Правова свідомість
Шестопалова Л. М.
Правова свідомість (правосвідомість) – специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи й інших загальнолюдських цінностей.
Правова свідомість – сукупність уявлень і почуттів, що виражають не лише знання права, але і ставлення до права, повагу до нього як до соціальної цінності, а також засвоєнність навичок позитивної правової поведінки.
Предмет відображення і об’єкт впливу правосвідомості – право як система правових норм, правовідносини, законодавство, правова поведінка, правова система в цілому.
Ознаки правосвідомості:
– відображує у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, різні види суспільних відносин;
– активно взаємодіє з різними видами суспільних відносин, взаємозбагачуючись;
– спрямовує суб’єктів права на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.
Елементи правосвідомості суспільства:
– ідеологічний;
– психологічний;
– поведінський.
Правова ідеологія – система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне (наукове) ставлення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, юридичного упорядкування суспільних відносин. Розробляється і впроваджується в суспільну свідомість певними структурами: державою, політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян.
Склад сучасної правової ідеології:
– концепція поділу влади (джерелом влади є народ; влада поділяється на: законодавчу, виконавчу та судову (виділяють (Петров К.П.) також інформаційну, ідеологічну та концептуальну владу);
– визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства;
– домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права;
– теорії правової держави і громадянського суспільства;
– принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо.
Правова психологія – характеризує ставлення до правових явищ з боку окремих індивідів, утворюється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правової поведінки у вигляді індивідуальних правових переживань, почуттів, емоцій, оцінок тощо Виявляється в почуттях, емоціях, настроях окремих членів суспільства щодо права, відображає його не узагальнено, а конкретизовано.
Структура правової психології:
1) сталі елементи (правові звичаї, традиції, звички) та
динамічні елементи (настрої, почуття, переживання);
2) пізнавальні елементи (правові емпіричні знання, уявлення, погляди)
та емоційні елементи (правові емоції, почуття, настрої);
3) регулятивні елементи (правові звички, традиції, звичаї).
Поведінська частина правосвідомості (правова поведінка) – мотиви правової поведінки, правові установки (елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб’єктів права, її напрям, характер та утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні й емоційні компоненти (є складовою правової поведінки).
Функції правосвідомості – головні напрями її впливу на правові явища, правову систему в цілому.
Види функцій правосвідомості:
1) когнітивна – формування правових теорії, концепцій, ідей та набуття суб’єктами елементарних правових знань відбуваються відповідно до тлумачень і оцінок правових явищ, тобто правосвідомості, що сформувалася на основі пізнання правової дійсності;
2) правоутворювальна – важливий фактор правотворчої діяльності, оскільки нормативно-правові акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства та законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, їх соціальну спрямованість, форми та засоби правового регулювання суспільних відносин;
3) регулювальна – рівень впливу права на поведінку суб’єктів суспільних відносин залежить від рівня правосвідомості цих суб’єктів, рівня їх правових знань, характеру оцінок правових приписів, почуттів, поведінських мотивів і установок, що породжуються нормами права.
Структура правової свідомості:
– правові знання;
– правові оцінки;
– правові установки.
Правові знання – знання, що набуваються у процесі відображення та осмислення суб’єктом у своїй свідомості різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, роль тих чи інших правотворчих, правозастосовних і правоохоронних органів та їх посадових осіб тощо.
Рівень правових знань – визначається не лише формальним набуттям певної суми юридичних знань, а й рівнем дійсного розуміння сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення тощо.
Правові оцінки (уявлення) – суб’єкт не просто прямо відтворює у своїх діях поведінку, яка моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює її у своїй свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне.
Правові установки – найбільш складний компонент правосвідомості, що відображуює не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і на пізнавальну й оцінну функції правосвідомості.
Характеристики системи правових установок особи:
1) наявність компонентів різної діаметрально протилежної значущості – позитивного та негативного ставлення до права;
2) особлива увага до поведінських (регулятивних) аспектів;
3) домінантне значення елементів, які стосуються обов’язкового, нормативного у поведінці.
Правова соціалізації особи – результат процесу входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства у правомірній поведінці, правовій активності, практичному перетворенні правовідносин у напрямі їх прогресивного, гуманістичного розвитку.
Форми здійснення правової соціалізації:
а) стихійне сприйняття права, яке грунтується на власному правовому досвіді особи, епізодичному ознайомленні з відповідним нормативним матеріалом тощо;
б) організований цілеспрямований влив на правосвідомість з боку держави та громадських об’єднань, який полягає у запровадженні видання професійно підготовленої правової літератури, в організації “круглих столів», виступів у засобах масової інформації на правову тематику тощо;
в) самостійне систематичне вивчення особою текстів нормативно-правових актів, коментарів до них та іншої спеціальної юридичної літератури тощо;
г) правове виховання:
– юридичні види навчання;
– правова пропаганда;
– правова агітація;
– правове самовиховання.