Система права

Шестопалова Л. М.

Система – складнозорганізоване ціле, що містить окремі елементи, об’єднані різноманітними взаємозв’язками та взаємовідносинами.

Право – система правових норм.

Право:

– функціональна структура (підкоряється політичним або загальнонародним інтересам);

– формалізована структура (закріплене в нормативно-правових актах);

– складна, багаторівнева, субординаційна (“парасолькова”) структура.

Властивості права як системи норм:

1) право складається з норм права;

2) норми права у сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.

Система права – частина правової системи, відображує тільки внутрішню будову (форму), структуру права як системи правових норм.

Система права – об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності та погодженості всіх юридичних норм і диференціації їх по галузях, підгалузях та інститутах.

Правова система – найбільше правове утворення, відображує сукупність усіх правових явищ у їх взаємодії; все, що стосується права.

Система права – історично створена внутрішня структура права, що існує об’єктивно і визначається характером регульованих суспільних відносин.

Характеристики внутрішньої форми (структури) права:

1) єдність складових, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм; утворення і чинність останніх на основі єдиних принципів; можливість застосування заходів примусу з боку держави, воля більшості населення тощо;

2) диференціація права на складові у вигляді однорідних об’єднань правових норм (галузі й інститути права);

3) різні види зв’язків норм права та їх об’єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та ін.).

Внутрішня будова системи права – поділ права на:

– регулятивні й охоронні групи правових норм (за характером і змістом впливу норм права на суспільні відносини);

– координаційні та субординаційні групи правових норм (на підставі визначення соціальних зв’язків, що регулюють норми права, на засадах рівності чи на засадах підлеглості суб’єктів);

– міжгалузеві комплекси, галузі, підгалузі, інститути права (на основі особливостей предмета та методу правового регулювання).

Галузь права – його провідна складова, що об’єднує норми права на підставі єдності предмета та методу правового регулювання, які властиві цим нормам.

Галузь права – сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певного виду своїм особливим методом. Критерієм розподілу норм по галузях прийнято вважати предмет та метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання – сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами (майнові відносини, пов’язані з визначенням кари за злочин; управлінські тощо).

Метод правового регулювання – сукупність засобів впливу права на суспільні відносини, властива певній галузі права.

Складові методу правового регулювання:

характер взаємозв’язків суб’єктів (відносини рівності чи підлеглості);

способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов’язання, заохочення);

3) юридичні наслідки – винагорода, юридична відповідальність. Кожній метод правового регулювання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права.

Галузь права – складова системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю предмета та методу правового регулювання (конституційне, кримінальне, адміністративне, цивільне, міжнародне та ін. право).

Складові галузі права:

– підгалузі права;

– інститути права.

Підгалузь права – складова галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду (спадкоємницьке, авторське, зобов’язальне і винахідницьке право – підгалузі цивільного права, банківське право – підгалузь фінансового права).

Інститут права – об’єднання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин (інститут права власності – у цивільному праві, – норми якого регулюють відносини власності; інститут звільнення від покарання – у кримінальному праві тощо).

Суб’інститут права – міжгалузевий інститут права, проте менший за інститут права (наприклад, довічна рента та рента, власність та інтелектуальна власність).

Вторинні об’єднання системи права:

– комплексний інститут права;

– міжгалузеві, комплекси.

Комплексний інститут права – деякі відносини регулюються нормами різних галузей права.

Міжгалузеві комплекси – об’єднують деякі галузі, підгалузі й інститути права – групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права тощо (морське, природоохоронне право).

Система права України (галузевий принцип):

– конституційне право;

– адміністративне право;

– фінансове право;

– земельне право;

– цивільне право;

– трудове право;

– сімейне право;

– кримінальне право;

– цивільно-процесуальне право;

– кримінально-процесуальне право;

– інші галузі права.

Ознаки галузей права:

– загальні (система норм тощо);

– особливі (специфіка предмета регулювання).

Конституційне (державне) право – система правових норм, насамперед, принципів і норм Конституції, які закріплюють основи суспільного та державного ладу, засади політики і здійснення державної влади, взаємодії держави та громадян, їх основні права, свободи й обов’язки.

Адміністративне право – система правових норм, які регулюють управлінські відносини:

– що характеризуються наявністю в їх складі суб’єкта, наділеного державно-владними повноваженнями;

– у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату;

– державного апарату з іншими державними, а також громадськими організаціями та громадянами.

Фінансове право – система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення фінансової діяльності, накопичення і використання фінансових ресурсів, а їх суб’єктами можуть бути держава, її органи й організації, громадські структури, окремі громадяни.

Цивільне право – система правових норм, які регулюють майнові й особисті немайнові відносини, що складаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними суб’єктами.

Сімейне право – система правових норм, які регулюють особисті та майнові відносини, пов’язані зі шлюбом і спорідненістю людей.

Трудове право – система норм права, які регулюють відносини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму та звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці та відпочинку тощо), а їх суб’єкти можуть бути рівноправними або можуть перебувати (один із них) у стані підлеглості.

Земельне право – система правових норм, що регулюють відносини, пов’язані з використанням та охороною земельних ресурсів.

Цивільно-процесуальне право – система правових норм, які регулюють відносини, пов’язані із судовим розглядом цивільних, трудових, фінансових, сімейних та інших справ, реалізацією судових рішень, а також здійсненням органами юстиції різноманітних дій, що мають юридичне значення.

Кримінальне право – система правових норм, спрямованих на правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кримінально-процесуальне право – система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів у зв’язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їх судовим розглядом та виконанням вироку.

Міжнародне право – система правових норм:

– що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об’єднаннями (міжнародне приватне право);

– що утворюють галузь права, яка не належить до галузей внутрішнього права держави;

– які складаються на основі міждержавних угод та інших нормативних актів;

– у разі протиріч норм міжнародного права з нормами внутрішнього права держави перші превалюють над другими.