57 – 61. Листи вояка Федора Пасічняка
до Федьковича
Із р. l866-го є п’ять листів Ф. Пасічняка, вояка з 21 полку піхоти, до Федьковича. Тому, що сам Пасічняк був неписьменний, листи писав йому хто інший. З тої причини перші два листи польські: інші писав йому вже Іван Писарюк по руськи. Подаємо їх разом, справляючи інтерпункцию.
Перший лист з Коломиї, дня 5 цьвітня 1866. У нім Пасічняк запевнює Ф-а, що дуже цінить його правдиву приязнь; він зі свого боку буде йому до смерті вірним і ніколи не забуде «тих трех слів», які Ф-ич казав йому памятати. [Які се три слова, не відомо – О. М.]
Другий лист з Коломиї, дня 19 цьвітня 1866. Пасічняк відповідає на лист Ф-а. Якийсь урльопник сказав Ф-еві, що Пасічняк не додержує тих «трех слів». На те він пише, що хіба тілько смерть, рискаль і мотика розлучать їх, а тих «трех слів», що є між ними, ніхто не чув і не знає. Питається, коли Ф-ич буде в Коломиї, та називає його золотим братчиком і дорогим приятелем.
Третій лист
Кракôвъ, дня 11 мая 1866.
Любенькій мôй Братчику!
Зъ великовъ радостевъ дôставъ ємъ ôтъ Тебе тотъ листъ и тѣшу сѣ дуже, щось в добрѣмъ здоровю и добре Ти ся поводитъ: минѣ то само ни дуже зле ся поводитъ, толко то мине ни тѣшить, що мусимо на поли битви стати.
Доношу Тобѣ, любій Братчику, що ми на 2-ого Мая вѣмашировали з Коломіи и зôстаємо теперъ у Кракові, лишъ ни знати, докій: бо тутъ у нашѣмъ Краковѣ одно войско вѣдходитъ, а друге приходитъ и все на пруску границу таборуютъ, бо щось тамъ ни по нашому робится.
Также доношу Ти, милій та любій Братчику, що я вѣдрапав сѣ на сукнѣного фрейтора теперъ. Ни знаю, Братчику, що сѣ теперъ зо мновъ стане, але на Господа Бога надѣя, що чей позволитъ сѣ намъ ще зъ собовъ обачимо и май лѣпше поговоримо, бо теперъ черезъ письмо ни можъ. любій Братчику, такъ миленко наговорити ся, якъ словами.
Тото ще доношу Тобѣ, любій братчику, що твои любѣ слова догонили мене ажъ на 7 стаціи въ Бобрцѣ и я на марши ни мѣгъ ємъ вѣдписати. Ажъ теперь трохи вѣдпочиваємо и тимъ часомъ вѣдписую Тобѣ, любій Брате, бо хто знає, чи ся побачимо вже, хѣба би Господь Богъ бувъ ласкавій та вѣтъ кулѣвъ мене охоронивъ, – проси. любій брате, и за мене тамъ Бога, може би можна ще ся побачити. Буду просити, кобисъ минѣ давъ вѣдомôсть въ короткôмъ часѣ, бо хто знає, що сѣ далѣ зо мновъ стане на далѣ, то бимъ ще радъ хоть пару слôвъ учути вѣтъ Тебе, любенькій братчику, бо може упаду у поли и ни буду с Тобовъ сѣ видѣти.
Ни маю Тобѣ, любенькій братчику, такъ теперъ богато писати, лишъ зичу Тобѣ любого та милого здоровя, и такъ якъ остатно зъ тобовъ жегнаю ся, а на остатокъ бувай, мой любенькій та годній братчику, здоровъ.
Зôстаю. Твоимъ щиро любезнимъ побратимомъ
Федôръ Пасечнякъ. gefreiter
Пасіечняка приятель Иванъ Пѣсарукъ, Gem(einer) писавъ.
Четвертий лист з Кракова, мб. у маю 1866.
Утѣхо моя. брате мой любій!
Листъ твôй дорогій вѣдобравьемъ, брате мой любій, на 22 Maja, котрій тото листъ минѣ дуже велику утѣху зробивъ, колимъ чувъ з него, що Ти. любій та годній братчику. при добрôмъ здоровю зôстаешъ и гараздъ Тобѣ ся поводитъ. Минѣ якосъ, брате, смутно и нивесело. бо дорога наша дуже страшлива, ни знаю. якъ Господь милостивій охоронитъ мене въ тôмъ часѣ нибезпечнôмъ: може, брате дорогій, уже ни вернути ся до тебе, въ тотѣ веселѣ та милѣ гори та пахнючи всякимъ зеломъ, може, братчику, темна могила покриє мене, що тяжко буде на тотъ милій та любій світъ глянути.
Пишу Тобѣ. дорогій мій брате, що зъ тяжкимъ жалемъ слухалимъ розказу. котрій намъ нинѣ розказовали. що маємо в сисю Нидѣлю святу вѣдити (відійти) на Границю Пруску до Табору, де намъ зачинати треба вѣдавъ и лице до лиця ставити ся. Пишишъ ми, pôдній брате, що за мя будешъ ся молити и молишъ ся, робижъ и далѣ такъ, любій друже, може би я за Твоєвъ молитвовъ бувъ ôтъ найвижшого Сотворителя вѣбавленій и освобожденній, да щоби я мôгъ ся до тебе ще разъ повернути и с тобовъ самъ поговорити и утѣшити ся въ Твоемъ домѣ з Тобовъ разомъ.
Якъ будешъ, дорогій братчику, минѣ сесъ листъ вѣдписовати, коли ласка твоя, то напиши минѣ, що въ Буковинѣ нового теперъ и яки хлѣба. бо тутъ, братчику, дуже файніи збôжа, лишъ дай Боже и у нашѣ Буковині; таки, але прото дуже велика дорожня, ни знаю, чи тому, що тутъ такъ богато войска стоить, чи таки уже такъ має бути, дуже прикрен(ь)ко. але щожъ робити мемъ? ще тя буду, брате годній, просити, напишижъ ми, чи у насъ уже бувъ другій асинтирунокъ чи нѣ, бо тутъ щось чути о тôмъ.
Що пишишъ, братчику, що ся хочъ женити, най же Тобѣ Господь Богъ допомагає з роси, з води и з усей лободп, абись бувъ такій красній, якъ весна, а богатій якъ осѣнь и аби Ти Богъ щастя удѣливъ и прожитіє довге.
Коли би Твоя воля, то вѣдпишижъ минь сесъ листъ въ короткомъ часѣ, з за симъ словомъ будь ми здоровъ, кланяємо ся Тобѣ всѣ добрѣ камрати, абисъ намъ здоровъ бувъ.
Будь здоровъ, братчику.
Федѣръ Пасьєчнякь.
Писавъ Іванъ ПѢсарукъ.
Adres: An der k. k. Geťt. Fedor Pasieczniak, 24 Inftr. Regmt, 4 Bataillon, 20 Feldcompagnie in Krakau.
П’ятий лист з Кракова
Рідній брате та любій!
Туживъ я, брате, за Тобовъ и того, що нибезпеченство грозить, але теперь ни тужу нѣчимъ и ни журу ся. колимъ ôтъ Тебе, милій соколе, се дороге писмо доставь; то вчера пополудню дуже мине потішило, лѣпше, нѣжъ би ми хто пôвъ царства даровавъ, бо Твои, любій брате, слова на моимъ серци ношу, и встаючи (и) лягаючи Бога прошу, щоби милостивій бувъ и Тебе, любчику, при добрѣмъ здоровю охоронивъ да щобимъ мѣгъ Тебе застати и въ твоимъ дому зъ Тобовъ побути. О коби то такъ Сотворитель годивъ, то бимъ го благали та дякували Єму за таке добре. Коли такъ, любій та пишній братчику, за мновъ до Бога ся молишъ, то ни можу Ти нѣчимъ нагородити, бо нимаю нѣчимъ, лишъ добрими словами, та молю также Господа Бога, най ôнъ Тобѣ ударує за тоє довге житя и поводжѣнье добре та веселе.
Ни за то. годній та любій брате, я такъ довго ни писавъ, але ми ся сподѣвали нинѣ завтра вѣдити (відійти) прочъ. бо нашъ батайлонъ Парма уже 2 Недѣлп «маршъ готовôсть» тримає, та булимъ затривоженѣ – отъ якъ, любій братчику, знаєшъ.
Пишишъ минѣ, любій брате, що може я тя забувъ; а циж-би мине Богъ ни забувъ за такьє дѣло, якъ би мôгъ такъ нигôдно зробити? Ни забуду Тя, друже мой. ни забуду, поки жити буду, хѣба ми ся очи замкнуть, абихъ о Тобѣ забувъ, доти жию и жити мемъ, то будемся хоть листами вѣдомôсть собѣ давати.
За такьє дѣло и стараньє о минѣ, абимъ мавъ в чемъ ходити, за таки кошта и фатигу ни знаю, чим бимъ ся ôддячивъ Ти, брате любій и отче мой добрій, хиба повторю мои слова и другій разъ, що буду Нибесного просити, аби Ти за тоє удѣливъ щастіє и прожитіє довге, а ôтъ мене великій подякунокъ за то, ажъ ни можу описати.
Нѣхто минѣ ни казавъ, що ти ся женити хочъ, але я зъ переднѣйшого листу ни мѣгъ порозумѣти тото, що ти писавъ. що въ Ростоки хочешъ йти, я гадавъ вѣкома, що в старощину, a вѣдавъ Ти, братчику, таки сѣдѣти тамъ хочъ ити.
Прошу тя, соколику, ни жури ся тимъ. що люде мруть; коли вже такъ, що ти за мене ся молишъ. то я щиро буду Бога просити и причисту Дѣву, аби Тебе также боронили бтъ наглой смерти та нисподѣванои.
Най Ти, братчику, Богъ помагає то дѣло совершити и на добре най Ти вѣйде тотъ покупъ полонини. Ахъ! коби то ласкавій Господь мине вѣратовавъ зъ вѣтси, аби я ще на рôкъ у тебе за ватага ставъ. тогдибимъ знавъ, що щастьє мое при минѣ.
Тутъ хлѣбъ бѣлій дуже ладній, ажъ серци ся тѣшитъ, якъ погляни въ поля, и вся сѣвина. але люди черствѣ, ни мрутъ. Богу дяковати.
Хочу Тобѣ, соколику, щось нового о вôйнѣ описати, але дуже добре знаю, що Ти, братчику, зъ газетъ читаєшъ, але прецѣ скажу хоть пару слôвъ: ото позавчерамъ мали въ Befehl, що наша всходна Армѣя Албрехта въ Италѣ вѣдобрала 2000 людей и канонѣвъ. а тутъ Прусь то зъ нами ся лишъ дрочитъ и втѣкає, але зопсовавъ намъ Зелѣзницѣ и Тилеграфъ. Ми въ Нидѣлю о 3 годинѣ пополудню мали «alarm» i булимъ ½ стаціи пійти, а вечеромъ вернули ся на задъ и теперъ мусимъ сими днями конче пійти, але якось ми теперъ весело вже и до огня ити. за то. щомъ вѣдъ Тебе вѣдомость отримавъ.
Коли би твоя ласка, то ôтпиши минѣ листъ. бо такъ мине вже то тѣшить. якъ вѣдъ тебе листъ маю. що и в ночи ни хоче ми ся спати.
Сесь красній та любій листь дõставъ я вчера з великовъ радостевъ: а що вже ти книжки файнѣ в собѣ верши завѣряютъ (sic ! = zawierają), то ни можу ся ихъ наслухати, якъ озме читати и проказовати.
Бувай ми здоровъ, любѣй та милій братчику.
Твой брать
Федѣръ Пасьєчнякъ.
О Боже, ни можу сѣ вамъ вѣддячити за то добродѣйство, щости намъ обомъ прислали тіи «Поезіи Шевченка», бо я о нѣмъ колись читавъ его дѣла. але це то ще першій разъ теперь, таки ми тимъ зъ Федоромъ утѣшнѣ, що ажъ. бо я му то читаю по нашить роботахъ.
Слуга Вапгь
Іванъ Пѣсарукъ.
Примітки
3 липня 1866 р. сталась велика (300 км на схід від Кракова), в якій австрійське військо зазнало поразки від Прусії. Перекидання підрозділу, в якому служив Пасічняк, до Кракова було частиною підготовки до війни Австрії із Прусією. – М. Ж.
Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 115 – 120.