Особливості національної багатопартійності
Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В.
Історія багатопартійної системи в Україні бере свій початок з другої половини XIX ст., коли на хвилі революційних виступів та зростання національної свідомості утворилися перші політичні організації. Багатопартійність бурно розквітла в період Української революції, заявила про себе в період розгортання руху дисидентів, повторно відродилася в період так званої перебудови. Сучасний стан багатопартійності в Україні характеризується більш-менш визначеними процесами та тенденціями.
Взагалі, зростання кількості політичних партій та організацій в будь-якій країні, в тому ряді і в Україні, спостерігається під час переламних моментів в історії націй, коли вони переходять на чергову «сходинку» етнічної еволюції. При цьому спостерігається досить цікава закономірність: чим більше політичних партій, тим віддаленіша від влади національна еліта, тим менше в суспільній свідомості чітких ідеологічних орієнтирів, які б могли бути зрозумілими і сприйнятими більшістю політично активного населення країни. Рішуче відмовившись від марксистсько-ленінської ідеології, українське суспільство ще й досі не створило власної національно-державницької доктрини, яка б була однаково зрозумілою та близькою до розуму та серця і священнослужителю, і вченому, і бізнесмену, і політику, і прибиральниці. Політики, виявляючи особливо шалену активність під час виборчих кампаній, пропонують різні рецепти просування до довгоочікуваними всіма добробуту. При цьому всі вони без винятку абсолютно не сприймають сакральні аспекти української історії і заперечують будь-яку всесвітньо-історичну місію українського народу. Що ж: як назвеш корабель, так він і попливе. Навмисно принизити себе як націю – це глибинне почуття, яке коріниться в нашому менталітеті. Втім, покірність та самоприниження поряд з великою внутрішньою силою, нам – українцям, потрібно виявляти, в своїх відносинах з Триєдиним Богом, але аж ніяк в питаннях етнічної самоідентифікації та відносинах з іншими націями. Наша нація за своїм трансцендентним витоком глибоко жіноча, причому жіноча в самому високому значенні цього слова. А як веде себе справжня жінка? В душі глибоко прив’язана до коханця, а в зовнішній поведінці вона і високомірна, і горда, і надмінна, з великими зазіханнями на свою роль, як майбутньої володарки чоловіка. Хіба так ми репрезентуєм себе серед інших народів? А не так, тому, що немає в нас внутрішньої ідеології і розуміння об’єктивного впливу на нас такої глибоко суб’єктивної речі, як архетип. І ведуть політичні партії, подібно сліпим цуценятам, боротьбу за владу і за народний добробут. Влада переходить з рук в руки, а добробуту все немає. Немає тому, що відбиваючи поклони в храмах, ми давно забули, що «спочатку було Слово» – читай «український архетип». Тому в тій мірі, в якій ми будемо усвідомлювати сакральні уроки нашої сакральної історії і свою всесвітньо-історичну місію, в цій мірі нам буде надаватися «хліб наш насущний», тобто «народний добробут», про який так сумлінно дбають наші політики. Адже в Бога дармового хліба немає і кожному воздається по ділам його, будь то нація, політична партія або людина. А на сьогоднішній день, як філософськи зазначив один дуже славнозвісний політик, «маємо те, що маємо».
Сьогодні в Україні спостерігається гіпермультипартійність, тобто така кількість політичних партій, яка не відповідає потребам соціально-економічного та політичного розвитку країни, структурі українського суспільства та спектру поглядів різних верств нашого населення. Так, якщо до проголошення незалежності в Україні було зареєстровано 4 партії, в грудні 1993 р. – 27, в 1998 р. – 52, 2003 р. – 127, то в 2005 р. – 150.
Дуже проблематичним є встановлення численності політичних партій. Джерелом даних про чисельний склад партії, є як правило, самі партії. При цьому, вони: по-перше, не завжди мають фіксоване членство та відпрацьований механізм партійного обліку; по-друге, зацікавлені в завищенні своєї чисельності в пропагандистських цілях. Тому незалежні дані про чисельність партій мають оціночний та приблизний характер. За такими даними, до найбільш чисельних партій відносять (в алфавітному порядку): Аграрну партію України, Комуністичну партію України, Народно-демократичну партію, Партію регіонів, Соціал-демократичну партію України (об’єднану), Соціалістичну партію України, що нараховують приблизно по 100-200 тисяч членів.
Водночас, за різними підрахунками, членами всіх українських політичних партій є приблизно 1,5 – 2,0 млн. осіб (4-5% дорослого населення країни). Такі підрахунки підтверджуються і даними соціологічних досліджень. Так, за результатами проведеного опитування, членами політичних партій визнали себе 4,9% опитаних.
З наведених даних випливає, що за винятком 6 зазначених найчисельніших партій, на долю інших 144 припадає максимум 800 000 осіб, або – в середньому – кожна з цих партій налічує близько 5000 членів. За всієї умовності таких підрахунків, вони свідчать про те, що переважна більшість політичних партій та організацій є нечисленними структурами.
В той же час, партійна діяльність, як правило, обмежується столичними регіонами, а партійний вплив має локальний характер. Більшість українських політичних партій не охоплює мережею своїх осередків всі регіони України, і тому ці партії не можуть вважатися загальнонаціональними організаціями. В усіх регіонах України чітко визначені публічні осередки мають лише 12 політичних партій або 11% від загальної кількості.
Політичні партії в Україні створюються і розвиваються не на основі духовних цінностей і консолідації навколо державної архетипічної ідеї, інтегральним стрижнем якої б виступав високоморальний інтелектуал-носій харизми. Це пояснюється тим, що в більшості наших партій відсутні комплексні групи кваліфікованих аналітиків – соціологів, політологів, істориків, езотериків, філософів, релігієзнавців, іміджмейкерів, які були б спроможні у відповідності з етичними та естетичними принципами відпрацювати привабливу для всього населення України партійну програму і «виліпити» під цю програму харизматичного лідера партії – майбутнього «батька нації».
На сьогоднішній день політичні та соціально-економічні програми жодної з партій не підтримані більшістю громадян України. Це пояснюється як об’єктивними причинами (неготовністю суспільства до сприйняття «стандартних» партійних програм; регіональною та демографічною неоднорідністю українського суспільства; відсутністю в програмах «духовної компоненти» та популярного тлумачення української національної ідеї на перспективу), так і суб’єктивними (неспроможністю партійних лідерів вийти за рамки особистих та кланових інтересів, відсутність системи відбору та підготовки висококваліфікованих партійних функціонерів, небажанням вкладати кошти в перспективні політичні технології, поверхове ставлення до розробки та популяризації програмних документів). У результаті, на відміну від країн розвинутої демократії, де громадяни роблять вибір між різними варіантами одного й також політичного курсу, населення України постає часто під діаметрально протилежним вибором. За таких умов громадяни переважно голосують не за партійні програми, а за харизматичні особистості, що спричиняє створення так званих «іменних» партійних блоків.
Взагалі, створення «іменних» партій в цей час в Україні потрібно вважати недопустимим. По-перше, харизма наших політиків носить вкрай поверховий характер і не підкріплена їх духовними, моральними і інтелектуальними якостями. По-друге, харизма на початку третього тисячоліття має бути не тільки об’єктивно виявленою, як «божий дар», але і штучно відшліфованою відповідно до «вічних» цінностей тієї нації, яку вона репрезентує. «Штучне шліфування» харизми потребує як самонавчання її носія всім тонкощам «роботи» національних ідеї та архетипу, так і до дрібниць відпрацьовану групою талановитих іміджмейкерів систему презентації лідеру населення та засобам масової інформації.
Отже, сьогодні партії в Україні не стали політичною силою, яка виражає інтереси народу і консолідує суспільство. Вони не мають чітких ідеологічних орієнтирів, не усвідомлюють, не розробляють і не несуть «в маси» національну ідею, не розробляють інноваційні політичні технології, не йдуть на легітимні компроміси, не толерантні до своїх політичних опонентів, не допускають організаційний та ідеологічний плюралізм.
В той же час населення України поки не в змозі висунути до діяльності політичних партій високі вимоги. Це пояснюється: низьким рівнем розвитку справжньої духовності в нашому суспільстві; відсутністю державницької ідеології, втіленої в чітко усвідомлювану національну ідею; низькою самоповагою українців до самих себе як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Українська багатопартійність сьогодні – свідчення відсутності самоідентифікації нашого етносу і відсутності державницької, ідеології, що відповідає архетипу «Україна». В нас – ідеологічна криза, і в цьому вся біда.
Що стосується багатопартійності, то її можуть подолати самі політичні партії в процесі своєї подальшої розбудови у відповідності до вимог часу. Робота архетипу «Україна» в самі найближчі часи буде вимагати від партій та їх лідерів наступного.
1. Для остаточної самоідентифікації української нації та усвідомлення її всесвітньо-історичної місії в партійних документах має бути чітко визначеною українська національна ідея. Ця ідея має відповідати архетипу «Україна» і, як складові елементи включати, в себе:
- популярне тлумачення доктрини християнської Трійці;
- національно – державницьку концепцію України-Берегині, як жіночої родючої та оберігаючої сили, що лежить в основі європейської (північно-атлантичної) цивілізації ;
- концепцію України, як творця «Букви» – нових інформаційних (символьно-знакових систем).
У відповідності до сформульованої української національної ідеї в партійних програмах має бути чітко окресленою всесвітньо-історична роль українського етносу і місце партії в її реалізації. Всі ці положення мають викладені простою мовою, але не примітивно і схематично.
2. Оскільки архетип «Україна» постійно відновлює і підтримує енергії, спрямовані на виробництво нових інформаційних технологій, ті політичні партії будуть мати успіх, які найшвидше відмовляться від чорного піару та популізму, і перейдуть до розробки та впровадження в життя принципово нових політичних технологій, якими, на наш погляд можуть бути:
- участь в посильній і постійній реалізації соціальних та благодійних програм;
- широка культурно-просвітницька робота з різними верствами населення;
- участь в програмах виховання молоді та юнацтва
- вибіркова фінансова підтримка малого та середнього бізнесу;
- штучне доопрацювання професійними іміджмейкерами природної харизми лідера партії у відповідності з програмним баченням української національної ідеї.
Процес формування багатопартійної системи в Україні і надалі буде тривати. Сформувалося ядро багатопартійної системи – 11 політичних партій, які мають досить чітку організаційну структуру, розгалужену систему місцевих осередків та важелі впливу на частину електорату. В той же час продеклароване зростання чисельності політичних партій відбувається значно швидшими темпами, ніж їх авторитет, фактичний вплив на стан справ та роль у суспільстві. Все більшої актуальності набуває проблема консолідації всіх політичних сил навколо української національної ідеї та укрупнення політичних партій, що дасть їм змогу перетворитися на реальний і впливовий елемент політичної системи України III тисячоліття.