Купці
Степан Руданський
Сидить Івась на припічку
Та й попелом грає;
Його сестра край віконця
Шовком вишиває.
Вишиває, промовляє:
«Івасику-брате!
Годі з тебе пустувати,
Пора розум мати!»
«Та нібито я не маю?»
«Запевне, не маєш!..
Не маленький, слава богу,
А в попелі граєш!»
«Та не тільки у попелі,
В сажі буду грати!
Бо нехай би мене була
Оженила мати!»
«Тю на тебе! схаменися!
Не маєш нічого, –
То як тебе оженити,
Такого дурного?»
«Все не маю та не маю!..
А де ж чого взяти?»
«Та про теє, де узяти,
Не журися, брате.
Таже можна, якби хтілось,
Позичити грошей
Та за гроші спорядити
Корабель хороший.
Та й за морем торгувати,
То і світа зглянеш,
І розуму наберешся,
І багатим станеш!»
«Але де ж то я тих грошей
Дістану, у ката?»
«Таже, дурню, брат багатий:
Попроси у брата!»
«Та не дасть він мені грошей!
«Та дасть, дурний гою.
Скажи тільки, що потому
Віддаси удвоє».
«То удвоє!.. А багато ж
Треба для примірки?»
«Та багато, не багато,
А так зо дві мірки.
Та іди ж бо, Івасику,
Іди, милий брате!»
Скочив Івась із припічка
Та й пішов із хати.
Сидить багач на затінку,
Як та глина, білий;
Сушить собі проти сонця
Дукачі зацвілі
І на брата молодшого
Тілько очі косить;
А той стоїть коло нього
Та дві мірки просить.
«Позич, брате, зо дві мірки!»
«Нащо тобі, брате?»
«Таже купцем хочу бути,
Хочу торгувати!»
«Купцем йому захотілось!..
Бач, який хороший!»
«Та ну, брате, не скупися,
Позич-таки грошей!»
«Ет! сидів би лучче вдома!»
«Та чого ж сидіти?
Чи у мене господарство,
Чи жінка, чи діти?
Слава богу, що крив господь!
Позич-таки, брате!
То, їй-богу, аж за ірій
Піду торгувати!»
«Тю на тебе! аж за ірій!
З твою головою?»
«Та я, бачиш, не сам їду,
А їду з сестрою!»
«Та все-таки: аж за ірій!..
Далекий світ, брате!
Лучче тобі на припічку
У попелі грати!»
«Докучило у попелі,
Хочеться за ірій!
Дай дві мірки, – се їй-богу,
Що віддам чотири!»
«Як чотири, то й чотири, –
Пам’ятай, небоже!
А то послі, як попаду,
То й бог не поможе!..»
Ото собі молодята
Позичили грошей,
Спорядили на товари
Корабель хороший.
їдуть собі через море,
Всюди заїжджають,
Різні царства, господарства,
Землі оглядають.
Продають їдним, що мають,
У других купують,
Їздять собі через море,
Всячину торгують.
Вітер віє, повіває,
Кораблі хитає.
Сидить багач коло моря,
Сумно поглядає.
Припливають, відпливають,
Та все чужі люди,
А Івася нема, нема:
Чи то ж і не буде?
Припливають, відпливають,
Опустіло море;
Сидить багач коло моря,
Тяжке йому горе!..
Вже не три дні, не три ночі
Багач поглядає,
Не їсть, не п’є, не говорить.
Ані спочиває.
Засох, зів’яв, як билина,
Тілько світять очі,
Аж корабель припливає
Десятої ночі.
Припливає до берега,
І не допливає,
І на гони коло нього
Котву закидає.
Горить світло коло гузки;
Дивиться багатий:
Його сестра розкладає
Дорогії шати.
Горить світло коло носа;
Багач поглядає:
Його Івась мірчуками
Злото висипає.
Бряжчить золото здалека,
Шелепають шати;
Далі зачав до берега
Голос долітати:
«А що? буде штири мірки?»
«Або що, як буде?»
«Таж братові треба дати!»
«А чорта у груди!»
Почув багач, замотався:
«Почекай же, враже!
Не випущу тебе з моря,
Не випущу!» – каже.
І колючим чорним терном
Раптом ізробився
І навколо того моря
Биндою обвився.
А той почув його голос, –
Котви як не було!
«На добраніч тобі, брате!» –
Тілько й чути було.
Світить місяць серед неба,
Світять ясні зорі,
А корабель випливає
На чистеє море.
Світить місяць, світять зорі,
Та надходить хмара;
Зажурилась серед моря
Невдячная пара.
Світить місяць серед неба,
Зорі позгасали;
Вже корабель спіткається
На підводні скали.
Світить місяць серед неба –
І той погасає;
Вже корабель між скалами
В морі потопає.
Потопає срібло, злото,
Потопають шати;
Біжить сестра до Івася –
Нікуди втікати.
Їдно горе – із сестрою,
Друге горе – вдома,
Третє горе – кругом море.
Корчиться сірома.
І корчиться, і морщиться.
Сестра підбігає,
Але її з-перед носа
Лелик вилітає.
«Івасю мій, Івасику!» –
Тілько запищало,
І лелика Івасика
На морі не стало…
Нема, нема Івасика,
І шатів бог має;
Сидить сестра на камені,
Рученьки ламає.
«Піду, шати, вас шукати!»
Із каміння встала,
Бух у воду! І із неї
Пірникоза стала.
Стоїть терен коло моря,
Свого не пізнає
Та всякого, хто йде мимо,
Ловить, обдирає.
Сидить лелик, ховається
Від брата, сестриці;
Тілько по світі й літає,
Що вніч до зірниці.
А сестриця-пірникоза
Плаває, впірнає
Та все, бідна, своїх шатів
Дорогих шукає.
10 июля [1859].
Примітки
Вперше надруковано у виданні. «Твори Степана Руданського. Том III. Впорядкував А. Кримський. У Львові, 1897», стор. 156 – 163. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 198 – 202, звор.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 415 – 421.