Сербська пісня

Степан Руданський

Моя хата – чорні гори,

А постеля – камінь голий;

Мої браття – кому горе,

Мої браття – всі соколи.

Де ворога завважають,

Як блискавка, налітають.

Моє серце веселиться,

Як запукає рушниця,

Як турецькую скотину

Неживою з коня скину

Та голову його псячу

На колі своїм побачу.

Квітчу гору не квітками –

Турецькими головами;

Квітчу плечі свої сербські

Турецькими жупанами.

Турки кулі виливають,

Кулі турків побивають.

Здоров буду – то прибуду

І до твої, аго, хати,

І з жінкою твою буду

Цілу нічку ночувати,

Твій тютюн буду курити,

А кораном борщ варити.

Візьму, аго, коня твого,

Тогді босий ти поскачеш;

Візьму, аго, меча твого,

Тогді прасницю побачиш,

Та ще тебе, вражий діду,

Осідлаю та й поїду.

Тогді свого доконаю,

Псячу голову зрубаю,

Твоє м’ясо буде в полі,

Голова на частоколі,

І голову черви сточать,

А пси псину розволочать.

Тобі горе, сербе-брате!

Ніхто не йде помагати,

Тілько сам ти між горами

Справляєшся з ворогами.

Сербин крикне – б’є рушниця,

Тим Сербія і держиться!

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Жовтень», 1957, № 3, стор. 90. Подається за автографом «Співомовки 1861», стор. 136 – 137. Автограф недатований.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 92 – 93.