Володимир Винниченко

Володимир Кирилович Винниченко (16 (28) липня 1880 – 6 березня 1951) – український письменник і політичний діяч.

Народився він у місті Єлисаветграді (нині – Кропивницький, обласний центр України) в родині бідного селянина. Він учився у народні школі та в гімназії в Єлисаветграді (1890 – 1899), а в 1901 р. вступив до Київського університету.

В університеті він прилучився до українського національно-політичного руху, вступив до Революційної української партії. В 1903 році його в перший раз заарештували і виключили з університету, до якого він так і не повернувся. Аж до 1914 року В. В. брав активну участь у революційній діяльності, пройшовши кілька циклів арешту – втечі із в’язниці – нелегального переходу кордону – еміграційного життя – нелегального повернення до Російської імперії.

Коли почалася 1-а світова війна, В. В. якраз перебував на нелегальному становищі в Росії, і так тривало до 1917 р. Після Лютневої революції 1917 р. В. В. приїхав до Києва і включився в роботу Центральної ради. Через повний брак фахівців йому було доручено очолити Генеральний секретаріат (уряд) і одночасно – генеральне секретарство (міністерство) внутрішніх справ. В. В. був причетним до підготовки всіх універсалів Центральної ради. Наприкінці 1918 р. він був одним із керівників повстання проти гетьмана П. Скоропадського, а після успіху повстання недовгий час (до лютого 1919 р.) – головою Директорії (керівного органу Української народної республіки).

Через незгоди з С. Петлюрою В. В. вийшов зі складу Директорії та емігрував до Відня, проте не полишив спроб знайти своє місце в політиці. У травні – вересні 1920 р. він зробив спробу увійти до керівництва переможної сили – Російської комуністичної партії (більшовиків), але швидко зрозумів, що Москва хоче використати його популярність для досягнення своїх (антиукраїнських) цілей.

Виїзд В. В. за кордон в 1920 році виявився безповоротним. На еміграції (від 1925 р. – у Франції) він залишився вірним своїм комуністичним ідеалам і розсварився з більшістю інших україниців – політичних емігрантів. До 1930 року його твори перевидавались в СРСР, і він одержував за них гонорари. Пізніше його було оголошено ворогом Радянської влади, його твори були заборонені та вилучені, перевидання й гонорари припинились. Поза межами СРСР він не мав ані видавців, ані читачів.

В. В. намагався заробляти на життя малюванням пейзажів та натюрмортів на продаж, продовжував літературну працю – писав художні твори, філософсько-етичні трактати, щоденник.

Помер В. В. в 1951 році у містечку Межен, що на півдні Франції і був похований на місцевому цвинтарі. Архів письменника було передано до Української вільної академії наук (США), а в добу незалежності було повернуто в Україну.

Біографія В. Винниченка – політика в цілому відома значно краще, ніж його біографія письменника. Хоча він працював у літературі 48 років (1902 р., оповідання «Краса і сила» – 1950 р., роман «Слово за тобою, Сталіне») і написав дуже багато прозових і (меншою мірою) драматичних творів – його творча спадщина залишається практично невідомою. Найповніше зібрання творів у 23-х томах була надруковано в 1928 – 1930 рр., на середині творчого шляху В. В. Воно було вилучене з бібліотек і нині повертається у формі сканованих копій. Систематичного перевидання творів Винниченка в незалежній Україні нема й не передбачається. Отаке-то щастя бути «найбільшим українським письменником 20 ст.»!

Не маючи змоги заповнити цю прогалину в українській культурі, ми будемо подавати на сайті «Мислене древо» ті твори Винниченка, які зуміємо дістати й підготувати у відповідності до наших видавничих засад.

М. Ж., 25.07.2021 р.