До земляків

Тимко Падура

Коли наша раз перший озвалася ліра, тому літ двадцять і шість. З діїв, казок, пісень снувалась струна, а їх нутою загула грудь.

Не прихожих язиком передаєм пришлим о ісущих вість, до нас він промовляв в колисці, росказував в степах, з могил співав нам.

Що за літ молодиніх проснилося в думці, теє появилось в мові: що добулося з серця, переказуєм Вам. Думайте та гадайте, ісущі!…

З цілих спадків по предках зістались тільки гроби і язик – ждали нас. Та розпались гроби, сцілились щадки, тхнула духа в них – наша перша піснь.

З неї вийде співак, озветься до поколінь душою – на нашу честь: Благословен, хто почув воскресіння піснь!

Писано 6 травня 1850.

Примітки Ю. Романчука

Се (в виданні Вільда 1874) передмова до «Дум».

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 444 – 445.