Основні концепції держави

Шестопалова Л. М.

Концепція правової держави – складова юридичного напряму державознавства.

Правова держава – держава, в якій діє принцип верховенства права, де всі відносини між суб’єктами громадянського суспільства, державою і особою будуються на основі правового закону, гарантується свобода особистості, її права, законність і правопорядок.

Представники концепції правової держави: Платон, Арістотель, Цицерон, М.М. Ковалевський, М.М. Коркунов, Б.М. Чичерін.

Основні ідеї правової держави:

– Держава і громадянське суспільство – суб’єкти права, тобто рівні та пов’язані взаємними юридичними правами та обов’язками.

– Публічна влада – прерогатива держави, державний суверенітет має форму публічного права.

– Громадянське суспільство – матеріальна основа правової держави, що підпорядкована суспільству і діє в інтересах громадян.

– Правова держава здійснює свою діяльність у правових формах правотворчості, правозастосування, правової охорони, що забезпечує контроль за державою з боку суспільства і взаємну відповідальність між нею і громадянами.

– Народ – джерело публічної влади держави, формує державну владу, контролює її діяльність, безпосередньо створює право.

– Призначення держави – формулювати в юридичних нормативних документах конкретний юридичний зміст правових відносин з урахуванням правових звичаїв та інших суспільних норм, з метою охороняти право від порушень.

– Права і свободи громадян – природні, невід’ємні, є виразом самообмеження держави.

– Ідеї правової державності базуються на засадах рівності, свободи, справедливості.

– Основний принцип організації та функціонування державного апарату – принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

– Правове регулювання суспільних відносин виходить з принципу переважної заборони щодо, її органів та їх посадових осіб (заборонено все, за винятком того, що прямо дозволяється законом) і переважного дозволу щодо громадян (дозволено все, що прямо не заборонено законом).

– Єдність і розрізнення права і закону, тлумачення останнього як форми волевиявлення держави, зовнішнього виразу норм права.

– Норми права і законодавство співвідносяться як зміст і форма

Концепція держави загального благоденства – теорія, що передбачає існування сильної держави, яка впливає на широке коло суспільних відносин і за якою буржуазні суспільства позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства (створена в період між двома світовими війнами).

Представники концепції держави загального благоденства: Дж. Кейнс, Д. Мюрдаль, А. Пігу, К. Боулдінг, В. Мунд.

Основні ідеї держави загального благоденства:

– Внаслідок втрати державою класової сутності різко звужується сфера державного примусу, репресивно-каральні функції держави відмирають.

– Відбувається розширення соціально-економічних і культурно-освітніх функцій: державне регулювання економіки, здійснення соціальних послуг населенню (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати і пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров’я, освіти тощо).

– Держава використовує такі економічні важелі як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту й імпорту і тим самим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх

– Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом:

– націоналізації найважливіших галузей промисловості;

– впливу на ринок не адміністративно-командними методами, а шляхом політики цін, інвестицій, державних замовлень, кредитної і податкової політики;

– планування і прогнозування економічного та соціального розвитку;

– здійснення широкої політики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допомоги малозабезпеченим, підтримки високого рівня законності;

– захисту працівників від незаконної експлуатації з боку роботодавців.

– Постійно відмирає репресивно-каральна функція держави, збуджується сфера державного примусу.

– Розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Концепція елітарної держави – теорія, що грунтується на ідеї нездатності основної маси населення управляти державою (створена в 20-30-х рр. XX ст.).

Представники концепції елітарної держави: Г. Моска, В. Парето, Т. Дай, Х. Лассуел, Д. Сарторі.

Основні ідеї концепції еліт:

– Політика – сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй “сірої маси», що охоплює решту населення держави.

– Демократія – утопія, міраж, у гонитві за яким некомпетентні маси стають інструментом демагогів і диктатур.

– Соціалізм і фашизм – диктатури.

– Свобода людства можлива не через демократію, а завдяки компетентній правлячій еліті (Моска).

– Державою, суспільством завжди править і повинна правити еліта (В. Парето).

– Правляча еліта утворюється у трьох головних сферах суспільних відносин – політичній, економічній та інтелектуальній – шляхом висування індивідів, які досягли у своїй справі найбільших успіхів.

– Місце в еліті не залежить від багатства або належності до певних соціальних груп тощо. Кожен, хто має належний рівень освіти і досяг успіхів у своїй професійній діяльності, може увійти до складу еліти.

– Кожна правляча еліта рано чи пізно заспокоюється на досягнутому, втрачає свої найкращі якості, творчу енергію, починає відставати від потреб нового етапу розвитку держави та суспільства, вироджується.

– У суспільстві формується нова еліта, що оволоділа найновішими знаннями і тому прямує до влади.

– Зміна, “циркуляція” еліт відбувається переважно насильницьким шляхом.

– Для суспільства найбільш корисна революція з новою владою більш прогресивної еліти. Це швидке втілення в суспільне життя нових досягнень наук, техніки тощо.

– Нині є кілька конкуруючих еліт.

– Існує політичний та партійний плюралізм.

– Еліти не відірвані від народу, а контролюються ним за допомогою загального виборчого права, незалежних засобів масової інформації тощо.

Неоелітаризм (елітарна демократія) – вважається, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури, а тому правити має особлива еліта – компетентна еліта (X. Ласуел, Д. Сарторі, X. Зейглер). Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Сутність елітарної демократії: у сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; між ними існує конкуренція; еліти контролюються народними масами шляхом загального виборчого права; стимулює конкуренцію еліт; доступ в еліту залишається відкритим для всіх, яка поповнюється за рахунок вихідців з народу.

Доктрина технократії – одна з течій теорії еліт, за якою зі зростанням впливу науки, техніки на всі сфери суспільного життя вчені, технічні спеціалісти об’єктивно змушені зосереджувати у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, а й політичну владу. Тому, враховуючи значення впливу науково-технічної революції на життя суспільства, керівництво державою має здійснюватися кращими представниками науково-технічної інтелігенції, що приводить до виникнення нової суспільно-політичної системи – технократії. У сучасних умовах посилюється вплив науки і техніки на політичне життя в різних країнах, зростає місце і роль науково-технічних працівників в державному управлінні. На цій основі виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні управляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і виробництва, як вони роблять в економіці.

Представники теорії технократії: Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Белл, Б. Беквіт, З. Бжезинський, Д. Барнхейм.

Фашистські ідеї державності – конгломерат самих реакційних політичних ідей, націлених на виправдання і заохочення найбільш низьких спонукань, спираючись на які можна обгрунтувати всяку антилюдську дію; суміш різних положень, метою яких є не тільки виправдання, а й заохочення найбільш низьких і темних людських інстинктів, чим виправдовуються будь-які, навіть найжорстокіші, дії, що застосовуються для досягнення бажаної мети. Основне завдання держави – процвітання панівної раси шляхом захоплення держав “диких” рас з метою розширення “життєвого простору” для забезпечення розвитку і поширення “культурної” раси. Проповідується елітарну державу. Відстоюється ідея вождизму. У сфері міжнародних відносин виходить з культу грубої сили. Насилля проголошується найважливішим чинником розвитку, а гуманізм – проявом неповноцінності раси, спробою виправдання її слабовілля та боягузтва.

Фрірих Ніцше обгрунтовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну і рабську, обгрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал істинного арійця.

Представники фашистських ідей: К. Шмітт, А. Гітлер

Расизм – складова фашистської ідеології, поділяє людей за біологічними ознаками на кілька груп (рас). При цьому одна раса проголошується культурною, а тому панівною і лише її представники визнаються дійсними представниками людського роду. Інші раси оцінюються як недолюдки, напівтварини, призначення яких полягає у забезпеченні процвітання панівної раси. Історія людства проголошується віковою боротьбою “культурної” раси з неповноцінними, “дикими” расами.

Тоталітаризм – обгрунтування скасування різниці між суспільством і державою, що регламентує всі сфери життя суспільства, його членів. При цьому держава проголошується “живою організацією», якій усі громадяни повинні повністю підкорятися. Парламентаризм проголошується таким, що віджив своє і вже не відповідає потребам розвитку пануючої раси. Обгрунтовується злиття фашистської (профашистської, комуністичної) партії і держави. При цьому вони не повинні бути пов’язані правом, а мають здійснювати свою діяльність, керуючись ідеологічними та політичними настановами К. Шміттом партії.

Вождизм – ідея, що проповідує, що: на чолі нації, партії і держави стоїть вождь, який не пов’язаний ніякими законами, а його думки, слова, дії – істина в останній інстанції. Обгрунтовується така схема: право – те, чого хоче народ, а волю народу виражає вождь, який бере свою силу безпосередньо з містичної душі нації. Принцип вождизму тлумачиться не тільки як необхідність підкорення верховному вождю, а й як основна форма побудови всієї державної ієрархії. Виходячи з цього будь-який чиновник держави повинен визнаватися беззастережним авторитетом, вождем на певній території або щодо всіх підлеглих йому осіб і організацій у сфері його діяльності. Ця система проголошується кращою формою управління державою і найвищим виразом народовладдя.

Концепції національної держави – держава, утворена нацією, яка компактно проживає на певній території, здійснює своє право на економічне та політичне самовизначення, створює сприятливі умови для народу країни незалежно від національної належності. Нині поширена у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. У деяких державах (Естонія, Латвія) набуває статусу офіційної доктрини.

Основні ідеї національної держави:

– Обгрунтування того, що основне призначення держави полягає у забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації.

– При тлумаченні теорії виключно в етнічному плані вона може тісно наблизитися до фашизму як теорія національної винятковості (“Естонія для естонців”, “Україна для українців” тощо).

– Неправильне тлумачення теорії може призвести до національної конфронтації, ворожнечі, насильства.

– В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або боротьби за колоніалізмом ідея створення національної держави сприяла історичному прогресу. Нині, зокрема в багатонаціональних країнах, вона буде прогресивною лише при врахуванні реального стану міжнаціональних відносин та інтересів національних меншин.

Етатична концепція держави – обгрунтування необхідності максимального втручання держави у життя суспільства і кожної конкретної особи. Підтримується державами з недемократичними державно-правовими режимами. Етатизація суспільства веде до дикатури. Г. Моска різновидностями диктатури вважав соціалізм і фашизм.

Основні ідеї етатизму:

– Оскільки життя сучасного суспільства постійно ускладнюється, виникають і розвиваються нові взаємозв’язки між його складовими і між окремими громадянами. Це зумовлює необхідність своєрідного “соціального диригента», який би впорядковував, регламентував і контролював здійснення суспільних відносин.

– Таким “диригентом”, у силу лише їй одній притаманних властивостей (наявність спеціального апарату управління і примусу, здатність надавати своїм рішенням загальнообов’язковий характер тощо), може і повинна бути держава.

– Суспільство потребує практично необмеженого та вирішального втручання держави в усі сфери суспільних відносин, аж до найінтимніших сімейних стосунків.

– Виправдовується максимальне обмеження самоврядування населення.

– Етатизм іноді стикується з фашистським розумінням призначення держави.

Анархістська концепція держави – передбачає створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави у повсякденне життя суспільства й особи, а з іншого, – максимально підвищується роль населення в управлінні загальними справами. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархосиндикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок).

Представники анархістських ідей: М. Штірнер, Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Основні ідеї анархізму:

– Усередині країни функції держави повинні зводитися до прийняття конституції та невеликої кількості найважливіших законів, положення яких мають виключне значення для існування і розвитку всієї країни, а також до забезпечення їх неухильної реалізації. Усі інші внутрішні питання повинні вирішуватися населенням усієї країни або населенням окремих її територій безпосередньо (шляхом сходів, зборів, референдумів, виборів) чи органами місцевого самоврядування (радами), що обираються населенням цих територій. Широкий розвиток місцевого самоврядування.

– У зовнішніх відносинах на державу повинно покладатися лише забезпечення оборони країни від збройних нападів зовні та підтримання необхідних, насамперед економічних, зв’язків з іншими державами.