7

Степан Руданський

І як в небо сходить сонце,

І як з неба сходить,

Стає Пастух на долині

І думу виводить.

І стихає все навколо –

Від орла до пчілки,

Все живеє й неживеє

Слухає сопілки.

І та дума, його дума,

Ніби з неба ллється,

І широко, і далеко

За межу несеться.

Раз виходить піп із церкви,

Кондаки співає,

Коли чує: аж за морем

Якась дудка грає.

«Га! – подумав, – певно, люде

Зайняли долину.

Піду-но я що випрошу,

Хоть на сорочину».

І зібрався піп убогий,

Пішов понад море,

І приходить на долину,

Під високі гори.

Аж навстрічу йде царевич,

З попом привітався,

«Чи здалека ви, панотче?» –

Батюшку спитався.

«Я з-за моря, – піп говорить. –

Я з-за моря, сину,

І бідую Христа ради,

Мало що не згину.

Я вдівець, не маю жінки

І дітей не маю

І за церкву лиш їдную

Та за душі дбаю».

«Будьте ласкаві, панотче,

В мене відпічніте,

Не цурайтесь мого хліба,

Сядьте, закусіте».

Простелив піп свою рясу,

На траві сідає;

Пастух ходить коло него.

Щиро угощає.

І наївся піп убогий,

І хрест святий творить,

І дякує співакові,

Дякує й говорить:

«О, спасибі! Добре, сину,

Ти людей приймаєш,

Тілько шкода, що до того

Вина не тримаєш.

Знаєш, сину, вино добре,

Письмо святе каже,

Веселить смиренне серце,

Маслом душу маже».

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 144 – 145.