Втопник

О. Пушкін
переклад Дніпрової Чайки

Назбігались в хату дітки,

Кличуть похапки вітця:

– Тату, тату, в наші сітки

Нам підкинуло мерця!

– Гей, брешіть ще, бісенята! –

Бурмотів на їх отець, –

Лихо це, не дитинята!

Буде вам, як вийду, мрець!

Де ж той мрець? – Ген-ген, татуню!

Справді: мрець при каюку,

Де розстелена сітчина,

Справді видний на піску.

Бридко здувся труп страшенний,

Весь посинів і розпух.

Чи сірома то нікчемний

Марно стратив грішний дух?

Чи рибалку змили хвилі?

Чи п’яного молодця?

Чи злодії десь убили

Необачного купця?

Мужикові що за діло?

Він свій страх перемага

І за ноги мертве тіло

В воду похапки стяга.

І веслом мерщій од хати

Тіло з кручі одверта,

І поплив мертвяк шукати

Знов могили та хреста.

– Геть додому всі, щенята,

Всім по бубличку я дам,

Та глядіть, щоб не плескати,

Бо – лящів я добрих дам! –

Опівночі зашуміло,

Хижо збурилась ріка,

Скалка зовсім догоріла

В бідній хатці в мужика.

Діти сплять, здрімалась жінка,

На полу мужик лежить;

Враз почув: у вікно дзвінко

Хтось знадвору стукотить.

– Хто там? – Гей, чи тут хазяїн?

– Ну який там лисий біс?

Що тиняєшся, мов Каїн,

Чорт тебе сюди заніс!

Де тут панькатись з тобою?

В хаті й світла, бач, нема! –

І недбалою рукою

Він кватирку підійма.

З хмари місяць виглядає –

Що ж бо? Втопник перед ним:

З бороди вода збігає,

Очі з поглядом скляним.

І мужик кватирку тиснув,

Гостя враз пізнаючи.

Аж обмер весь. – Щоб ти тріснув

Бубонів він тремтячи.

Ходить в людях чутка дивна:

З того часу кожен рік

У час слушний

Гостя жде собі мужик.

Зранку квилить сквира-злюка,

В північ буря настає,

Мрець тоді в ворота грюка

І у вікна дзвінко б’є.

Примітки

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 390 – 391.