3
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Ще цариця чує силу,
Ще й надію має,
Но Соловей занедужав.
Смерті виглядає.
Виглядає свої смерті
На гладкій підлозі,
Збілів волос його чорний,
Ніби на морозі.
І ослабли сухі руки,
Холодіють ноги,
І не може він підняти
Голови з підлоги.
Гаснуть очі, як ті зорі,
І життя згасає;
І жахнувся Соловей-цар,
І дітей скликає.
І царевичі зійшлися.
Коло него стали,
Коло него разом стали,
Гірко заридали.
«Діти мої! – батько каже, –
Нічого ридати!
І цареві, хоть і цар він,
Треба ж умирати.
Як умру я… діти, діти…
Станьте, не ридайте!..
Як умру я, моє тіло
В степу поховайте.
І по колії три ночі
Ходіть вартувати:
Там я буду свою землю
Дітям роздавати».
І насилу Соловей-цар
Руку підіймає;
Сини плачуть і ридають, –
Він благословляє.
І царевичі склонились,
На коліна стали
І остатній раз живого
Батька цілували.
Незабаром по умершім
Діти голосили;
Незабаром мертве тіло
В степу хоронили.
Хоронили й поховали,
Богу помолились,
Повернулись до палацу,
Сіли, зажурились.
Стали вагу розважати,
Думоньку гадати,
Як-то каждому прийдеться
Нічку вартувати.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 120 – 122.