12

Степан Руданський

Сину старший, сину перший,

Стань передо мною,

Най розсуджу суд і правду

Перше над тобою.

Тобі, сину, добре серце

Дала твоя мати,

І ти міг би від кохання

Гілля всі обняти.

Лиш життя твоє пастуше

Того не давало:

Воно тебе в твоє серце

Власне замикало.

І з дитинства ти всі чари

В серці лиш находив,

І ті чари на світ божий

Голосом виводив.

Все то, сину, милий сину,

Все то розважав я

І по мислі тобі царство

І дарунок дав я.

І спасибі тобі, сину,

Нічого казати:

Ти умів на своїм місці

Хороше стояти.

Тим лиш тілько не хвалю я,

Що-сь в собі замкнувся,

Що й умерших відцурався,

За живих забувся.

Стань і ти передо мною,

Донько Злотокрила,

Най розсуджу, чи так, донько,

Як повинна-сь, жила.

Тобі, доню моя мила,

Опісля цариці

Оставались на дідизну

Степи без границі.

Степи пишні і розкішні,

Степи, чарів повні.

Да і ти на серці мала

Склони полюбовні.

Ото й дав я тобі крила,

Щоб ти скрізь літала,

Що чарує – малювала,

Піснями співала.

А на що ж ти обернула

Свої сильні крила?

Тілько з розуму зводила,

Кров людськую лила.

Ти ума не вчилась,

Нахилилась до худібства

І все погубила-сь.

Доню моя Злотокрила!

Ти дитя миленьке!

Не втішила-сь мене, доню,

Ані свої неньки.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 192 – 193.