зв’язку з очікуваннями швидкого початку війни з Іраком і досягла рекордного з початку 1997 р. рівня. Вартість контрактів на золото з постачанням у лютому зросла на 3,8 % або на $13 до $355,70, а потім знизилась до $351. Цей стрибок цін виявився рекордним з вересня 2001 р., а з початку року метал подорожчав уже на 25 %.

Українська держава і виробники валового внутрішнього продукту не можуть здійснити істотний вплив на тенденцію значного підвищення попиту на вітчизняні товари на світовому ринку. Разом із тим, зовнішній ринок у значній мірі впливає на відтворювальні процеси усередині України. Схематично основні економічні зв’язки на внутрішньому ринку, що впливають на процес виробництва ВВП, зображено на рис. 5.4.

На нижченаведеному рисунку схематично зображено два основних рівні взаємодії регіональної економіки зі світовими економічними процесами. Зовнішній ринок взаємодіє з двома основними суб’єктами: регіональними комплексами відтворення валового внутрішнього продукту і державою. Через те, що зовнішній борг держави перевищує його валютні резерви, податкова система повинна працювати в режимі перерозподілу частини реального суспільного продукту на погашення зовнішніх боргів. Тобто в силу об’єктивних причин регіональні структури, що відтворюють ВВП, будуть знаходитися в менш вигідних фіскальних умовах, ніж виробники ВВП у розвинутих країнах або офшорних зонах, де немає необхідності в пошуку джерел погашення великих зовнішніх боргів. Ця ж причина пояснює відсутність державних коштів з метою підтримки і розвитку банківської системи.

Умовні позначення:

В – виробництво; С – споживання; 1 – кредитування держави міжнародними фінансовими інститутами; 2 – погашення зовнішнього боргу та відсотків за ним; 3 – надходження в державний бюджет коштів для погашення зовнішнього боргу; 4 – державне фінансування банківської системи; 5 – перерозподіл частини банківського капіталу для погашення зовнішнього державного боргу шляхом сплати податків банківською системою;

6 – перерозподіл частини суспільного продукту шляхом сплати податків підприємствами-виробниками валового внутрішнього продукту;

7 – експорт регіонами продуктів суспільного відтворення;

8 – імпорт товарів на регіональні ринки;

9 – продаж імпортних товарів споживачам.

Другим рівнем економічних відносин із зовнішнім ринком є експортно-імпортна діяльність підприємств регіону. Вона також стикається з об’єктивними труднощами. Регіональні відтворювальні комплекси, знаходячись у свідомо менш вигідних фіскальних умовах, при експорті готової продукції не завжди зацікавлені в поверненні коштів у регіон їхнього походження. Це призводить до осідання частини експортної виручки на рахунках іноземних банків або до компенсуючих поставок імпортних товарів за допомогою ланцюжка безвідкличних переказних акредитивів з наявністю посередника (так звана компенсаційна угода відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документтарних акредитивів, прийнятих Міжнародною торговельною палтою в Парижі в 1984 р.). Постачання імпортних товарів здійснюється з метою перепродажу їх із прибутком, що повинен компенсувати українському експортеру різницю між свідомо гіршими фіскальними умовами в регіоні-виробнику й у країні-імпортері української продукції. Збут імпортних товарів в Україні призводить до погіршення кон’юнктури ринку для українських виробників аналогічних товарів. Таким чином, підприємства, що експортують, завдають економічної шкоди виробникам товарів для внутрішнього ринку. Це створює відому диспропорцію між експортно-орієнтованими й іншими регіонами України.

Недолік діючих взаємин із зовнішнім ринком полягає в тому, що за допомогою такого кругообігу капіталів можливо лише частково компенсувати грошові потоки від експортної діяльності регіонів, але не можна залучити додаткові інвестиції для розширеного відтворення в обсягах, що дозволяють здійснювати його темпами, випереджаючими темпи світової економіки.

Це свідчить про виборність й адресність нових банківських продуктів. Так, технології споживчого кредитування повинні бути, в першу чергу, спрямовані на придбання товарів тривалого користування вітчизняного виробництва. Оптимальним є житлове споживче кредитування, пов’язане з будівництвом, ремонтом і реконструкцією індивідуального житлового фонду. Воно є привабливим як з погляду стимулювання регіонального виробника товарів і послуг, так і з позиції заставного забезпечення. З погляду регіональних банківських процесів, дані технології дозволяють залучити значні фінансові ресурси з більш дешевих міжнародних фінансових ринків. Це стає можливим тому, що технології споживчого кредитування й інші прогресивні банківські технології збільшують розмір кредитного портфеля банку, його прибутковість і зворотність, знижують кредитний ризик. Міжбанківські кредити при цьому стають практично безризиковим іструментом, швидким і надійним механізмом перерозподілу міжнародного капіталу. Крім того, собівартість і ризики, пов’язані з транспортуванням різноманітного асортименту споживчих товарів, що можуть бути вироблені в регіоні, роблять більш привабливим переміщення капіталів у порівнянні з переміщенням товарів.

Зовнішній ринок товарів або товарний ринок іншого регіону повинен служити не фактичним поставкам продукції в інший регіон, а фактором стимулюючого і стримуючого впливу. Стимулюючий вплив полягає у формуванні фізичного попиту в результаті використання корисності речей (товарів) споживачами регіону, а також нових відтворювальних технологій їхнього створення й ефективного функціонування. Стримуючим впливом є підтримка відтворювальних технологій, параметрів, а головне − цін на рівні, що не дозволяє відтворювальним технологіям іншого регіону проникнути на свій ринок шляхом більш конкурентноздатної ціни або якості. Банківська система повинна забезпечувати фінансування відтворювальних процесів, виходячи з адекватних потреб населення регіону, що бере участь у регіональному процесі суспільного відтворення.

Існує об’єктивна необхідність стимулювання банківською системою експортної діяльності підприємств-виробників, продукція яких не є товаром для населення регіону і не може бути стимульована шляхом активізації його купівельної спроможності. Для поліпшення умов суспільного відтворення на таких підприємствах-експортерах представляється доцільним більш ефективне використання ними разом із регіональною банківською системою існуючих акредитивних технологій. Відмінною рисою цих технологій є їхня висока ефективність і висока вартість. Основною задачею регіональних банківських структур в умовах розвитку нових банківських технологій і продуктів може стати зниження вартості акредитивних операцій за рахунок перерозподілу частини отриманих доходів від впровадження ефективних банківських продуктів у регіоні.

Функціонування нових банківських продуктів створює необхідність нового підходу до забезпечення підприємств інвестиційними ресурсами. Функцію інвестиційного забезпечення підприємств колишнього СРСР виконувала однорівнева банківська система. При переході до ринкових відносин довгостроковому інвестиційному фінансуванню не приділялося відповідної уваги. Були спроби вирішити цю задачу шляхом створення державного інноваційного фонду і державних програм фінансування інноваційних проектів. Подальша практика показала неспроможність більшості державних інвестиційних механізмів, тому що вони не використовували ринкові методи формування, використання й оцінки ефективності фінансових ресурсів, що призвело до значних зловживань і порушень при інвестуванні.

Для забезпечення умов розширеного суспільного відтворення і збільшення обсягів валового внутрішнього продукту комерційним банкам усе більшу увагу доводиться приділяти перерозподілу кредитних ресурсів зі сфери кредитування підприємств-виробників у сферу стимулювання платоспроможного попиту населення. Раніше було показано, що найбільш оптимальним механізмом такого перерозподілу є споживче кредитування.

Перерозподіл кредитних ресурсів банківської системи призводить до відволікання істотної частки кредитних ресурсів від процесів суспільного відтворення при одночасному збільшенні обсягів виробництва в даній сфері. Найважливішим елементом інвестиційної політики підприємств регіону в таких умовах стає пошук нових механізмів і залучення фінансових ресурсів у сферу суспільного відтворення з небанківського сектора.

Основними інструментами, що дозволяють підприємствам здійснювати ефективну інвестиційну політику в нових економічних умовах, є:

– розвиток і удосконалення продуктів первинної емісії акцій створюваних акціонерних товариств і ефективний механізм обігу акцій діючих підприємств на вторинному ринку;

– застосування й удосконалення технології емісії векселів і їхнього наступного обігу;

– більш ефективне і раціональне використання обсягів банківського кредитування, що скорочуються і зменшуються;

– широке використання менш капіталомістких і більш ефективних банківських технологій, таких як банківські гарантії, факторинг, овердрафт і т.д.

– розвиток і удосконалення механізмів податкового кредитування;

– широке використання лізингу й інших форм орендних відносин.

В умовах розширеного відтворення інвестиційна політика підприємства повинна бути спрямована не стільки на інвестування або збереження капіталу підприємства, скільки на залучення й оптимальне використання нового. Така інвестиційна політика представляється однаково ефективною для підприємств усіх форм власності та галузей економіки.

Інноваційна політика держави при цьому представляється у вигляді створення пріоритетних умов для залучення ресурсів у стратегічні регіони та галузі економіки замість класичного перерозподілу їм фінансових ресурсів у формі дотацій і субвенцій. Інвестиційна діяльність підприємства з залучення оборотних коштів може базуватись винятково на економічних методах і технологіях управління. У цьому полягає її принципова відмінність від інвестиційної діяльності з розподілу й освоєння інвестиційних ресурсів. Така переорієнтація потребуватиме від держави і менеджменту підприємств регіону готовності керувати економічними процесами переважно економічними методами.

Найбільш ефективним і поширеним інструментом залучення інвестиційних ресурсів у підприємствах розвинутих країн є механізм емісії акцій під здійснення конкретних інвестиційних проектів. Цей механізм найменш поширений у практичній діяльності українських підприємств. Широко використовувані в Україні небанківські джерела фінансування, такі як державні позики в міжнародних фінансових організацій, перерозподіл бюджетних коштів на інноваційне фінансування і т. д., також мають важливе соціально-економічне значення. Безумовно, відмовлятися від цих і інших централізованих джерел інвестиційних ресурсів підприємства не доцільно. Разом із тим, без створення ефективного, максимально спрощеного і, одночасно, досить захищеного та безпечного механізму емісії і наступного обігу акціонерного капіталу підприємств українська економіка не вирішить проблему інвестування підприємств-виробників валового внутрішнього продукту. Крім того, міжнародна фінансова допомога і міжнародні кошти носять глобальний макроекономічний характер і не враховують регіональну специфіку розвитку відтворювальних процесів.

Адміністративна роль держави за таких умов полягає в розробці та правовому забезпеченні зазначених технологій, жорсткому дотриманні правових умов ефективного функціонування підприємств в умовах сумлінної конкуренції між ними, а також форм контролю за адекватністю взаємин між працею і капіталом, дотриманням соціальних пріоритетів.

Особливу роль в інвестиційній політиці підприємств регіону в нових умовах відіграє банківська система. У взаєминах підприємства з комерційним банком зростає роль банківських продуктів, їхнього асортименту, якості та вартості. До найважливіших банківських продуктів, здатних істотно допомогти при вирішенні проблеми фінансування підприємства, відносяться:

– консультаційні послуги;

– послуги щодо оформлення, підтвердження й оплати міжнародних акредитивів (якщо підприємство займається експортно-імпортною діяльністю);

– банківські гарантії (як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку);

– аваль і врахування векселів;

– послуги з ведення реєстрів акціонерів (якщо підприємство є акціонерним товариством);

– факторингові послуги;

– овердрафтне кредитування.

У відносинах банку з клієнтом зростає роль кредитної лінії з обмеженим лімітом кредитування замість традиційного одноразового кредиту.

Інвестиційна політика підприємств повинна бути спрямована на вибір оптимального продукту або оптимального набору продуктів комерційного банку для додаткового (компенсуючого) фінансування разом із пошуком альтернативних (небанківських) джерел фінансування.

Важливою особливістю співробітництва підприємства з банком може стати той факт, що не всі комерційні банки є універсальними, тобто не всі комерційні банки надають весь спектр необхідних підприємству послуг. Перед менеджментом підприємства постає додаткове завдання вибору комерційних банків відповідно до послуг, що споживаються підприємством. При цьому потрібно брати до уваги різну вартість пакета послуг в окремому регіональному банку і сумарну вартість кожної послуги в різних банках, навіть за умови їхньої меншої вартості окремо.

При визначенні інвестиційної політики менеджмент підприємства повинен враховувати вплив реклами не тільки з позиції просування товару на ринках, але і з позиції створення позитивного іміджу процвітаючої фірми. Сформований імідж підприємства може вплинути певним чином на ухвалення інвестором рішення про придбання цінних паперів підприємства.

Очевидно, що цілком виключати інвестиційну діяльність підприємств у класичному її розумінні менеджмент не повинен. Але в умовах розширеного відтворення управління активами підприємства повинно бути спрямовано саме на відтворювальний процес, а не на фінансову діяльність. В управлінні пасивами і пошуку нових джерел фінансування полягає професіоналізм і мистецтво регіонального фінансового менеджменту в нових економічних умовах.

Інвестиційна діяльність підприємства з пошуку ресурсів створює відповідний попит на фінансовому ринку, що призводить до передумов для розвитку відповідних видів підприємницької діяльності усередині регіону. При створенні адекватних умов ефективного функціонування капіталу в умовах розширеного відтворення забезпеччується приплив іноземного капіталу в економіку країни і регіонів без особистої участі держави.

Розглядаючи процеси суспільного відтворення в динаміці, можна припустити, що сучасні банківські механізми, спрямовані на стимулювання суспільного споживання в регіоні, спонукають до розвитку суспільного відтворення, що, у свою чергу, позначається на підвищенні ціни кредитних ресурсів через диспропорцію між попитом і пропозицією в даному сегменті фінансового ринку на макроекономічному рівні. Це призводить до зворотного перерозподілу ресурсів у сферу виробництва, знижує платоспроможний попит. Як результат вищеописаного, повторюється споконвічна ситуація. Циклічність таких процесів обумовлена діалектичними принципами розвитку процесів суспільного відтворення.

Схематично взаємозв’язок держави з процесами відтворення ВВП зображено на рис. 5.5.

Умовні позначення:

1 – процес оподаткування; 2 – процес управління Національним банком;

3 – процес управління комерційними банками за допомогою норми резервування, облікової ставки й операцій на валютному ринку;

4 – процес кредитування; 5 – процес відтворення; 6 – виплата зарплати;

7 – процес споживання; 8 – процес накопичення.

З даної схеми і практичного досвіду її застосування видно, що основним суб’єктом накопичувальних процесів виступає населення, яке у такий спосіб заощаджує кошти для споживання в розмірі, що перевищує заробітну плату, та створює страховий соціальний запас, украй необхідний в умовах падіння обсягів суспільного відтворення і високої соціальної напруженості. Капітал підприємств-виробників ВВП при цьому позбавлений можливості створювати нагромадження для подальшого технічного переозброєння, реконструкції і відновлення основних фондів.

При впровадженні банківських продуктів, які стимулюють процеси суспільного відтворення шляхом споживчого кредитування механізмів та інструментів державного регулювання банківської системи, а через неї – і процесів суспільного відтворення, залишаються такими самими, але основним суб’єктом накопичувальних процесів стає підприємство, капітал якого одержує реальне джерело для реконструкції і відновлення основних засобів. Крім того, такі механізми дозволяють стимулювати процеси суспільного відтворення. Описану схему зображено на рис. 5.6.

З основних принципів ринкової економіки випливає, що впровадження тих чи інших нововведень економічного життя повинне починатися з регіонального рівня. На регіональному рівні відбувається апробація механізмів функціонування будь-якої системи, включаючи банківську, виявляються проблемні аспекти її функціонування.

Умовні позначення:

1 – процес оподаткування; 2 – процес управління Національним банком;

3 – процес управління комерційними банками за допомогою норми резервування, облікової ставки і операцій на валютному ринку;

4 – процес кредитування; 5 – оплата відтворення;

6 – процес виробництва; 7 – процес споживання; 8 – процес накопичення.

Сучасні тенденції становлення системи споживчого кредиту в Україні свідчать про недооцінку значення цього невід’ємного елемента ринкової економіки вітчизняними банками (додаток Б). Активні спроби впровадження механізмів кредитування фізичних осіб деякими банками створюють оманне уявлення про успішність застосування даних елементів ринкових відносин. Статистика підтверджує, що за період з 2000 по 2004 рр. відбулося істотне збільшення питомої ваги кредитування споживачів у сукупній структурі виданих кредитів – з 5,02 % на кінець 2000 р. до 16,54 % на кінець січня 2005 р. [96, с. 73]. При цьому динаміка обсягів кредитування фізичних осіб по окремих банках істотна: так у «Приватбанку» спостерігалось зростання з 89,22 млн грн на кінець 2000 р. до 3 103,12 млн грн на кінець 2004 р., тобто в 34,78 рази тільки в 2000−2004 рр. [411]. При цьому кількість рахунків з урахуванням кредитних лімітів на пластикових картах збільшилась в 2000−2004 рр. з 88 659 до 6 007 484 (у 67,76 разів). Частка «Приватбанку» на ринку споживчого кредитування України на кінець 2004 р. склала 21,46 %, а частка споживчих кредитів у його кредитному портфелі – 26,10 %.

Програма «Приватбанку» з обслуговування індивідуальних клієнтів [411] дозволяє виділити напрями, що безпосередньо стосуються регіональних аспектів досліджуваної нами проблеми:

– поступове нарощування депозитного портфеля, проведення зваженої політики, спрямованої на послідовне зниження вартості залучаємих ресурсів, розширення переліку доступних клієнтам видів вкладів. Так, банк обслуговує понад 9 млн рахунків фізичних осіб. Послугами «Приватбанку» користуються 27,8 % усіх клієнтів депозитних програм, більш 26 % клієнтів, які здійснюють обмін валюти. Близько 21 % клієнтів обирають «Приватбанк» при відкритті поточного рахунка і понад 15 % користуються послугами банку при здійсненні грошових переказів. Обсяг коштів фізичних осіб, залучених «Приватбанком» на 1 червня 2005 р., складає 6,99 млрд грн, у тому числі депозитний портфель фізичних осіб – 5,348 млрд грн [411];

– збільшення обсягів споживчого кредитування шляхом розширення клієнтської бази за рахунок позичальників з різними рівнями доходів зі стійким фінансовим становищем (більше 40 % клієнтів банків, що оформляють кредити на покупку побутової техніки, користуються кредитними програмами «Приватбанку»);

– реалізація спільних програм зі страховими компаніями щодо розвитку споживчого кредитування і зниження кредитних ризиків;

– розширення клієнтської бази через розвиток філіальної мережі банку та зміцнення його впливу в регіонах. На початок серпня 2005 р. кількість банкоматів банку нараховувало 2 475, POS-терміналів, що дозволяють оплачувати послуги дебетовими і кредитовими картами «Приватбанку» − 16 581, кількість філій і безбалансових відділень – 1 871 (для порівняння: на 1 січня 2005 р. ці показники складали 2005, 13 679 і 1 657 відповідно, а на 1 січня 2004 р. – 1 158, 13 675 і 1 575 відповідно) [411];

– збільшення кількості пенсіонерів і одержувачів соціальноорієнтованих виплат у банку за рахунок організації системи комплексного банківського обслуговування малозабезпечених верств населення і підвищення якості послуг.

При цьому «Приватбанк» активно співпрацює з регіональними агентствами нерухомості в сфері надання споживчих кредитів під заставу об’єктів нерухомості.

Аналіз Донецького регіону, що має значний потенціал для просування банківських продуктів споживчого кредитування, показує властиві йому особливості соціально-економічного життя, що істотно відрізняють умови і тенденції розвитку кредитування фізичних осіб у цьому регіоні в порівнянні з іншими. Серед цих особливостей є наступні:

1. Висока щільність населення (187 чоловік на 1 км2 території) і ступінь урбанізації (90 % населення області – це мешканці міст), тобто переважання населення, зосередженого у великих містах, що стимулюється процесом закриття практично нефункціонуючих вугільних шахт і інших містоутворюючих підприємств малих міст області. Все це обумовлює, по-перше, високий рівень розвитку банківської системи в області та мережі банківських установ. По-друге, в умовах практичної відсутності житлового будівництва в області істотно зростає значимість проблеми забезпеченості житлом. Так, у січні−червні 2005р. було введено в експлуатацію 144,3 тис. м2 житла – 108,1 % до 1 півріччя 2004 р., а в 2004 р. – 350,9 тис. м2 житла, що складає 106,4 % у порівнянні з 2003 р. Для порівняння: показники введення житла в експлуатацію по Україні склали 2903,5 тис. м2 у 1 півріччі 2005 р. (107,2 % у порівнянні з аналогічним періодом 2004 р.) і 7 566 тис. м2 житла в 2004 р. (117,6 % у порівнянні з 2003 р.), тобто показники по області не перевищують 5 % всеукраїнських показників, а темпи росту обсягів введеного в експлуатацію житла знаходяться на рівні або нижче темпів росту по Україні в цілому [410]. Як наслідок цього, потреба в кредитуванні придбання нерухомості населенням. По-третє, залучення до більш високого рівня життя (у порівнянні з малими містами) і використання сучасних досягнень науки і техніки стимулює потреби населення в придбанні товарів тривалого користування, у тому числі предметів розкоші.

2. Високий рівень розвитку промисловості з орієнтацією на експорт (у 1 півріччі 2005 р. частка експорту області склала 24,7 % від даного показника по Україні, у 2004 р. – 25,5 %) і висока продуктивність праці та, як наслідок, більш високий рівень доходів населення в порівнянні з іншими регіонами, що обумовлює його платоспроможність. За рівнем середньомісячної заробітної плати Донецька область істотно перевищує всі інші області, поступаючись тільки Києву: у грудні 2004 р. її середній рівень у Донецькій області склав 811,83 грн (по Україні в цілому – 703,77 грн), у червні 2005 р. – 969,15 грн (по Україні в цілому – 823,10 грн) [410].

Більш високий рівень доходів населення області обумовлює значний ступінь його диференціації. З макроекономічної точки зору споживчий кредит означає збільшення граничної схильності населення до споживання за рахунок більш повного використання заощаджень порівняно забезпечених верств населення. Таким чином, усуваються негативні наслідки значної диференціації доходів.

3. Високий рівень безробіття внаслідок закриття підприємств ряду галузей, що обумовлюють спеціалізацію Донецької області. Це викликає необхідність соціальних виплат і дотацій в області поряд зі значними виплатами пенсіонерам унаслідок їхньої великої питомої ваги в структурі населення області, а також регресами й іншими виплатами, пов’язаними з виробничим травматизмом, насамперед, у вугільній промисловості. Як результат, при значному податковому потенціалі політика централізації доходів бюджету призводить до недостатності дотацій області.

4. Створення вільної економічної зони (ВЕЗ) і території пріоритетного розвитку (ТПР) на території області обумовлює більш вигідні умови функціонування підприємств і, як результат, зростання інтересу підприємств, що користуються пільгами, до кредитів банків, що обумовлює переважання кредитів суб’єктам господарювання в порівнянні з кредитуванням населення.

Аналізуючи тенденції, пов’язані з активізацією роботи банків Донецького регіону з населенням, відзначимо наступне:

– висока питома вага вкладів до запитання (поточних рахунків) у національній валюті в структурі вкладів у банках (21,42 %), що, в першу чергу, пов’язано з великою кількістю соціальноорієнтованих виплат (пенсіонерам, шахтарям, студентам, малозабезпеченим, безробітним). Отже, існує можливість залучення даних коштів на цілі споживчого кредитування, тому що подібного роду виплати здійснюються через поточні рахунки населення в національній валюті;

– у Донецькому регіоні найвища в Україні концентрація вкладів, що приходяться на один банк (339,1 млн грн у порівнянні з 276,58 млн грн у середньому по Україні), що пов’язано з масштабністю розвитку банківської мережі в рамках області й одним із навищих в Україні показників концентрації банківського капіталу (середній розмір статутного фонду, що припадає на одну банківську одиницю, на кінець січня 2005 р. склав 48 млн грн) [96];

– виступаючи однією з найбільш успішно функціонуючих адміністративних одиниць з точки зору рівня розвитку банківської системи, для банків регіону характерно значне недовикористання мобілізованих депозитів на цілі кредитування як населення, так і підприємств, що свідчить про низький рівень впливу мультиплікатора на банківську систему регіону.

За станом на кінець січня 2005 р. коефіцієнт трансформації залучених коштів у кредити в Донецькій області, розрахований на підставі даних НБУ як відношення суми кредитів, наданих в економіку регіону, до суми коштів на рахунках фізичних і юридичних осіб, менше одиниці – 0,73. У той же час, даний показник перевищує одиницю як у середньому по Україні (1,03) і по м. Києву (1,20), так і в цілому ряді областей України: Волинській (1,26), Дніпропетровській (1,01), Житомирській (1,01), Закарпатській (1,40), Івано-Франківській (1,07), Кіровоградській (1,05), Миколаївській (1,28), Одеській (1,14), Рівненській (1,17), Сумській (1,1), Харківській (1,34), Херсонській (1,02), Чернівецькій (1,02), Чернігівській (1,06). Даний приклад недостатньої кредитної активності, можливо, пов’язаний з функціонуванням ВЕЗ і ТПР, у зв’язку з цим, наявністю інших джерел інвестицій, насамперед, прямих іноземних інвестицій.

Оскільки іноземне інвестування в рамках ВЕЗ спрямовано переважно на високорентабельних суб’єктів господарювання, то банки приймають на себе більші ризики у зв’язку з кредитуванням менш успішно функціонуючих підприємств. Тому споживче кредитування є одним із найбільш ефективних рішень у ситуації, що склалася, адже ВЕЗ і ТПР функціонують досить успішно і відмовлятися від пільгового режиму в інтересах банківської системи буде недоцільно. Підвищення питомої ваги споживчих кредитів у структурі кредитного портфеля комерційних банків дозволить не тільки компенсувати понесені унаслідок введення пільгового режиму втрати, але і перейти на новий якісний рівень функціонування банківської системи. Адже саме поточні рахунки преважають у структурі депозитів населення в банках регіону, і вони дозволять банкам використовувати дешеве джерело кредитних ресурсів для кредитування власників цих же рахунків.

У розвитку економіки регіону в 2005 р. спостерігається спад економічної активності в порівнянні з аналогічним періодом 2004 р. Незважаючи на зростання промислового виробництва в регіоні на 0,3 % у липні 2005 р. в порівнянні з червнем 2005 р., рівень промислового виробництва в липні 2005 р. знизився на 17,9 % у порівнянні з липнем 2004 р. (у січні−липні 2005 року зниження склало 8,9 % у порівнянні з аналогічним періодом 2004 р.). По Україні статистичні дані наступні: приріст 2,6 %, зниження 2,4 % і приріст 3,9 % відповідно. У той же час, темп зростання промислового виробництва регіону й України в цілому в 2004 р. склав 12,5 % [410].

Темпи росту експортно-імпортних операцій регіону знизилися в 2005 р. у порівнянні з 2004 р. (у 1 півріччі 2005 р. темп росту склав 109,4 % по експорту і 144,6 % по імпорту в порівнянні з аналогічним періодом 2004 р. у той час як у 2004 р. темпи росту склали 1,7 рази і 1,5 рази відповідно) [410]. Крім того, негативною тенденцією є випереджаючі темпи росту імпорту над експортом, що істотно погіршує платіжний баланс регіону (відтік коштів для фінансування імпортних операцій).

У липні 2005 р. в порівнянні з груднем 2004 р. індекс споживчих цін Донецького регіону випереджав аналогічний показник по Україні. Так, ціни на товари і послуги в регіоні виросли на 8,4 % у порівнянні з 6,7 % по Україні, на продовольчі товари – 9,3 % у порівнянні з 8,4 %, на послуги – 9,2 % у порівнянні з 5,2 % [410].

Якщо протягом 2004 р. прострочена дебіторська заборгованість у регіоні знизилася на 3,3 %, а кредиторська – на 1 %, то в 2005 р. відновилися неплатежі між підприємствами: на 1 червня 2005 року у порівнянні з 1 січня 2005 р. прострочена дебіторська заборгованість виросла на 8,3 %, а кредиторська – на 5,1 %. Як результат цього, у січні−травні 2005 р. у порівнянні з 2004 р. кількість підприємств регіону, що одержали прибуток, скоротилась з 72 % до 69,5 %, а підприємств, що понесли збитки, − збільшилась з 28 % до 30,5 % [410].

Аналіз статистичних даних дозволяє говорити про можливість наступних суперечливих тенденцій в економіці:

– банки будуть змушені знизити промислове кредитування і недоотриманий прибуток може бути забезпечений за рахунок росту обсягів споживчого кредитування. Для перебудови деструктивних галузей промисловості одних лише кредитів не вистачить, потрібні значні капітальні вкладення. Отже, це джерело доходів банків поступово вичерпується, а кошти на поточних рахунках населення продовжують зростати;

– занепад оптимізму споживачів щодо своєї кредитоспроможності і платоспроможності, що може настати внаслідок промислового спаду. Під час економічного підйому споживчий кредит фактично означає більш повне використання заощаджень, зроблених більш забезпеченими верствами населення. Споживчий кредит під час підйому призводить до того, що сукупні витрати перевищують доходи, тобто відбувається ріст автономного споживання. Будучи оптимістично налаштованими під час підйому, люди не бояться за свою роботу і доходи, тому в більшому ступені схильні купувати товари в кредит. Під час спаду, навпаки, у силу песимістичних очікувань відбувається різке збільшення схильності до заощадження з боку тих, хто має борги як результат раніше здійснених покупок у кредит і має певні побоювання щодо своїх майбутніх доходів.

Поширення споживчого кредиту призводить до збільшення амплітуди коливань сукупного попиту, а значить, і циклу кон’юнктури в регіональній економіці. Під впливом такої хиткої змінної, як очікування щодо невизначеного майбутнього, і пов’язаного з нею ефекту мультиплікатора будь-які коливання в секторі споживчих товарів тривалого користування матимуть вплив на всю економіку регіону і країни в цілому. Подібний дестабілізуючий характер здобувають будь-які товари, покупка яких пов’язана з необхідністю оцінювати стан майбутньої кон’юнктури.

Важливим є те, що банки регіону, як і їхні метрополії, рідко проводять ринкознавчі дослідження або є їх замовниками. Виходячи з даних моніторингу структури замовників проведених маркетингових досліджень, питома вага фінансово-кредитних установ не перевищує 1−2 % [132]. Споживче кредитування вимагає серйозних маркетингових досліджень у силу значної диференціації населення за різними аспектами і необхідності розробки програм кредитування, розрахованих на певні групи клієнтів, а також у силу прямого зв’язку зворотності кредитних ресурсів при кредитуванні населення з особистими якостями й іншими психофізичними характеристиками позичальника. Зазначені аспекти вимагають високого рівня підготовки банківських працівників, як у професійному плані, так і з погляду психології, а саме – здатності переконати споживача в доцільності користування пропонованими банком кредитними продуктами.

Механізм взаємовідносин банків з іншими елементами ринкової інфраструктури – контрагентами, взаємодіючими і контролюючими органами в рамках системи споживчого кредитування, представлено на рис. 5.7.

Важливу роль у розвитку споживчого кредиту на мікрорівні відіграють такі небанківські фінансові інститути, як страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди. Однак значний упор при функціонуванні кредитних спілок останнім часом робиться на наданні фізичним особам кредитів для створення суб’єктів малого підприємництва, що не є формою споживчого кредиту, тому що має за мету не споживання, а відтворення.

Національна асоціація кредитних спілок України (НАКСУ) нараховує близько 133 зареєстрованих кредитних спілок, що поєднують 300 тис. громадян і понад 200 млн грн. За даними вищезгаданої організації, найбільшим кредитом, виданим українськими кредитними спілками, є еквівалент 8 тис. дол. США, а в середньому внесок до спілки складає близько 200 грн, кредит − 500 грн. В останні роки спостерігається тенденція одержання мікрокредитів через систему кредитних спілок для розвитку малого бізнесу.

У той же час, незважаючи на простоту процедури оформлення кредиту, послуги кредитної спілки є дорогими для позичальників, що повинні стати членами кредитної спілки і сплачувати організаційні, цільові, членські й інші внески, а кредитні ресурси, які мають дані об’єднання, не дозволяють фінансувати придбання нерухомості й автотранспорту на довгостроковій основі.

З іншого боку, комерційні банки намагаються працювати з великими торговельними мережами й ігнорують співробітництво з невеликими торговцями.

Для Донецького регіону характерна чітко виражена експортно-імпортна орієнтація, що сприяло створенню ряду банків, які оперують на міжнародних фінансових ринках. Характер діяльності цих банків визначається найчастіше іноземними інвесторами, що є найбільшими акціонерами таких банків. Досвід Донецького регіону й України свідчить, що подібні банки проводять політику, яка передбачає мобілізацію коштів населення на досить вигідних для нього умовах, розширення сфери функціонування електронних платежів шляхом випуску пластикових карт і розрахунково-касового обслуговування населення. Але на цьому співробітництво з фізичними особами закінчується. Зручність платежів і зняття готівки через банкомати за допомогою пластикових карт – лише стимул для залучення коштів населення в такі банки, але не засіб для розвитку системи споживчого кредитування. При цьому ігноруються інтереси не тільки фізичних осіб, але і невеликих позичальників – суб’єктів господарювання. Так, наприклад, Перший український міжнародний банк досить тривалий період часу видавав кредити переважно юридичним особам у сумі не менше 1 млн доларів США.

Дані банки, маючи у своєму штаті досить висококваліфікованих фахівців і застосовуючи більш досконалі західні механізми просування банківських продуктів, створюють серйозну конкуренцію іншим суб’єктам банківської системи регіону.

При досить сприятливих умовах для розвитку споживчого кредитування (найбільш сприятливих в Україні після м. Києва) і тенденціях, що свідчать про це, виявляється серйозна протидія з боку самої банківської системи, насамперед, її експортно-імпортно орієнтованих регіональних структурних підрозділів. Це є наслідком того, що саме зовнішньоекономічна діяльність є визначальною в економіці області (Донецька область забезпечує 25 % експорту України), особливо в зв’язку зі створенням зон зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності на території регіону.

До того ж, проведені дослідження показують [64−67], що економічний ріст у регіонах можна різко збільшити навіть без значних капіталовкладень. Для цього досить оптимізувати ринкові, виробничі та споживчі структури і зрівняти стартові умови для всіх учасників ринку. Це особливо актуально для української економіки тому, що деякі регіони країни не можуть скористатися привабливим інвестиційним кліматом і проблеми незбалансованості сукупного попиту та пропозиції в них можна вирішити за допомогою розвитку системи споживчого кредиту. Потреба споживчого кредитування в подібних регіонах (Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській та інших областях) підтверджується і кількістю створюваних там кредитних спілок, що перевищують їхню кількість у розвинутих регіонах, таких як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька і Луганська області [86].

Вибір споживчого кредиту як напряму розвитку банківської системи регіону повинен відбутися шляхом заповнення вільних ніш на ринку банківських послуг, кількість яких не настільки значна. Це відбувається через зменшення кількості елітних клієнтів, появу тіньових схем у середній і дрібній торгівлі, зменшення кількості компаній, здатних залишатися рентабельними при повному дотриманні податкового законодавства, значні обсяги нагромадження іноземної валюти в населення, яке володіє, за різними оцінками, сумою майже у 17 млрд доларів США.

Доцільною є розробка банками регіональних програм споживчого кредитування, що слід диференціювати за лімітами кредитування, термінами та відсотковими ставками. В даний час банки, вводячи в практику систему споживчого кредиту, установлюють для усіх своїх філій на території України єдиний відсоток, терміни кредитування та інші параметри, а також механізм і схеми здійснення споживчого кредиту без урахування при цьому регіональних особливостей, у тому числі різниці в рівні доходів населення.

В якості схем організації системи споживчого кредиту в регіоні пропонуються наступні:

1. Схема, зображена на рис. 5.8, передбачає кредитування споживача за рахунок оборотних коштів торговельного підприємства, а сам кредит є винятково товарним. Торговельне підприємство, у свою чергу, бере кредит у банку для поповнення своїх оборотних коштів. Перспективність даної схеми підтверджується сформованою у регіоні практикою переважного поповнення оборотних коштів підприємств за рахунок короткострокових кредитів банків у національній валюті.

2. У схемі, зображеній на рис. 5.9, кредитором виступає банк, що укладає договори з визначеним колом торговельних підприємств.

Банк, уклавши кредитний договір зі споживачем, здійснює перерахування коштів на розрахунковий рахунок торговельного підприємства на підставі виставленого споживачу рахунку за товари або послуги.

Вибір на користь однієї із запропонованих або інших схем організації споживчого кредиту може бути зроблений на основі порівняльного аналізу зміни ефективності та ризикованості для кожної сторони залежно від пропонованої схеми (див. табл. 5.1).

Кожний вид ризиків і показників ефективності, у тому числі і не виділених у зазначеному прикладі, можна кількісно оцінити експертним шляхом і на основі цієї оцінки визначити доцільність запровадження тієї чи іншої схеми.

Таблиця 5.1 Порівняльний аналіз можливих схем організації споживчого кредиту

Крім того, у рамках кожної схеми можна виділити і підкласи, наприклад:

– за видом кредиту (відкритий / закритий);

– за умовами погашення (наприкінці строку або частинами, при цьому варіант «частинами» розпадається ще на два – рівномірні чи нерівномірні платежі);

– за можливостями переуступки боргу третім особам (відсутність / наявність вторинного ринку – наприклад, на рис. 3.4 торговельне підприємство продає борг сторонньому банку) і т. д.

На основі виділених параметрів ми одержуємо відповідні комбінації. Відсікаючи свідомо нездійсненні, можна одержати набір можливих схем організації споживчого кредиту. Тоді на основі їхньої рейтингової оцінки ми можемо зробити вибір на користь того або іншого підкласу залежно від ризику й ефективності відповідної схеми. На прикладі розглянуті лише основні критерії аналізу можливих схем організації споживчого кредиту. З урахуванням специфіки регіонів можна виділити інші критерії аналізу, у тому числі і різні ризики. Крім того, поняття «споживчий кредит» розглянуте лише в його класичному прояві – як кредитування покупок товарів тривалого користування, але ми не торкнулися таких його різновидів, як придбання нерухомості та покупки за допомогою кредитних карток, що також передбачають свої схеми організації кредиту і можливість визначення найбільш доцільної з них.

Основні терміни і поняття

Банківський продукт, просування банківських продуктів, банківська продуктова політика, споживчий кредит, банківські механізми, соціальний аспект, етапи впровадження продукту, переваги та недоліки нових продуктів, ефективність впровадження нового продукту, вплив банківських продуктів на процеси суспільного відтворення, асортимент банківських продуктів, інвестиційні продукти, регіональний аспект у просуванні банківських продуктів, модель банківської системи.

Запитання для самоконтролю

Що таке продуктова політика комерційного банку?

Що таке споживче кредитування?

Чим відрізняється банківське споживче кредитування від інших продуктів споживчого кредитування?

У чому основна ідея продуктової політики банківської системи?

Які переваги властиві банківській політиці щодо впровадження нових банківських продуктів?

Яка роль банківського маркетингу у впровадженні нових банківських продуктів?

Наведіть приклад просування нового банківського продукту.

Як нові банківські продукти впливають на процеси суспільного відтворення в Україні?

Яка роль регіону у просуванні нових банківських продуктів?