6.2. Формування ціни на банківські продукти та банківська цінова політика

Брітченко І.Г.

На формування ціни банківських продуктів впливають наступні фактори:

– Споживчі (попит на запропонований продукт).

– Канали продажу банківських продуктів.

– Витрати (собівартість) створення банківського продукту.

– Державне регулювання ринку банківських продуктів (ринкові та адміністративні заходи Національного банку України).

– Цінова та продуктова політика конкуруючих банків.

Постійне збільшення асортименту банківських продуктів призводить до зростання ролі цінової політики комерційного банку при формуванні ціни банківського продукту. Враховуючи те, що банківські продукти мають певну специфіку і розділяються на дві основні групи: продукти, пов’язані з наданням кредитних ресурсів і банківські послуги, ціноутворення залежить саме від виду банківського продукту.

Ті банківські продукти, які потребують кредитних операцій банку, суттєво залежать від державного регулювання цього ринку. Таке регулювання здійснюється, перш за все, встановленням облікової ставки Національним банком України, яка є грошовим виразом вартості грошей у часі. Відсотки по банківським кредитам та спорідненим операціям орієнтуються на облікову ставку. Аналогічна ситуація при просуванні на ринок банківських продуктів, пов’язаних з іноземною валютою. Суттєвий вплив на ці банківські продукти має курс національної валюти України до іноземних валют, що встановлюється Національним банком.

Ринок банківських послуг значно більшою мірою регулюється ринковою кон’юнктурою, тобто попитом та пропозицією. Державне регулювання ціноутворення на цей вид банківських продуктів здійснюється опосередковано.

Ціна на кредитні продукти у різних комерційних банків відрізняється несуттєво. На цьому сегменті ринку банки конкурують не ціною, а умовами надання кредитних ресурсів. При цьому визначальними є такі фактори, як розмір кредиту, механізми забезпечення, швидкість надання кредиту, зручне розташування банку, компетентність банківського персоналу тощо.

Процес встановлення ціни на банківські послуги складається з наступних етапів:

– Визначення цілей ціноутворення.

– Аналіз факторів, які впливають на цінову політику комерційного банку:

– оцінка витрат на впровадження (підтримку або просування) продукту;

– визначення попиту на послугу та оцінка місткості ринку;

– аналіз цін і послуг конкурентів.

– Вибір цінової політики банку.

– Вибор моделі та методу ціноутворення.

– Визначення конкретної ціни.

Схему формування можливої ціни на банківські продукти зображуно на рис.6.3.

Рис. 6.3. Формування можливої ціни банківського продукту

Умовно ціни на банківськи послуги залежно від функції, яку вони повинні виконувати, можна класифікувати наступним чином:

– Ціна для клієнтів:

– ціна для крупних корпоративних (системних) клієнтів;

– інформаційно-рекламна;

– для індивідуальних клієнтів.

Ринкова ціна послуг:

– ціна попиту на банківську послугу;

– ціна пропозиції;

– світова ціна;

– монопольна ціна.

Внутрішня ціна (використовується в межах банківської системи);

– прейскурантна;

– контрактна;

– розрахункова.

Статистична ціна:

– для клієнтів – резидентів України;

– для клієнтів – нерезидентів України;

– поточна;

– середньостатистична.

Різні види цін на банківські послуги разом із різним застосуванням і функціями дозволяють формувати достатньо гнучку цінову політику банку. Основні напрями цінової політики банку при просуванні банківських продуктів зображено на рис. 6.4. Незважаючи на різноманіття можливості вибору банківської політики, треба пам’ятати, що головною метою такої політики є не отримання доходу від впровадження банківських послуг, а залучення у кредитний мультиплікатор конкретної банківської системи нових клієнтів, які для отримання запропонованних послуг повинні відкривати поточні рахунки у певному комерційному банку.

Банківська цінова політика значною мірою залежить від якості банківських продуктів. Під якістю банківського продукту розуміють виконання певних зобов’язань банком точно та у визначений угодою термін. При цьому важливою складовою якості банківського продукту є дотримання банківської таємниці. Не зважаючи на те, що якість банківського продукту важко зафіксувати у кількісному вимірі, існує певний зв’язок показника «ціна – якість» на банківські продукти. Схематично зв’язок цінової політики банку та показника «ціна – якість» зображено на рис. 6.5.

Суттєвий вплив на формування цін на банківські продукти (особливо на ціну кредитів) належить світовим процесам і тенденціям. Банківська система України не може впливати на зазначені процеси, а може лише адекватно реагувати на них. Наглядно це можна прослідкувати за динамікою цін на такі банківські продукти як торгівля банківськими металами та операції з обміну іноземної валюти. Менш наглядним, але не менш важливим для економіки країни є вплив на вартість кредитних ресурсів і капіталу.

Один із можливих шляхів мінімізації впливу світових фінансових ринків на ціноутворення на ринку банківських продуктів України є здійснення міжнародних платежів вітчизняних комерційних банків за допомогою мультивалютних кореспондентських рахунків Національного банку України. При цьому доцільним є подальший рух України до європейського економічного простору та впровадження єдиної європейської валюти в Україні, що дозволить повністю уникнути втрат національного банківського капіталу.

Динаміка цін на банківські продукти в Україні показує особливу роль наступних факторів, які найбільше впливають на конкурентноздатність національної банківської системи:

– Розмір капіталу вітчизняних банків.

– Наявність та рівень розвитку розгалуженої мережі закордонних філій вітчизняних комерційних банків.

– Асортимент та якість національних банківських продуктів.

Навіть при дуже поверхневому розгляді кожного фактора можна легко переконатися у тому, що національний банківський капітал як механізм формування, функціонування та збільшення вітчизняних фінансових ресурсів не може забезпечити конкурентноспроможну ціну банківських продуктів на світовому ринку.

Так, порівнянюючи статутний, залучений або будь-який капітал українських банків, можна переконатися, що їхній капітал вимірюється десятками або сотнями мільйонів доларів, у той час, коли капітал європейських, американських або японських банків вимірюється як мінімум десятками або сотнями міліардів євро і більше. Так, наприклад, один із багатьох комерційних банків країни зі слабо розвинутою банківською системою відносно інших членів Евросоюзу − Греції «Альфабанк» володіє активами понад 40 млрд євро. А статутний капітал Національного банку України складає 10 млн гривень. При цьому є абсолютно непохитним той факт, що навіть дуже швидкі темпи росту національної економіки України та аналогічні темпи збільшення розміру банківського капіталу не дозволяють суттєво скоротити існуюче відставання.

Аналіз наявності та рівня розвитку мережі закордонних філій свідчить про те, що така мережа майже відсутня. Україна має за кор.доном лише філію «Приватбанку» в м. Нікосія (Кіпр) та частку 13 % (департамент) Національного банку України в Чорноморському банку торгівлі і розвитку м. Салонікі (Греція). Але українські закордонні філії є дуже малими і ніякого суттєвого впливу на міжнародні розрахунки та мультиплікаційні процеси не мають і мати не можуть. У той же час доведено, що відсутність закордонних філій національної банківської системи призводить до постійного перерозподілу частки національного валового продукту до банківських систем інших країн. Очевидним є також і той факт, що українська банківська система не володіє достатньою кількістю фінансових ресурсів навіть для ство-рення мережі закордонних філій по всьому світу, не кажучи про підтримку конкурентноздатності такої мережі.

Аналіз асортименту банківських продуктів показує недостатній розвиток банківських продуктів на вітчизняному ринку банківських продуктів. Так регіональними банками в Україні майже не використо-вуються такі важливі платіжні інструменти як акредитиви та векселі. Україні так і не вдалося створити ефективну вітчизняну карткову електронну платіжну систему. Поодинокі вітчизняні банкомати цієї системи навряд стануть реальними конкурентами таких відомих систем як «VISA», «Mastercard», «Maestro» та ін. Суттєві недоліки мають вітчизняні банківські продукти споживчого кредтування, торгівля банківськими металами тощо. Певне занепокоєння викликає діяльність значної кількості конвертаційних центрів в Україні, які просувають псевдопродукти, та недостатній рівень виконання вітчизняними банками моніторингової функції, собівартість окремих банківських продуктів та їх доступність широкому спектру споживачів. Українська банківська система майже не має досвіду роботи в умовах жорсткої конкуренції на європейському та американському ринку банківських продуктів.

Приймаючи до уваги вищенаведене, неважко погодитись з тезою про те, що українська банківська система не здатна конкурувати в ціновому діапазоні з іноземними банками не тільки на світових ринках, а і в межах національного економічного простору. Науковці, банкіри, політики, клієнти банків і пересічні громадяни повністю усвідомлюють факт цінової неконкурентноздатності вітчизняної банківської системи без її підтримки з боку держави. Водночас подальше просування та інтеграція України до світових економічних процесів та інтеграція до світових економічних організацій, таких як Світова організація торгівлі та ін., викликають необхідність відмови від державної підтримки вітчизняних банків або її суттєвого зменшення, створення рівних умов для вітчизняних та іноземних банків на внутрішньому ринку банківських продуктів України. Це створює реальну небезпеку та загрозу вітчизняному банківському капіталу та економіці України, її незалежності. Тому першочерговими для бан-ківської системи України стають завдання пошуку шляхів вирішення зазначеної проблеми.

Теоретично можливі наступні шляхи підвищення конкурентноспроможності національної банківської системи України:

Впровадження серйозних реформ банківської системи України, спрямованих на її зміцнення. До таких перетворень можна віднести політику Національного банку, спрямовану на підвищення власного капіталу банків, заохочення створення банківських філій за кордоном, інтенсифікацію моніторингу банків, розширення асортименту банківських продуктів, оптимізацію золотовалютного запасу країни, удосконалення системи розрахунків клієнтів банків при здійсненні міжнародних операцій тощо. Зазначене реформування банківської системи України повинно здійснюватись при інтенсифікації реформування інших галузей економіки при одночасному обмеженні державою доступу іноземних банків до українського ринку банківських продуктів.

Отримання від світової спільноти певного перехідного терміну для завершення системних реформ в Україні та зміцнення власної банківської системи. Зазвичай під таким терміном розуміють 5−7 років. Тобто мається на увазі, що цього терміну буде цілком достатньо для підвищення конкурентноспроможності українських банків до безпечного рівня. Якщо такий термін буде замалий, то допускаєтья можливість його продовження на кілька років.

Повна лібералізація українського банківського ринку з метою приходу до країни потужного іноземного капіталу для розвитку процесів суспільного відтворення. Це призведе до банкрутства близько третини вітчизняних банків і часткової втрати незалежності банківської системи України. При цьому ті українські банки, що залишаться на вітчизняному ринку, суттєво зменшать власну частку на ньому. Внаслідок цього для національного капіталу існує реальна загроза втрати понад половини банківського ринку. Це розглядається як плата за розвиток галузей виробництва вітчизняного ВВП. Тобто частина українського банківського капіталу має бути принесена в жертву заради розвитку капіталу у виробничому секторі.

Відмова від інтеграції банківської системи України до світової, створення власної системи, несхожої на закордонні аналоги, тобто свій особистий шлях подібно до Кітаю та окремих арабських країн, або навіть створення абсолютно несхожої ні на кого власної банківської системи, що забезпечить ефективне функціонування національної економіки при адекватності взаємостосунків з міжнародними банківськими та платіжними системами, світовими фінансовими установами.

Жодна з зазначених моделей розвитку банківської системи України не відповідає вимогам сьогодення. Перший варіант розвитку має наступні недоліки. По-перше, масштабні реформи банківської ситеми в умовах існуючої політичної нестабільності та загострення боротьби між різними гілками влади можуть призвести до втрати довіри певного значного кола вкладників і втрати системою суттєвого обсягу ресурсів, у той час, коли реформи потрібні для збільшення капіталу банків, відкриття закордонних філій тощо. По-друге, у банківської системи, навіть без втрати національного капіталу, не вистачає ресурсів для здійснення масштабного реформування та створення конкурентноздатної закордонної мережі філій. Навіть за дуже високих темпів розвитку українських банків вони не зможуть досягти конкурентноздатності у середньостроковій перспективі. По-третє, зазначене реформування на певний термін (особливо на початку масштабних реформ) дещо послабить вітчизняні банки, що потребує створення в країні більш сприятливих умов для вітчизняних банків та викличе супротив і незадоволення міжнародної банківської, фінансової та політичної спільноти.

Отримання для банківської системи перехідного терміну з одного боку нереальне, а з іншого боку, як свідчить практика реформування інших галузей, не призведе до суттєвих позитивних наслідків, тому що всі зазначені недоліки у попередній моделі розвитку все одно залишаються.

Повна лібералізація ринку банківських послуг є найбільш реальним сценарієм розвитку, але вона має дуже суттєвий недолік, який полягає у тому, що це призведе до переходу банківського капіталу України у вигляді механізмів формування, функціонування та перерозподілу фінансових ресурсів до іноземних установ та організацій, що матиме негативні наслідки в середньостроковій перспективі. До таких наслідків можна віднести переміщення податкової бази банківської системи до країн походження іноземних банків в Україні, можлива монополізація ринку банківських продуктів України іноземними банками, кредитна та фінансова залежність від приватного іноземного капіталу підприємств, що виробляють національний продукт, послаблення курсу національної валюти тощо.

Четвертий варіант може існувати лише теоретично, тому що він впроваджує в банківську систему України певні неринкові елементи та відносини. Взагалі вірогідність наявності будь-якого «особливого» шляху в економіці існує лише в теорії. Певна специфіка китайської моделі неприйнятна до України внаслідок величезної різниці у ресурсній базі та багатьох інших чинників. Україна не має настільки потужну економіку, щоб дозволити собі черговий економічний експеримент, особливо з такою важливою її складовою як банківська система.

Українська банківська система опинилася в умовах, коли, з одного боку, вітчизняний банківський капітал знаходиться у небезпеці, що загрожує і іншим економічним процесам та явищам в Україні, а з іншого – відсутні традиційні та очевидні шляхи вирішення проблеми. В таких умовах доцільно застосовувати дещо незвичайні (але не надзвичайні) заходи, які з одного боку, є достатньо надійними та ефективними, а з іншого – опрацьованими та перевіреними. На тверде переконання авторів, вирішити проблему можна шляхом інтеграції України до єдиної європейської валюти. Безумовні переваги такої стратегії полягають у наступному:

– українська банківська система уникає втрат безкоштовних кредитних ресурсів, що формуються за рахунок грошей клієнтів, що знаходяться у міжнародних розрахунках на кореспондентських рахунках українських банків за кордоном. Це відбувається внаслідок виникнення потреби у відкритті таких рахунків при традиційних механізмах розразунків. При переході на євро переважна більшість платежів здійснюється в національній валюті;

– стабільность національної валюти України буде гарантовано усіма учасниками європейського валютного простору, що суттєво підвищить довіру вкладників українських банків;

– Україна наблизиться до європейських стандартів, будуть створені більш сприятливі умови для виходу українських виробників на європейський і світовий ринки;

– банківські операції стануть більш зручними, клієнту не потрібно буде відкривати валютний рахунок для здійснення міжнародних платежів, тому що рахунок у національній валюті – євро буде виконувати таку функцію, спроститься бухгалтерський облік і порівняльне сприйняття економічних показників;

– суттєво поліпшиться механізм здійснення платежів за кордон, який сьогодні потребує відкриття з українськими банками кількох кореспондентських рахунків за кордоном для здійснення міжнародних платежів своїх клієнтів;

– українська банківська система буде отримувати додаткові ресурси у вигляді залишків на кореспондентських рахунках банків третіх країн, клієнти яких користуються євро для розрахунків по експортно-імпортних контрактах.

Водночас впровадження обігу європейської валюти в Україні має і певні недоліки, до них можна віднести наступні:

– українцям потрібно буде подолати певний психологічний дикомфорт від видимості часткової втрати національного суверенітету та незалежності при відмові від гривні;

– стануть більш жорсткими умови та вимоги до фінансової дисципліни, банківського моніторингу, дотримання економічних нормативів, макроекономічних показників тощо;

– боротьба з підробниками грошей набере більш масштабних обсягів, тому що європейська валюта є приваблішою для підроблення.

Деякі європейські країни вже були в ідентичних умовах. Так банківські системи Іспанії, Італії, Греції, Португалії, Чехії та ін. у певний історичний момент зрозуміли, шо їх валюта навряд стане світовою, а на створення великої закордонної банківської системи у них не вистачає капіталу. Ці країни прийняли рішення про перехід до європейської валюти навіть за умов, коли ця валюта тільки з’являлася на світ і мало хто міг спрогнозувати її життєздатність. Але реалії існування банківських систем цих країн вимушували діяти нестандартними заходами. Сьогодні все більше європейських країн долучається до валютної інтеграції. Польща, Словенія, Болгарія, Румунія, прибалтійські країни та ін. вже визначились та прийняли рішення для переходу на євро. Важливо також зазначити, що переважна більшість серед названих країн мали більш потужну банківську систему порівняно з українською.

Незважаючи на очевидні переваги трансформації банківської системи України до обігу євро, сьогодні серед українських науковців, банкірів, політиків, бізнесменів, дипломатів тощо не дискутується це питання. В засобах масової інформації не простежується навіть припущення щодо можливості такої трансформації. В українському суспільстві спостерігається парадоксальна ситуація, за якої для банківської системи і суспільства корисним є запровадження обігу валюти євро, а суспільство на всіх рівнях ігнорує не лише дискусію, а навіть теоретичне припущення таких дій.

Головною причиною такої байдужості є певна політична ситуація на Україні, коли жодна з політичних сил, що перемогла на парламентських виборах, не зацікавлена в обговоренні цього питання. Так, одна частина суспільства не підтримає впровадження євро з мотивів втрати незалежності України, за яку так довго та наполегливо велась боротьба. Інша частина суспільства не готова однозначно підтримувати європейську інтеграцію України, що, на їх думку, може погіршити стосунки з російськими партнерами. Окремі політичні сили взагалі не мають жодних реальних економічних програм і обмежуються популістськими акціями і чорним піаром.

В таких умовах провідну роль у започаткуванні дискусії з цього питання можуть виконати вчені-економісти, або офіційні представники державної організації, яка безпосередно відповідає за безпеку діяльності банківського капіталу – Національного банку України.

Передумови для такої дискусії вже існують. До них можна віднести наступні:

– у банківських колах протягом останніх двох років існує дискусія стосовно нерівності умов функціонування вітчизняних комерційних банків, причому ця дискусія загострюється. Національний банк України вже неодноразово декларував впровадження спрощеного механізму реєстрації філій іноземних банків в Україні, але постійно відкладає це питання;

– за останні роки різко збільшується кількість банків, проданих іноземним компаніям, що може створити певну небезпеку та послабити конкуренцію на ринку банківських продуктів України;

– суспільство вже усвідомило негативну роль функціонування значної кількості конвертаційних банків в Україні, тобто банків, які обслуговують переважно тіньові оборутки та конвертаційні схеми, майже не займаючись при цьому інвестуванням реального сектора економіки;

– Україна наблизилась до вступу у світові та європейські економічні організації, такі як СОТ та ін.: її економіку визнано ринковою, США відмінили поправку Джексона-Вейніка стосовно України, зростає довіра іноземних партнерів до економічних процесів в Україні, зміцнюється платіжна та податкова дисципліна, збільшуються наджодження до державного бюджету, спостерігається ріст ВВП України тощо;

– окремі комерційні банки в Україні, такі як «Приватбанк», «Аваль», «Промінвестбанк», «Укрсоцбанк», «Райффайзенбанк», «ПУМБ», «Надра», «Укрексімбанк», «Ощадбанк» та ін. вже сьогодні зміцнились настільки, що готові витримати конкуренцію з іноземними банками на внутрішньому ринку та мають достатній запас міцності для здійснення відповідних перетворень банківської системи України;

– успішний досвід сусідніх країн, у тому числі країн колишнього СРСР, які прийняли рішення впровадити в обіг євро, надихає на позитивне ставлення до цього процесу.