Ефективність правового регулювання суспільних відносин
Шестопалова Л. М.
Мета видання правових приписів – досягнення необхідного суспільно корисного результату.
Ефективність правового регулювання – досягнення юридичними нормами мети, визначеної при їх виданні.
Ефективність – позитивний результат, наслідок якогось явища, дієвість певних заходів, дій, приписів.
Критерій ефективності правових норм (і права в цілому) – міра досягнення цілей, поставлених перед ними.
Види цілей правових норм:
– близькі й кінцеві;
– прямі й непрямі.
Мета правового регулювання – укріпити суспільні відносини, сприяти їх розвиткові, оскільки найважливіший і безпосередній результат правового регулювання полягає завжди в правомірній поведінці громадян.
Цілі правового регулювання:
– закріплення за допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин;
– стимулювання тих суспільних відносин, що вже існують і відповідають загальному інтересу суспільства;
– створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин;
– вилучення з практики соціально небезпечних відносин.
Обставини визначення ефективності юридичної норми:
– цілі, що були поставлені при виданні норми права;
– реально досягнуті результати.
Чинники ефективності правового регулювання:
1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.
2. Рівень досконалості законодавства.
3. Рівень правової культури громадян.
Суб’єкти правових вимог:
а) суб’єкти, для яких знання законодавства є службовою вимогою і необхідне для виконання службових обов’язків (одержують інформацію про нормативні акти по службовій лінії, з офіційних джерел);
б) решта суб’єктів (одержують інформацію про нормативні акти із засобів масової інформації).
Підвищення ефективності правового регулювання:
– подальший розвиток норм щодо економіки (підприємництво);
– розвиток норм щодо державного суверенітету (верховенство та незалежність державної влади);
– розвиток норм щодо національного суверенітету (повновладдя нації, політична свобода, самовизначення, збереження самобутності мови, культури, історії як джерел правового регулювання).