5
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
В другу нічку середущий
Варту відбуває
І стрілою на могилу
Землю підгортає.
І опівніч наступила,
Степ заколисався,
І дух царя Соловея
Сину показався.
І говорить він до сина:
«Сину ти мій милий,
Іди, сину, ти на захід,
Вправо від могили.
Там з лісами і звірами
Будеш землю мати,
Там ти будеш царювати,
Звірів полювати.
А за теє, що вартуєш
Ти могилу сюю,
На потіху тобі, сину,
Коня подарую.
І як схочеш полювати
В добрую годину,
Через вуха лиш коневі
Перелізеш, сину».
Дух іздимів. Іще в небо
Зорі не уплили,
А вже коник вороненький
Стояв край могили.
І повів коня царевич,
З братом розпростався
І на рідну сторононьку
Жити віддалився.
В третю нічку наймолодший
Варту відбуває
І десятую бутельку
З горя випиває.
І опівніч наступила,
Степ заколисався,
І дух царя Соловея
Сину показався.
І говорить: «І ти, сину,
Хоть не вартий того,
А повинен долю взяти
В царя, батька свого.
Будеш, сину, мою землю
І мій палац мати,
Там з царицею ти будеш
Разом царювати.
А за теє, що вартуєш, –
Я і сам не знаю,
Чим я тебе, п’яний сину,
Дарувати маю?»
«Чим же, тату, дарувати?
Таку бочку дати,
Щоб із неї пити, пити
І не випивати».
Дух іздимів, зорі згасли,
І роса упала.
Аж тогді на верх могили
З вином бочка стала.
І пішов царевич з нею
І, ідучи, впився.
І в палацу на порозі
П’яний повалився.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 123 – 125.