Сірко

Тимко Падура

І скарби вам

І славу дам,

Тільки ідіт

За мною в світ.

З Путі Чайльд-Гарольда по Слов’янщині.

Сумно і темно, місяць глибоко

За хмару в небо забіг;

В таборі стихло, степом широко

Дим по могилах заліг.

На їдній тільки – а Остра звалась –

Кошовий Січи дрімав;

А Орда бігла, но де погналась,

О тому думав, гадав.

Гадав та думав, в небо поглянув.

Якби питав о татар:

Схилився облак, на Острій станув,

З облака блиснув лицар.

В лискучу збрую до ніг закрився.

Під ним кінь білий гасав.

Витягнув руку, вкруг подивився

І до гетьмана казав:

«Ти спиш, гетьмане! з коша Січ твоя

Дивится на кров і дим…

І чия ж кров се?… а земля чия?…

Сірку, за шаблю – і в Крим!»

Втім дуне вітер, хмари прорвались,

В облаці місяць завис,

Дим покотився, сурми озвались,

Степом зашумів гай спис.

І дув та віяв, і ніс степами

Пожари з Криму і крик;

Орда засіла Польшу гробами,

А Крим спустинів і ник.

На довгі літа в глухій пустині

Може і вічне заліг;

Забаг піднестись – пав на руїні,

І вже ожити не міг.

А в Україні ще серед нічи

Виходит з хмари лицар;

Бачат і Сірка на валах Січи,

А в Кримі Січ і пожар.

А ти як вийдеш з-посеред миру

І дернь заляже на грудь,

Ex, чи на гріб твій про твою ліру

Згадає в мирі хтобудь?…

Може не буде кому згадати,

Може і діжду колись…

Но ти, Вкраїно, ти мені мати,

Ще і за гробом приснись!

Кальник над Собом, 1827.

Примітки Т. Падури

Сірко – кошовий запорожський, славний войовник. противник Москви. Падура оповідає, що мешканці колишнього міста Кальника показували єму, як був ще хлопцем, сліди дому Сірка, величаючися тими останками. Опроче був він «високий ростом, жовнярської фантазії, не зважав на слоту, мороз, спеку, чуйний, острожний, витривалий на голод, в небезпеках воєнних резолютний, а що найбільша рідкість у козаків, все тверезий. Страшний був Орді, в Кримі татарки навіть дітей лякали: «Сірко йде».

на Острій… лицар – Після людової казки Сіркові. коли запорожці ішли до Криму та в Савранщині біля Острої могили в степу отаборились і загуляли, три рази явилася Пречиста і взивала єго. щоби вийшов на Остру. Він аж третьої ночі послухав, вийшов на могилу і побачив їздця в желізній збруї на білім коні, котрий витягнув руку і сказав: «Ти спиш, молодці гуляють, а татарин по Україні бродить… За шаблю і в Крим!»

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 414 – 415.