6.1. Ефективність банківської цінової політики

Брітченко І.Г.

При розробці, впровадженні й удосконаленні нових банківських продуктів необхідно звернути увагу на те, що впровадження і розширення асортименту банківських продуктів не є кінцевою крапкою в розвитку й удосконаленні діяльності комерційних банків. Банківська система не повинна припиняти пошук нових механізмів, нових банківських продуктів і шляхів їхнього просування на ринку. Навіть механізми споживчого кредитування без комплексу інших банківських продуктів, наданих банком-кредитором, не дадуть належного економічного ефекту, не досягнуть мети, не опанують серйозною часткою ринку банківських продуктів. Розвиток нових банківських продуктів можливий при наявності комплексної концепції розвитку цінової стратегії комерційного банку. Банківська цінова політика – визначення рівня цін і можливих варіантів їх зміни залежно від цілей і завдань, розв’язуваних банком у короткостроковому плані та перспективі. Однією з можливих і одночасно достатньо оптимальною є наступна: концепція розвитку цінової політики банку.

Концепція розвитку цінової політики банку

Основні цілі та завдання:

– Оптимальне використання наявних кредитних ресурсів − це пошук таких технологій кредитування і переліку позичальників, які можуть забезпечити максимальний дохід при мінімальному кредитному ризику та оптимальній ціні на банківські продукти.

– Розширення асортименту й удосконалення умов надання банківських продуктів, не пов’язаних з безпосереднім відволіканням крединих ресурсів з метою підвищення прибутковості банку, всебічного задоволення потреб наявних клієнтів і залучення нових.

– Спостереження й аналіз ціноутворення на ринку банківських продуктів з метою прогнозування тенденцій і передбачення цінової політики конкуруючих банків для захисту власних економічних інтересів.

– Створення іміджу прогресивного, сучасного, надійного, а головне – доступного за ціною продуктів банку.

Етапи і послідовність цінової політики:

Збір внутрішньої інформації:

– докладне вивчення і розуміння цілей і задач, покладених на маркетингову службу керівництвом банку;

– детальне вивчення собівартості використовуваних банківських продуктів і умов їх надання;

– вивчення потенційних можливостей банку (фінансових ресурсів, філіальної мережі, рівня підготовки і кількості персоналу, рекламних можливостей і т.д.).

Збір зовнішньої інформації:

– вивчення потреб існуючих клієнтів у створенні нових і удосконаленні існуючих банківських продуктів;

– вивчення ціноутворення на банківські продукти конкуруючих банків і тенденцій їх просування.

– Аналіз зібраної інформації і розробка конкретних пропозицій щодо удосконалення ціни на банківські продукти.

– Ухвалення рішення керівництвом банку про корегування цінової політики банку.

– Моніторинг ефективності практичного застосування цінової політики банку й умов просування банківських продуктів.

– Збір інформації, описаної в пунктах 1, 2, 5.

– Аналіз інформації і вироблення нових банківських продуктів; надалі − відповідно до пунктів 4, 5, 6.

Гострою проблемою просування нових банківських продуктів Україні залишається неповернення або несвоєчасне повернення наданих суб’єктам господарювання кредитів як у національній, так і іноземній валюті. Так, за станом на 1.01.2005 р. у структурі кредитного портфеля банків проблемні кредити (прострочені і сумнівні) складали 3,23 %, у той час як на 1.01.2001 р. – 11,33 % [413]. Тому найважливішою задачею удосконалення механізму функціонування банківської системи є впровадження банківських технологій, що дозволяють знизити втрати кредитних ресурсів.

Сучасна цінова стратегія комерційного банку покликана продемонструвати, що зниження ціни кредитних ресурсів комерційних банків можливо не стільки завдяки зниженню їхньої собівартості або облікової ставки Національного банку України, скільки завдяки зниженню втрат кредитних ресурсів у процесі кредитування і розширення ресурсної бази як окремого комерційного банку, так і всієї банківської системи.

Введемо наступні умовні позначення:

D – сума коштів на поточних (розрахункових) рахунках, мобілізованих комерційним банком (у гривнях);

ЦКР – середньозважена ціна кредитних ресурсів банку в періоді, що розглядається (у %);

СКР – середньозважена вартість (собівартість) кредитних ресурсів банку (у %);

R – норма обов’язкового резервування, встановлена НБУ для коштів на поточних рахунках (у %);

X – величина втрат (рівень неповернення) банку в результаті кредитних операцій (основної суми і відсотків за нею) − у відсотках до суми кредиту, що підлягає поверненню;

K – коефіцієнт, що показує участь банку в процесі створення безкоштовних ресурсів банківської системи у результаті дії ефекту мультиплікатора (у %);

M – дохід (прибуток) банку в результаті його основної діяльності (у гривнях).

При розрахунку беруться до уваги тільки відсоткові доходи і витрати банку, передбачається, що витратами, не пов’язаними з основною діяльністю банку, можна зневажити, оскільки вони носять, як правило, постійний характер і коректують прибуток банку, отриманий у результаті основної діяльності, на фіксовану величину. Банк видає кредити на 1 рік, а його кредитний портфель приймається рівним сумі активів, тобто усі наявні ресурси спрямовуються на кредитування (за винятком величини обов’язкового резервування зігдно з нормативами НБУ). Всі відсоткові значення у формулах при розрахунку переводяться в десяткові дроби.

Для представлення механізму участі окремого банку у процесі створення нових ресурсів усією банківською системою (залишків на поточних рахунках) за допомогою мультиплікатора продемонструємо дію останнього на прикладі банківської системи. Заповнимо наступну таблицю (табл. 6.1).

Таким чином, інвестовані в економіку країни 100 тис. грн у підсумку збільшили залишки на поточних рахунках на 900 тис. грн, принісши банківській системі прибуток у сумі 188,1 тис. грн.

Позиції 2–N (стовпчик 2) показують нам максимальний обсяг створюваних мультиплікатором кредитних ресурсів банківської системи. Очевидним є той факт, що кожний окремо узятий банк бере участь у створенні безкоштовних ресурсів. Частку банку в цих безкоштовних ресурсах (К ), на наш погляд, можна визначити наступними шляхами:

– як питому вагу кредитного портфеля банку в сумі виданих банківською системою кредитів;

– як питому вагу залишків на поточних рахунках даного банку в сукупних залишках коштів на поточних рахунках банківської системи;

– як питому вагу операцій кредитування позичальників даного банку, основними торговельними партнерами і постачальниками яких є клієнти даного банку, тобто при кредитуванні даної категорії клієнтів кошти практично не виходять із системи банку і залишаються на його рахунках.

Таблиця 6.1 Механізм функціонування кредитного мультиплікатора

Виходячи з даних табл. 6.1, прибуток, фактично отриманий банком (М ), можна визначити за формулою (6.1):

(6.1)

де  − відсоткові витрати, що банк несе на залучення первісної суми депозиту.

− обсяг кредитних ресурсів (у т. ч. створених за допомогою мультиплікатора), у яких бере участь банк;

При цьому втрати банку (недоотриманий ним прибуток) складуть:

(6.2)

а максимально можливий прибуток банк отримає при рівні неповеннення кредитних ресурсів, що дорівнює нулю:

(6.3)

Здійснимо факторний аналіз прибутку банку.

1. Розглянемо вплив величини втрат банку на розмір прибутку банку (табл. 6.2).

Для цього будемо використовувати наступні значення величин: Σ D = 100 000 грн, ЦКР = 26 % річних, СКР = 12 % річних, R = 10 %, K = 20 %.

Таблиця 6.2 Взаємозв’язок рівня неповернення кредитів і прибутку банку

Таким чином, при ЦКР = 26 % збільшення рівня неповернення (втрат банку) на 1 % призводить до зменшення прибутку банку на 3 175,2 грн, тобто залежність лінійна:

M = 5 3520 – 3 175,2 × X

2. Розглянемо вплив ціни кредитних ресурсів на розмір прибутку банку (табл. 6.3).

Для цього будемо використовувати наступні значення величин: Σ D = 100 000 грн, СКР = 12 % річних, R = 10 %, K = 20 %. Величину неповернення кредитів X приймаємо на рівні 7 %.

Таким чином, при Х= 7 % збільшення ціни кредитних ресурсів банку на 1 % приводить до збільшення його прибутку на 2 343,6 грн, тобто залежність лінійна:

Таблиця 6.3 Взаємозв’язок ціни кредитних ресурсів і прибутку банку

3. Розглянемо вплив рівня неповернення на розмір ресурсної бази банку (табл. 6.4).

Для даної оцінки будемо використовувати математичний вираз і наступні значення величин: Σ D = 100 000 грн, R = 10 %, K = 20 %.

Величину неповернення кредитів X приймаємо в якості змінної.

Таблиця 6.4. Взаємозв’язок рівня неповернення кредитів і ресурсної бази банку

Таким чином, збільшення рівня неповернення на 1 % призводить до зниження ресурсної бази на 2 800 грн, тобто залежність лінійна:

M = 280 000 + 2 800 × X

4. Розглянемо залежність ціни кредитних ресурсів і рівня неповеннення (табл. 6.5).

Для даної оцінки зафіксуємо значення прибутку банку (M = const). При цьому: Σ D = 100 000 грн, R = 10 %, K = 20 %.

Величину неповеннення кредитів X і ЦКР приймаємо як змінні величини (змінюючи величину втрат від 0 до 20 %, ми підбираємо такі значення ціни кредитних ресурсів, щоб прибуток банку залишився незмінним).

Таким чином, щоб прибуток банку залишався постійною величиною, що дорівнює 38 400, при кожному збільшенні на 1 % рівня неповернення ми змушені збільшувати ставку по кредитах (ціну кредитних ресурсів) на 1,21 − 1,764 %, аби компенсувати понесені витрати унаслідок утрати кредитних ресурсів.

Таблиця 6.5 Взаємозв’язок рівня неповернення кредитів і ціни кредитних ресурсів банку

5. Розглянемо ефективність роботи банку.

Для цього використовуємо вищенаведені формули для підрахунку фактично отриманого банком прибутку, втрат банку і максимально можливого прибутку банку (за формулою або як сума двох попередніх величин). Будемо використовувати для розрахунків дані табл. 6.6, щоб показати, що підвищення ціни кредитних ресурсів при зростанні рівня неповернення гарантує банку одержання такого ж прибутку, однак нічого не змінює в якісних параметрах роботи банку. Для даної оцінки зафіксуємо значення прибутку банку (M = const). При цьому: Σ D = 100 000 грн, R = 10 %, K = 20 %.

Особливу увагу варто звернути на останній рядок, що відображає ефективність функціонування банку.

Зміст даного розрахунку полягає в тому, щоб показати, який відсоток максимально можливого прибутку (відповідного величині неповернення, що дорівнює нулю) одержує банк при даній ціні кредитних ресурсів і рівні неповернення кредитів.

Як видно з наведеного розрахунку, банк отримає запланований прибуток (М = 38 400 грн) шляхом збільшення ціни кредитних ресурсів (ЦКР) при збільшенні величини втрат (Х), однак структура доходів банку (співвідношення втрат банку й отриманого ним прибутку) свідчить про неефективність управління кредитними ресурсами й організації процесу кредитування.

Стає зрозуміло, що цінова політика банку повинна бути спрямована на мінімізацію втрат кредитних ресурсів як єдиного способу забезпечення якісних параметрів його роботи, що досягається шляхом упровадження технологій споживчого кредитування, яке дозволяє зменшувати ціну на кредитні ресурси банку.

Механізм впливу підвищення зворотності кредитних ресурсів на кількісні та якісні параметри цінової політики комерційного банку окремо і банківської системи в цілому можна представити за табл. 6.6.

Таблиця 6.6 Розрахунок ефективності функціонування банку

Вихідним етапом (табл. 6.6) є підвищення зворотності кредитних ресурсів банку, тобто якості його кредитного портфеля. Це, з одного боку, збільшить дохід (прибуток) комерційного банку, а з іншого боку, збільшить його ресурсну базу через скорочення (або повне усунення) втрат кредитних ресурсів.

Збільшення ресурсної бази призведе до зростання доходу банку за рахунок збільшення обсягів кредитування. Збільшення ресурсної бази переважно за рахунок залишків на поточних рахунках знизить середню вартість усіх кредитних ресурсів, тому що дане джерело банківських ресурсів є відносно безкоштовним. Крім того, вартість усіх кредитних ресурсів банку знизиться внаслідок дії закону попиту: чим більші ресурси має у своєму розпорядженні банк, тим у меншому ступені він буде залучати їх у суб’єктів господарювання і населення і пропонувати за них меншу відсоткову ставку. Вплив удосконалення цінововї та продуктової стратегії комерційного банку на банківську систему показано на рис. 6.1.

Зниження вартості всіх ресурсів банку призведе до зниження облікової ставки, що виступає показником вартості грошей у національній економіці. Це матиме наслідком:

– зниження ціни кредитних ресурсів у цілому по банківській системі країни, тому що в умовах зниження витрат банку для одержання такого ж доходу (прибутку) йому досить буде установити більш низьку відсоткову ставку за кредитами. Зниження ціни кредитних ресурсів збільшить попит на них з боку споживачів і виробників і призведе до підвищення рівня зворотності цих ресурсів, тому що дешевий кредит набагато легше повернути;

– скорочення банківської маржі, тобто різниці між ціною покупки і продажу ресурсів комерційного банку, тому що облікова ставка виступає своєрідною «золотою серединою» між ціною попиту на кредитні ресурси і ціною їхньої пропозиції. Оскільки тільки в регіональній банківській системі стане можливим одержати кредитні ресурси за ціною, що трохи перевищує ціну придбання цих ресурсів самим банком (тобто спекулятивний дохід порівняно невисокий), то це викликає приплив капіталів у регіональну банківську систему. Приплив ресурсів викличе розширення ресурсної бази банку і кругообіг повториться.

У контексті запропонованої моделі важливо визначити пропорції між тією частиною банківських продуктів, які потребують формування кредитного портфеля банку, що спрямовується на кредитування виробника, і тією частиною, що буде видана як споживчі кредити. Для визначення даного співвідношення можна використовувати наступний алгоритм (схему) (див. рис. 6.2).

Важливим аспектом цінової політики банку, пов’язаним з регіональними особливостями банківської діяльності, є той факт, що для одних регіонів характерна ресурсонадлишковість банків (наприклад, Донецької, Дніпропетровської області), тобто банки залучають ресурси в більшій кількості, ніж вони здатні розмістити у вигляді кредитів. Для інших регіонів характерною може бути ресурсодефіцитність банківської системи. Даний аспект банківської діяльності буде виявлятися в перерозподілі ресурсів у системі великих банків (між філіями), що мають філії в декількох регіонах. Даний процес буде знаходити відображення у ціновій політиці в низькій собівартості кредитних ресурсів для ресурсонадлишкових відділень банків, у тому числі за рахунок підвищення зворотності кредитних ресурсів, а також зниження їх собівартості та ціни для ресурсодефіцитних банків унаслідок продажу ресурсонадлишковим відділенням кредитних ресурсів за пільговими цінами (поняття «кредит» у системі одного банку досить умовне, тому що найчастіше ресурси регіональних філій одного банку перерозподіляються майже безкоштовно для даного конкретного банку).

Визначальними факторами попиту та пропозиції на ринку банківських продуктів у тому чи іншому регіоні є чисельність населення, його щільність, рівень доходів, співвідношення міського і сільського населення, а також участь банку в процесі створення мультиплікатором коштів (залишків на поточних рахунках) за допомогою мультиплікатора, що прямо залежить від кредитної активності банку.

Існуючі методики визначення кредитоспроможності позичальника роблять невигідним просування споживчого кредитування для комерційних банків. Згідно з цими методиками позичальник-фізична особа може бути віднесений максимум до класів «Б» і «В» кредитоспроможності, тобто кредит у кращому випадку може бути класифіковано, як кредит «під контролем» або «субстандартний» кредит. В умовах відсутності в позичальника майнових прав на грошові депозити, інші види застави будуть призводити до завищення резерву під кредитні операції, створюваного банками відповідно до Положення НБУ № 279 від 6.07.2000 р. «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» [284].

Даний резерв формується як певний відсоток (для кредитів «під контролем» він складає 5 %, а для «субстандартних» кредитів – 20 %) від розміру чистого кредитного ризику, рівного сумі перевищення валового кредитного ризику (суми виданого кредиту) над сумою забезпечення, прийнятого до розрахунку. При цьому сума забезпеччення визначається як певний відсоток від його оцінної вартості. Для застави рухомого (нерухомого) майна, що найчастіше виступають забезпеченням споживчого кредиту, цей відсоток складає: для кредитів «під контролем» − 40 % (70 % − для житла по кредитах у гривні, 50 % − в іноземній валюті), а для «субстандартних» кредитів – 20 % (40 % − для кредитів під заставу нерухомості). Позичальник-фізична особа не зможе надати банку заставу, оцінна вартість, якої буде значно перевищувати розмір надаваємого кредиту, отже, банк буде змушений сформувати значний резерв під кредитні операції і списати його на собівартість. Вимагаючи з підприємств дво-, триразового перевищення вартості застави над розміром кредиту, банк уникає формування резерву під кредитні операції. Таким чином, необхідно змінити підхід до оцінки кредитоспроможності фізичних осіб банками і порядок формування резерву під кредитні операції банків з фізичними особами.