Пісня про буревісника

М. Горький
переклад Дніпрової Чайки

Над рівниною морською вітер зграї хмар збирає. Проміж хмар та моря – гордо буревісник скрізь ширяє, мовби чорна блискавиця.

То черкаючи по хвилі, то здіймаючись стрілою, він кричить, і чують хмари радість в покликах зухвалих.

В тім гуканні – згага бою! Силу гніву, жар ярливий, ще ж і певність в перемозі чують хмари в тім гуканні.

Чайки скиглять – бурю чують, скиглять, линуть понад морем, мов на дно його сховати ладні пострах свій до бурі.

І гагари заридали: ті гагари ж бо не здатні вчути смак в борні життєвій; їх лякає грім боріння.

Дурень-пінгвін полохливо криє в скелях сите тіло.

Лиш зухвалий буревісник гордо, сміливо шугає понад морем посивілим.

Все сумніш та нижче хмари нависають понад морем, хвилі з співами стрибають вгору, громові назустріч.

Грім гуде, б’ючися з вітром, стогнуть хвилі, піняві од гніву. Вітер зграю хвиль хапає в міцно дужії обійми і з розгону їх вергає, розлютившися, на скелі, розпорошує на скалки – смарагдовії озії.

Буревісник скрізь шукає, мовби чорна блискавиця, мов стріла шпигає в хмари, піну зчеркує крилами.

Ось ширяє він, мов демон, – гордий чорний демон бурі. І сміється, і ридає – то він з сивих хмар сміється, то він з радощів ридає!

В гніві грому він, чутливий, чує вже давно утому, він вже певен, що не скриють сонця хмари – ні, не скриють!

Вітер виє, грім гуркоче.

Полум’ям палають зграї хмар над виром моря. Море ловить блискавиці і в своїй безодні гасить.

Виблиск їх, неначе змії, в морі в’ється, в морі гине. Буря! Скоро гряне буря!

То зухвалий буревісник, що, мов блискавка, ширяє над ревучим гнівно морем, то кричить пророк звитяги. Хай же дужче гряне буря!

Примітки

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 392 – 393.