Ефективність правового регулювання суспільних відносин

Шестопалова Л. М.

Мета видання правових приписів – досягнення необхідного суспільно корисного результату.

Ефективність правового регулювання – досягнення юридичними нормами мети, визначеної при їх виданні.

Ефективність – позитивний результат, наслідок якогось явища, дієвість певних заходів, дій, приписів.

Критерій ефективності правових норм (і права в цілому) – міра досягнення цілей, поставлених перед ними.

Види цілей правових норм:

– близькі й кінцеві;

– прямі й непрямі.

Мета правового регулювання – укріпити суспільні відносини, сприяти їх розвиткові, оскільки найважливіший і безпосередній результат правового регулювання полягає завжди в правомірній поведінці громадян.

Цілі правового регулювання:

– закріплення за допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин;

– стимулювання тих суспільних відносин, що вже існують і відповідають загальному інтересу суспільства;

– створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин;

– вилучення з практики соціально небезпечних відносин.

Обставини визначення ефективності юридичної норми:

– цілі, що були поставлені при виданні норми права;

– реально досягнуті результати.

Чинники ефективності правового регулювання:

1. Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства.

2. Рівень досконалості законодавства.

3. Рівень правової культури громадян.

Суб’єкти правових вимог:

а) суб’єкти, для яких знання законодавства є службовою вимогою і необхідне для виконання службових обов’язків (одержують інформацію про нормативні акти по службовій лінії, з офіційних джерел);

б) решта суб’єктів (одержують інформацію про нормативні акти із засобів масової інформації).

Підвищення ефективності правового регулювання:

– подальший розвиток норм щодо економіки (підприємництво);

– розвиток норм щодо державного суверенітету (верховенство та незалежність державної влади);

– розвиток норм щодо національного суверенітету (повновладдя нації, політична свобода, самовизначення, збереження самобутності мови, культури, історії як джерел правового регулювання).