Правова культура

Шестопалова Л. М.

Правова культура – соціальне явище, яке виявляється у знанні та правильному розумінні приписів норм права, а також у поведінці, що повністю відповідає цим приписам, і у непримиренному ставленні до порушень правових приписів іншими суб’єктами.

Правова культура – своєрідна система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу та відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Правова культура – комплекс уявлень певної спільності людей про право, його реалізацію, діяльність державних органів і посадових осіб.

Складові правової культури:

– рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права тощо);

– ступінь оволодіння членами суспільства правових цінностей і їх практичного запровадження у життя .

Риси правової культури:

– загальні (властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу й результату діяльності особи та суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людських сил і відносин, самої особи в усій різноманітності її виявлень);

– особливі (пов’язані з правом, правовою системою та іншими правовими явищами).

Правова культура є ознакою:

– високого ступеня участі членів суспільства в його правовому житті;

– здійснення правової діяльності;

– відображення стану законності та правопорядку;

– відображення рівня правосвідомості.

Найважливіші методичні підходи до вивчення правової культури в юридичній науці:

– структурно-функціональний;

– аксіологічний (ціннісний).

1. Структурно-функціональний підхід до вивчення правової культури – базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) в єдності з їх реальним функціонуванням. Відображує її обсяг і елементи

Аспекти правової культури:

– статичний (структурний) – її склад, внутрішня форма;

– динамічний (функціональний) – виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та з іншими соціальними явищами.

Структура правової культури (залежно від носія (суб’єкта) правової культури):

– правова культура суспільства;

– правова культура соціальної групи;

– правова культура особи.

Склад правової культури суспільства:

1) система правових норм як особливих правил поведінки, формою відображення яких є система нормативних правових актів і конкретизаційних актів індивідуального регулювання;

2) сукупність правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які закріплюють взаємні юридичні права й обов’язки учасників цих відносин;

3) сукупність суб’єктів права (учасників правовідносин);

4) правосвідомість – система духовного відображення правової дійсності;

5) режим законності та правопорядку – стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб’єктів права.

Структура правової культури (динамічний (функціональний) аспект):

– правоутворення;

– правове мислення;

– правове регулювання, у тому числі правотворчості, реалізації норм права;

– правозастосування;

– правомірна поведінка.

2. Аксіологічний (ціннісний) підхід до вивчення правової культури – відображує її якісну характеристику, де правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються в ході розвитку суспільства і відображують прогресивні досягнення сучасності та минулого. Відповідає правовому прогресу.

Соціальний прогрес – позитивні процеси розвитку суспільства, сутністю яких є становлення і утвердження свободи.

Правовий прогрес – правова форма становлення і утвердження свободи, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських цінностей (гарантованих прав і свобод кожного громадянина).

Правова культура – відображує ціннісний (аксіологічний) аспект, правову систему, правову надбудову, правову дійсність з точки зору їх функціонування, спрямування на забезпечення прогресивного розвитку суспільства.

Правова культура суспільства – умова, форма та результат правової культурної діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються створені й утворюються нові правові цінності. Вона не існує поза правовою культурою його суб’єктів (соціальних спільностей, груп, особи).

Структура правової культури особи:

– правосвідомість;

– розуміння принципів права;

– повага до права та законності;

– упевненість (переконаність) у справедливості законів;

– визнання правильності закріплених юридично прав і обов’язків та інших правових явищ;

– правова поведінка, що не суперечить правовим приписам.

Зміст правової культури:

а) правосвідомість як система відображення суб’єктом правової дійсності; б) правомірна поведінка і правове мислення;

в) результати правомірної поведінки та правового мислення.

Індивідуальність правової культури – виявляється в стилі правомірної поведінки, що зумовлює сукупність його характерних особливостей і ознак.

Стиль правомірної поведінки особи – характеризується сталою специфічністю розв’язання життєвих проблем і завдань, є показником її правової підготовки, досвіду, ознакою особливості вибору варіанта правомірної поведінки в межах правових норм.

Правове виховання населення – свідома та цілеспрямована діяльність фізичних і юридичних осіб, спрямована на формування у людей високого рівня правової свідомості та правової культури.

Основні завдання правового виховання населення:

– набуття знання про основні положення конституції та інших найважливіших нормативно-правових актів держави;

– формування правильного розуміння змісту основних правових понять;

– переконання в доцільності та необхідності неухильного додержання вимог законів, інших нормативно-правових актів;

– виховання негативної реакції на правопорушення (криміногенної нетерпимості);

– співчутливе ставлення до потерпілих від правопорушень;

– формування поваги до правоохоронних органів і готовності надавати їм допомогу в попередженні, виявленні та розкритті правопорушень.

Шляхи формування правової культури:

– набуття правової освіченості та вихованості;

– набуття сталих позитивних правових установок і ціннісних орієнтацій;

– набуття потреби поводитися правомірно;

– набуття звички дотримувати закон.

Вимоги до правової свідомості юристів:

– рівень їх правової свідомості має наближатися до модельного, ідеального;

– ідеальне знання права;

– ідеальне ставлення до права;

– ідеальні навички правової поведінки.

Вимоги до правової культури юристів:

– рівень їх правової культури має наближатися до модельного;

– усвідомлена необхідність правової поведінки;

– внутрішня потреба правової поведінки;

– внутрішня потреба модельної правової діяльності.