Поняття, предмет, способи,
типи правового регулювання
Шестопалова Л. М.
Правове регулювання – дія права на суспільні відносини з допомогою певних юридичних засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права.
Регулювання суспільних відносин у нормах права:
– сконструйовано моделі обов’язкової або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин;
– надаються одним суб’єктам суспільних відносин певні права;
– накладаються на інших суб’єктів суспільних відносин певні обов’язки;
– суб’єкти пов’язуються взаємними правами й обов’язками;
– можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні.
Чинники правового регулювання:
– рівень економічного розвитку суспільства;
– соціальна структура суспільства;
– рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;
– рівень правової культури громадян і посадових осіб;
– рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.
Види впливу права:
– юридичний;
– загальносоціальний:
– виховний;
– інформаційний;
– інший.
Види дії права на суспільні відносини:
– правовий вплив;
– правове регулювання.
Правовий вплив – дія права на широке коло суспільних відносин, свідомість і поведінку людей з допомогою неправових (психологічних, ідеологічних та інших) засобів.
Правовий вплив – дія права, коли відповідність поведінки суб’єктів приписам правових норм досягається без використання спеціальних правових засобів (наприклад, без процедури застосування норм права, без втручання державних органів – страх покарання тощо).
Структура правового впливу:
правова свідомість;
правова культура;
механізм правового регулювання;
правові принципи;
правозастосовний процес.
Правове регулювання – дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів.
Правове регулювання – результативний нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації та застосування права тощо).
Правове регулювання – застосування норм права, інших юридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування і прогресивного розвитку, а також для впливу на поведінку людей.
Правова врегульованість суспільних відносин – ознака правової держави.
Предмет правового впливу – коло економічних, політичних, соціальних та інших відносин, що безпосередньо правом не врегульовані, але на які воно впливає.
Механізм правового регулювання – лише юридичні засоби.
Механізм правового впливу – юридичні та неюридичні (соціальні, ідеологічні, психологічні, інші) засоби.
Предмет правового регулювання – суспільні відносини:
1) що виникають між людьми та їх об’єднаннями (не є предметом правового регулювання явища об’єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи – фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища – землетруси, повені тощо, однак вони чи їх результати можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, завдані землетрусом);
2) суб’єкти яких є свідомими та вольовими їх учасниками (право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини – психічнохворих, людей, які перебувають під гіпнозом);
3) які, з точки зору держави, мають принципове значення для неї, об’єднань людей, конкретних осіб (їх коло не усталене, змінюється залежно від конкретних умов розвитку суспільства);
4) що об’єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації (любов, дружба тощо не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію моралі, звичаїв).
Предмет правового регулювання – найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об’єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.
Предмет правового регулювання – усе багатоманіття суспільних відносин, що змінюються залежно від конкретних історичних умов, яке і регулюється правом.
Способи правового регулювання:
– дозвіл – надання суб’єктові права на здійснення певних дій (наприклад, правова норма, що надає суб’єктові право на одержання благ – пенсії, стипендії, субсидії тощо);
– зобов’язування – юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах (наприклад, обов’язок забезпечення обвинуваченому права на захист, обов’язок своєчасного виконання договірних зобов’язань тощо);
– заборона – юридична необхідність утримуватися від певної поведінки (наприклад, норма про заборону пропаганди війни тощо);
– заохочування – встановлення в нормах права можливості одержання певних пільг і переваг за здійснення бажаних або корисних для держави й суспільства дій (наприклад, встановлення скороченого робочого дня для працівників шкідливих для здоров’я підприємств);
– рекомендація – закріплена юридично рекомендаційна поведінка (утримання від певних дій);
– попереджування – закріплене в нормах попередження про наслідки певної поведінки;
– примушування – юридичне примушування до виконання певних дій чи утримання від них.
Метод правового регулювання – сукупність способів в пливу норм певної галузі права на поведінку людей, на суспільні відносини, які регулюються цією галуззю.
Структура методу правового регулювання:
– специфічний спосіб взаємозв’язку прав і обов’язків між учасниками правовідносин;
– сукупність юридичних фактів, що є підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин;
– особливі способи формування змісту прав і обов’язків;
– санкції, способи та процедури їх застосування.
Методи правового регулювання:
– імперативний (авторитарний) метод правового регулювання – владні приписи, заборони, обов’язки, покарання;
– диспозитивний (автономний) метод правового регулювання – рівноправність сторін, метод координації, дозволи;
– заохочувальний метод правового регулювання – нагорода за певну заслужену поведінку;
– рекомендаційний метод правового регулювання – порада здійснювати конкретну бажану для суспільства та держави поведінку.
Типи правового регулювання – особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони
Типи правового регулювання:
загальний дозвіл – базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії, крім випадків прямої заборони законом тих чи інших дій (принцип: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом) – врегулювання, насамперед, поведінки людей; в його основі – загальна заборона;
загальна заборона (звільнення від заборони) – його основу складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони (принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом) – врегулювання діяльності держави, її органів та їх посадових осіб.