Фольклорні записи

Запис Ю.Федьковича

Великий інтерес до українського фольклору проявився в 2-й пол. 19 ст., коли було укладено і видано великі багатотомові збірки, котрі й понині не втратили свого значення. Діяльність Ю.Федьковича як фольклориста цілком лежала в руслі цієї загальної течії, але за життя поета було надруковано лише кілька його записів..

Не виявили великого інтересу до цієї частини спадщини поета і науковці львівського НТШ, які підготували найповніше (на сьогодні) видання його творів..

Після «визволення» України московськими більшовиками навіть така невинна справа, як видання народних пісень, стала небезпечною і піддавалась жорстокій політичній цензурі:.

колядки і щедрівки на релігійні теми не передруковуються тут з рукопису поета [з коментаря О.Романця до видання 1968 р.]

Те, що Федькович любовно збирав і вважав цінним, його редактори в цивільному викреслили. Видання фольклору є справою політичною і небезпечною, тому що йдеться про український фольклор, про право українського народу на повноцінне національне буття..

До цього часу (2012 р.) найповнішим виданням фольклорних записів Федьковича залишається надрукована у 1968 р. книжечка «Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича». Вона лягла в основу даного розділу, і ми будемо намагатись поповнити її з інших джерел.

Редакційні зауваження до книги «Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича»

О.І.Дей, О.С.Романець

В основу цього видання покладено рукописний збірник народних пісень, упорядкований Ю. Федьковкчем в останні роки життя. Зараз збірник зберігається в Рукописному відділі Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР у фонді Ю. Федьковича (фонд 58, од. збер. 66). Це велика – іn fоlіо – гарно оправлена книга, на титульній сторінці якої старанно виведено напис:

«Найкращі співанки руского народа на Буковині.

Зібрав Ю. Федькович»

[Далі будемо називати цей автограф – «рукописний збірник».].

Книга має 152 аркуші і містить 95 народних пісень, переписаних рукою Ю. Федьковича, та 24 пісенні тексти, складені самим поетом, переважно як музичні номери для його драматичних творів – «Керманич», «Сватаня на гостинци». Збірникові передував інший автограф цих самих пісень, більша частина якого зберігається там же (ф. 58, од. зб. 76), а решта – у відділі фондів ІМФЕ (ф. 14 – 3, од. зб. 263). Деякі з пісень цього збірника Ю. Федькович опублікував повністю або частково у своїх прозових та драматичних творах, що зазначається нижче у примітках.

Готуючи перше повне і критичне видання творів Ю. Федьковича («Писання Осипа Юрія Федьковича», Львів, т. І – IV, 1902-1910) [Далі – «Писання».], І. Франко мав намір включити до нього і фольклорні записи поета. Частина їх – ряд колядок і щедрівок – справді була опублікована в І томі «Писань», інші мали ввійти в IV том, але не були включені до нього. Характеризуючи «Найкращі співанки руского народа на Буковині», І. Франко писав у примітці до вірша-епіграфа з цієї збірки («До ліри»): «Майже всі народні пісні, поміщені тут, ретушовані Федьковичем» (т. І, стор. 465). Це слід брати до уваги, користуючись записами Ю. Федьковича, для порівняльного вивчення фольклору, а також обов’язково треба враховувати, висвітлюючи своєрідність Федьковича-поета, який багатьма своїми віршами стоїть на межі народної і професійної поезії.

Хоч І. Франко ще у 1901 р. вважав за потрібне видрукувати записані Ю. Федьковичем пісні, проте перші їх публікації з’явилися тільки по війні у збірниках «Буковина в піснях» (Чернівці, 1957, стор. 30 – 35) і «Юрій Федькович. Статті та матеріали» (Чернівці, 1959, стор. 244-248).

Крім рукописного збірника, а також колядок і щедрівок із публікацій та рукописів, до даної книги ввійшли народні пісні, введені Ю. Федьковичем у свої твори. На жаль, не вдалося виявити всіх пісень, надісланих Ю. Федьковичем Я. Головацькому і надрукованих у відомому збірникові «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (Москва, 1878) [Далі – Головацький]. В передмові до III тому під заголовком «Сведения о собирателях народных песен, не упомянутых в предисловии к ним, но доставивших оныя во время печатания» Я. Головацький серед збирачів відзначив і Юрія Федьковича: «Осип Федькович (Гординский), австрийских войск поручик в отставке, живущий в Путилове, на Буковине, известный народный поэт и писатель; он записывал песни бытовые и коломыики на Буковине, над р. Черемошем». Замітка Я. Головацького датована 2 березня 1873 року. На її основі вважаємо за Федьковичеві такі записи:

1) Приіорданські пісні та поколяді (ч. III, в. II, стор. 548-556);

2) Колядка «На крутій горі сив сокіл сидить» (ч. III, в. II, стор. 547, № 7);

3) Колядка «Гой знати, знати, хто господиня» (там же, стор. 545, № 4).

Це потверджується дослівним збігом варіантів, надрукованих Я. Головацьким, з автографом Ю. Федьковича, за яким друкуємо їх у нашому виданні, та з публікацією І. Франка в І томі «Писань» Ю. Федьковича.

В збірникові Ю. Федьковича «Найкращі співанки руского народа на Буковині» пісенний матеріал розподілений на такі розділи: а) «Співанки поважні», б) «Співанки жартівливі», в) «Співанки гуцульські», г) «Дрібні». Кілька пісень подано під заголовком «З часів панщини». В межах перших трьох рубрик пісні розміщені в алфавітному порядку на підставі їх першого рядка.

Друкуючи записи Ю. Федьковича окремою книгою, ми вважали доцільним систематизувати їх за жанровим принципом. В наше видання також включена частина записів із збірки колядок та щедрівок, виготовленої Ю. Федьковичем. Дана збірка має науково-популярний характер, і через те колядки і щедрівки на релігійні теми не передруковуються тут з рукопису поета.

З уваги на масового читача збірка друкується за сучасним правописом з незначними правописними і фонетичними відступами від автографа, а саме:

а) ненаголошені голосні подаються в прийнятій літературною мовою передачі (вибираш зам. вибераш, зозулечка зам. зазулечка, чекати зам. чикати, убирала зам. уберала, отруїла зам. отроїла);

б) прикметникові тверді закінчення –цкий, ский подаємо з ь –цький, ський (козацка – козацька);

в) закінчення третьої особи множини дієслів подається в повній формі, замість наявної у рукописі скороченої діалектної (ладя – ладять, радя – радять);

г) неповні форми орудного відмінка іменників (крає Дунає – краєм Дунаєм), прикметників і займенників у місцевому та давальному відмінках (на круті горі – на крутій горі, на ні – на ній, молоді – молодій) при передрукові доповнені;

д) в давальному відмінку іменників подано м’яке закінчення замість твердого (попови – попові, дякови – дякові, лайдакови – лайдакові, козакови – козакові, женцеви – женцеві); це ж стосується й форм місцевого відмінка (в поли – в полі, на вечери – на вечері);

є) вимова в замість л у словах сокіл (соків), стіл (стів) – не збережена;

є) в родовому відмінку множини друкуємо закінчення «ей» замість «ий» у рукописі (грошей зам. гроший); не зберігаємо двоїни (три служби зам. три службі);

ж) тверді діалектні форми слів подаємо згідно з нормами літературної вимови пом’якшено (ввесь – зам. ввес, хлопець зам. хлопец, конець зам. конец), зокрема в дієсловах теперішнього часу III особи однини і множини;

з) прийменник с всюди замінено на з;

і) наближено до літературної мови такі форми: трімбіта – трембіта, глібокоє – глибо кое, вкіпів – вкипів, засияло – засіяло, вночи – вночі, цвитеш – цвітеш, стоявше – стоявши, хажайко – хазяйко.

Всі інші особливості мови рукопису повністю збережені, а вищезазначені – лише у випадках, що вимагаються римуванням.

Окремим розділом подано в цій збірці кращі пісні, створені Ю. Федьковичем за народними зразками. Ю. Федькович починав із стадії народного поета: його солдатські (жовнірські) співанки, написані під час служби в австрійській армії, вивчалися солдатами-українцями, співались і передавалися з уст до вуст. Автор цих співанок був ще ввесь у фольклорній атмосфері, широко користувався народною поетикою й мелодіями. Згодом він видав ці пісні окремою брошуркою. Вони являють інтерес як з боку народнопоетичної форми, так і щодо тенденції та змісту. З наукової точки зору вони є цінним свідченням того, як Ю. Федькович виростав з народного поета в поета-професіонала, у видатного письменника.

Примітки

Подається за виданням: Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968 р., с. 183 – 186.