Поняття реалізації норм права та її форми

Шестопалова Л. М.

Сутність права – його соціальне призначення, що полягає в особливому регулюванні відносин у суспільстві між людьми.

Реалізація норм права – втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб’єктів права.

Реалізація норм права – особливий та різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих чи інших суб’єктів, через який досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права.

Реалізація правових норм – найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.

Підходи до реалізації норм права:

– об’єктивний;

– суб’єктивний.

Об’єктивна сторона реалізації норм права – виконання правомірних дій у місцях і в терміни, передбачені нормами права. Реалізація норм права завжди здійснюється правомірною поведінкою відповідних суб’єктів.

Суб’єктивна сторона реалізації норм права – ставлення суб’єкта до правових вимог і стан його волі у момент здійснення дій, що вимагаються правом (при зникненні бажання щодо забезпечення відповідності своєї поведінки до правових вимог припиняється процес реалізації права).

Способи реалізації норм права:

– у правовідносинах або поза ними;

– за участю державних органів або без їх участі.

Конкретна форма реалізації правових норм – форма реалізації, що залежить від особливостей їх гіпотез і диспозицій, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб’єктів, які реалізують правові норми.

Форми реалізації норм права:

– додержання правових норм;

– виконання правових норм;

– використання правових норм;

– застосування правових норм.

Додержання норм права – форма добровільної або примусової реалізації норм права пасивною поведінкою суб’єктів, за якої суб’єкт не вчиняє дій, заборонених приписами права, – реалізуються забороняючі норми права.

Сутність додержання норм права – суб’єкт утримується від порушення заборон, які містяться в тих чи інших правових нормах (утримання громадянина від спроб вивезти за межі країни предмети, заборонені для вивозу).

Виконання норм права – форма їх добровільної або примусової реалізації, за якої суб’єкт виконує дії, до вчинення яких його зобов’язують приписи норми права.

Сутність виконання норм права – активною поведінкою суб’єктів реалізуються зобов’язуючі норми права, що знаходить свій вираз у діях суб’єктів щодо здійснення зобов’язуючого припису права (неухильне виконання працівником своїх трудових обов’язків відповідно до вимог трудового законодавства).

Використання норм права – форма добровільної реалізації уповноважувальних норм права, за якої суб’єкт використовує права, надані йому відповідно до приписів правових норм, що знаходить свій вираз у здійсненні тими чи іншими суб’єктами повноважень, наданих їм нормами права.

Форми використання норм права:

– активна поведінка суб’єкта (коли повноваження полягає у праві здійснювати певні дії);

– пасивна поведінка суб’єкта (коли повноваження полягає у праві не робити певних дій).

Особливість використання норм права – суб’єкт сам добровільно вирішує, використовувати суб’єктивне право, що йому належить, чи утриматися від цього.

Застосування норм права – особлива форма їх реалізації, що має державно-владний характер.

Застосування норм права – один з видів державної діяльності, що здійснюється від імені держави чи уповноважених нею суб’єктів, а його результати є обов’язковими для всіх адресатів.

Застосування норм права – діяльність, яка має активний творчий характер і здійснюється лише відповідними державними органами чи їх посадовими особами. Інші суб’єкти можуть реалізовувати норми права у формі їх застосування лише за спеціальним дозволом держави в кожному випадку. Громадяни (фізичні особи) не можуть бути суб’єктами застосування норм права.

Суб’єкти правозастосовної діяльності:

– державні органи;

– посадові особи;

– громадські організації (в деяких випадках з дозволу держави);

– деякі інші суб’єкти (в деяких випадках з дозволу держави, наприклад адміністрація навчального закладу недержавної форми власності).

Застосування норм права – спрямована на реалізацію норм права і здійснювана у спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою інших суб’єктів з метою вирішення конкретної справи шляхом видання індивідуальних правових приписів (правозастосовчих актів).

Умови обов’язкового застосування норм права:

1) правові відносини можуть виникнути, змінитися або припинитися лише на підставі рішення компетентного органу (наприклад, зарахування на навчання до вищого навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил тощо);

2) правовідносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному випадку необхідно перевіряти і засвідчувати їх законність спеціальним рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо);

3) для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне потвердження наявності чи відсутності певних юридичних фактів (визнання в судовому порядку батьківства, визнання громадянина померлим тощо);

4) з приводу певних фактів або відносин виникає спір, що має юридичне значення, а сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна при розлученні, визнання права на частину спадщини);

5) необхідно вдаватися до засобів державного примусу (наприклад, конфіскація майна, виселення із займаного приміщення, притягнення до певного виду юридичної відповідальності тощо).

Застосування державного примусу у правовій сфері – лише на підставі відповідного рішення компетентного суб’єкта, яке формулюється у відповідному правозастосовчому акті (рішенні, вироку, постанові), що посилається та грунтується на нормах права.

Завдання уповноважених суб’єктів при застосуванні норм права шляхом видання правозастосовного акта:

– організація належного виконання приписів норм права (їх позитивного виконання);

– забезпечення відповідної реакції з боку держави на порушення або неналежне виконання норм права.

Умови правильного й ефективного застосування норм права:

– законність – весь процес застосування конкретної норми права повинен здійснюватися тими суб’єктами, на тих підставах і відповідно до тих процедур, які встановлені відповідними правовими нормами;

– обгрунтованість – застосування норми права, що передбачена для конкретного випадку, точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля правозастосовувачів, невмотивованість правозастосовних рішень.

Процес застосування норм права – система послідовних дій, певні однорідні групи яких розподіляються за так званими стадіями правозастосування.

Основні стадії процесу застосування норм права – етапи застосування правових норм уповноваженими суб’єктами.

Ініціатори застосування норм права:

– правозастосовувач;

– вищестоящий орган – за його вказівкою;

– зацікавлені суб’єкти – за їх заявами.

Самостійні стадії процесу застосування норм права:

1) встановлення та аналіз фактичних обставин справи;

2) юридична кваліфікація;

3) тлумачення норм права;

4) прийняття рішення у справі;

5) впровадження норм права в життя.

Перша стадія застосування норм права – встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання чи вирішення – передбачає встановлення, яка дія,; подія відбулася та чи має вона юридичне значення.

Групи обставин, що підлягають встановленню на першій стадії застосування норм права:

– фактичні обставини, з якими норми права пов’язують виникнення юридичних наслідків;

– суб’єкти, причетні до розгляду відповідної справи, та дані, що їх характеризують;

– обставини (умови, мотиви), що спонукали суб’єктів до певної поведінки (правомірної або протиправної).

Мета першої стадії застосування норм права – встановлення об’єктивної істини.

Суть першої стадії застосування норм права – процесуальна діяльність, що знаходить вираз у збиранні, перевірці й оцінці відповідних доказів у справі та їх джерел методами та засобами, що дозволені правом, є етичні, наукові й ефективні.

Друга стадія застосування норм права – вибір та встановлення автентичності тексту норми права, що регулює конкретний випадок (юридична кваліфікація).

Правова (юридична) кваліфікація – оцінка відповідних життєвих фактів з погляду їх значення для права, тих наслідків, які наберуть силу на основі відповідних правових вимог.

Юридична (правова) кваліфікація – встановлення тотожності (подібності) ознак конкретної поведінки суб’єктів ознакам поведінки, які зафіксовано у нормі права.

Напрями дослідження норм права, обраних для застосування:

– чинність норми права на момент вчинення дії;

– чинність норми права на момент розгляду конкретної справи;

– наявність юридичної сили норми права на території, на якій розглядається справа;

– з’ясування поширення чинності норми права на суб’єкти, пов’язані з цією справою;

– чи є текст норми, який застосовується, автентичним (повністю відповідним) її офіційно встановленому змісту.

Третя стадія застосування норм права – тлумачення норм права – встановлення дійсного змісту норми права, тобто державної волі правотворчого органу, що виражена у нормі права.

Тлумачення права – переклад його абстрактних приписів на більш зрозумілу та доступну мову конкретних понять і висновків.

Процес тлумачення права:

– усвідомлення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена;

– роз’яснення дійсного змісту норм права, державної волі, яка в них виражена.

Усвідомлення змісту норм права – внутрішній розумовий процес суб’єкта тлумачення права, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора правових норм.

Роз’яснення змісту норм права – викладення сенсу і змісту державної волі, що міститься в правових нормах, та вираження її назовні.

Передумови (причини) необхідності тлумачення норм права на практиці:

– невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя (наприклад, виникнення відносин, які не існували або не були враховані на момент видання норм права, але з часом підпадають під їх дію);

– багатозначність спеціальних понять, які входять до складу юридичних норм, що потребують роз’яснення точки зору законодавця (наприклад, поняття “джерела підвищеної небезпеки»);

– права часом використання у нормах оцінних понять, що виражають лише соціальне значення явищ (наприклад, поняття “особливо жорстокі», “тяжкі наслідки», “малозначуще діяння», “суттєва новизна»);

– нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у правові норми (наприклад, нечітке визначення у законі інституту присяжних);

– вказівка у самому змісті нормативного акта про необхідність його тлумачення (наприклад, невизначені вирази типу “і т. д.», “і т. п.», “інші», “тощо»).

Четверта стадія застосування норм права – прийняття рішення у справі, яке закріплюється у виданні правозастосовного акта.

Акти застосування норм права – акти, що виконують функцію індивідуального регулювання поведінки суб’єктів у конкретних правових відносинах, і є засобом державного керівництва і, одночасно, засобом вирішення конкретних юридичних справ.

Ознаки актів застосування норм:

– видаються на основі та відповідно до норм права, які застосовуються;

– мають юридичну силу та забезпечуються відповідними засобами державного примусу;

– офіційні акти компетентних суб’єктів, що уособлюють їх однобічне волевиявлення і виражають волю держави;

– видаються у певній формі й у передбаченому законом порядку (процедурі);

– завжди містять індивідуально-конкретне, державно-владне веління (розпорядження) щодо вирішення конкретної справи (їх приписи стосуються індивідуально конкретно визначених суб’єктів);

– можуть ставати юридичними фактами, тобто на їх підставі можуть виникати, змінюватись і припинятись правовідносини.

Ознаки, за якими акти застосування норм права відрізняються від нормативно-правових актів:

– нормативні акти містять норми права, тобто приписи, адресовані невизначеному колу осіб, а правозастосовчі акти містять індивідуальні приписи, адресовані персонально до зазначених у них осіб та організацій;

– нормативні акти характеризуються можливістю їх неодноразової реалізації; а акти застосування норм права щодо конкретного життєвого випадку мають одноразову чинність.

П’ята стадія застосування норм права – впровадження норм права в життя – заключна стадія застосування норм права, на якій здійснюються фактичні дії, завдяки чому норма права, її настанови впроваджуються у життя (зарахований до вузу студент починає навчання; пенсіонер фактично одержує нараховану пенсію).