Шляхи до українського економічного дива
Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В.
Землі України – це центральне географічне місце на земній кулі, куди наш національний архетип транслює імпульси всесвітньо-історичної місії етносу. Саме тому і стала багато віків тому Північна Припонтида (Праукраїна) етнічним «казаном» всієї Європи і центром формування індоєвропейської суперраси. Тут – витоки духовних підвалин західної цивілізації – християнського вчення та писемності, а також першої відкритої і всенародної церкви, заснованої в 65 р.н.е. на Подніпров’ї святим Андрієм Первозваним. Звідси походить перша технологія західного світу – технологія землепашеського хліборобства. А Козацька держава, заснована на теренах України в часи Богдана Хмельницького, стала для багатьох європейських країн першоматрицею демократичної форми правління: західна еліта завжди вміла і свого не цуратися, і чужому навчатися не забувала. Ось тільки говорити про своїх іноземних вчителів вона ніколи не любила, щоб у співвітчизників не виникло ніяких сумнівів в її державотворчих здібностях.
Сакральну місію України ніхто не відміняв і в XXI столітті. Якщо головною проблемою минулого століття було протистояння тоталітарного Сходу та вільного ринкового Заходу, то головним напрямком розвитку подій нашого часу буде протистояння ісламського фундаменталізму та російського гегемонізму. Якщо подивитися на сучасну мапу Євразії, то можна без особливих зусиль побачити, що «російський ведмідь» лежить на фундаменті мусульманського Сходу. А між ними – Україна. Бурхливий контактний простір двох величезних світів, буферна зона, постамент для Росії та хвильоріз для Близького та Середнього Сходу…
Чи готові ми зараз для своєї всесвітньо-історичної місії? Татаро-монгольське ярмо, багатовікова «ніч бездержавності», періоди «розброду і хитання», литовський, польський, російський примусовий вплив на економіку, політику, культуру, духовність українського народу – це лише частина несприятливих факторів, що підірвали основи нашої економічної стабільності, соціальної злагоди і, врешті, скалічили душу етносу.
Виклик історії вимагає сьогодні від України, насамперед, радикальних економічних зрушень, що реалізують інноваційну (тобто за рахунок формування насиченого внутрішнього ринку і високих технологій) модель розвитку народного господарства. І ще не забувати, що репрезентація історичної місії нашого народу буде йти в руслі протистояння колоніалістським устремлінням як Заходу, так і нашого великого північного сусіда – фінансовим, технологічним, інформаційним. А ще вимагає від нас вміння сміливо дивитися правді в очі. А правда ця не дуже приємна для сприйняття. Втім, судіть самі.
За деякими даними, Україна відстає від країн Західної Європи на 50 років. На одиницю продукції в Україні витрачається в 2-4 рази більше енергії, ніж у провідних європейських країнах. Більш ніж 30% електроенергії в нас розкрадається.
До 60% економічних ресурсів знаходяться в тіньовому обігу. По цьому показнику Україна зрівнялася з відсталими країнами Південної Америки та Африки. Наша країна посідає стабільні 100-110 місця по рівню національного доходу на душу населення, знаходячись позаду від африканських країн – таких, наприклад, як Зімбабве. Середня зарплатня в Україні складає 80-90 доларів. Відповідні показники Естонії – 600, Литви – 500, Казахстану – 300 доларів. Приблизно в такому ж співвідношенні знаходяться і пенсії.
Сьогодні ВВП на душу населення в нас менший, ніж у Німеччині – в 40 разів, ніж у Польщі – в 7,5 рази, ніж у Болгарії – в 2 рази. Ні в Європі, ні в Азії, ні в Південній Америці, ні навіть в СНД вже не залишилося країн з таким ВВП та середньою місячною зарплатнею.
З такими «успіхами на шляху реформ», ми маємо реальну перспективу не одержати навіть статусу «сировинного придатку». Як не згадати тут застережливі слова Великого Кобзаря Т.Г.Шевченка:
Загинеш, станеш Україно –
Не буде знака на землі!
Втім, впадати в розпач та таврувати українців прикметниками «недорозвинені» та «приречені», як це роблять окремі радикальні представники нашої псевдоеліти, не варто. До сучасного стану України треба ставитися по-філософськи: чим відповідальніша та масштабніша місія народу, тим більше усіляких негараздів та «підводних течій», що заважають цій місії втілитися в життя: лукавий – він також не спить. І за прикладами далеко ходити не треба: достатньо згадати багатостраждальну історію цієї ж Росії, післявоєнне відродження Японії, сучасні американські трагедії. Вся справа тут у вмінні оцінити наші власні можливості та бачити перспективу, яка вимальовується вже сьогодні відповідно до природи та імпульсів архетипу «Україна», про які ми вже говорили в історичному ракурсі.
Роки незалежності принесли українському суспільству багато позитивних змін, втім не відбулося головного, чого ми всі очікували: народження цивілізованих принципів функціонування ринкової економіки. Навіть буденний погляд на сьогодення переконує: ситуація навколо виробника і виробництва продовжує погіршуватися незалежно від кольору, в який фарбує свій фасад некомпетентна влада. Більшість наших підприємств не запроваджує передових технологій, не оновлює обладнання, не має висококваліфікованих професіоналів середньої ланки: інженерів, технологів, керівників провідних підрозділів, менеджерів. Вітчизняна продукція нерентабельна і неконкурентноздатна. Соціалістичний тип економіки давно вже вичерпав свій ресурс, а нових, інноваційних, засад за роки незалежності ніхто в нас і не думав серйозно створювати. Останнє вбачається в таких обставинах :
- по-перше – конкурентноздатність вітчизняної економіки підтримується низьким рівнем середньої заробітної плати, а не запровадженням нових ресурсозберігаючих технологій;
- по-друге – високопрофесійні кадри виїхали за кордон, а заміна їм не підготовлена;
- по-третє – темпи економічного зростання неупинно падають в зв’язку із стрімким зростанням цін на традиційні імпортні енергоносії.
Між тим, наявні можливості для економічного «прориву» залишаються невикористаними. Україна ще й сьогодні, незважаючи на всі негаразди, входить в п’ятірку держав, що володіють сучасними аерокосмічними технологіями. З 22 базових технологій ракетно-космічного будівництва ми засвоїли 17. Ми також входимо в число країн, які мають повний цикл розробки і створення сучасних літаків. Україна – лідер сучасного суднобудівництва світового рівня. І бюджетоутворюючі галузі – виробництво алкогольних напоїв і тютюнових виробів мають в нас темпи розвитку, що не поступаються світовим стандартам. Додати до цього розвинуті транспортну і енергосистеми – і стане зрозуміло, що сьогодні ми нагадуємо сплячого економічного Гулівера, зв’язаного по руках та ногах. В чому ж причини такого стану?
На жаль, на протязі років своєї незалежності держава так і не відпрацювала чітких і зрозумілих народові засад власної економічної політики. Можновладці занадто спрощено «засвоювали» та впроваджували в життя західний економічний лібералізм. Усунувши державу від втручання в економічну проблематику, вони тим самим віддали країну та населення на завідоме пограбування олігархічними кланами, створеними по регіональному або родинному принципу. Вони – ці клани – в першу чергу, звернули свою увагу на ті галузі, які забезпечували їх стрімке збагачення – горно-металургійний та паливно-енергетичний комплекси, будівельну індустрію та харчову промисловість. Забезпечивши їх більш-менш пристойний розвиток і швидко навчившись набивати на цьому власні кишені, олігархи корумпували владу, взяли під контроль її рішення з метою перманентного лобіювання вигідних їм законів та урядових постанов, які не мають ніякого відношення до загальнонаціональних інтересів.
Між тим, така ситуація сьогодні аж ніяк не відповідає апробованим практикою передовим світовим стандартам державного управління економікою та межам впливу великого капіталу на суспільне життя. Ця обставина, до речі, стала однією з головних глибинних причин «помаранчевої революції». Ми маємо всі підстави для того, щоб зробити висновок: зберігаючий та акумулюючий «жіночий блок» архетипу Україна не працює: не використовується набутий за часів СРСР досвід державного регулювання господарської діяльності, державна власність бездумно розпорошується. Ситуація нагадує нашу українську хату, коли діти, як їм заманеться, виносять здобуте предками і всією родиною майно, а матері – дбайливої берегині всього нажитого, немає і немає.
Між тим, в усьому цивілізованому світі сьогодні держава виконує функцію впливово і авторитетного власника виробництва і суспільного капіталу. Проблема місця та ролі державного сектору в сучасній економіці однозначно вирішена і в Північній Америці і в Європі, і в Азії. Так, наприклад, США, Канада, Великобританія, Франція і Японія сьогодні мають в наявності порівняно невеликі державні сектори, втім останні сконцентровані в базових, «проривних», галузях економіки. З другого боку, в цих країнах держава дуже уважно слідкує за бізнесовими структурами, вміло їх стимулює і несе відповідальність перед населенням за підтримку великого капіталу. В шведській «соціалістичній» моделі державний сектор обіймає приблизно третину ресурсів країни, а державні розходи складають 62% ВНП. Індія та Китай пішли шляхом створення державних національних корпорацій, що дозволяє останнім досить успішно конкурувати на світовому ринку з продукцією європейських та американських «економічних велетнів». Таким чином, світовий досвід доводить: ті нації мають шанс на процвітання, чиї держави зростаються в тій чи іншій мірі з економікою.
Виходячи з цього, а також з жіночої природи нашого архетипу, яка забезпечує зберігання позитивних надбань і тенденцій минулого подібно тому, як дбайлива господиня доглядає і підтримує в належному стані потрібні в хаті речі, українська стратегія економічного розвитку має передбачати ( і це, беззаперечно, веління часу) стимулювання та розвиток сильних державних корпорацій, в яких державі належить контрольний пакет акцій. Саме такий підхід, виходячи із світового досвіду, дозволить реалізувати ефективну соціальну політику. Ліквідувати в Україні сьогоднішній розвал, зробивши ставку на сучасних магнатів, середній клас та малий бізнес, практично неможливо. Адже, покласти край виснаженості основних фондів, великій кількості відживших своє підприємств, тотальній занедбаності сільського господарства, застою транспортної та енергетичної інфраструктури спроможна тільки держава. Тому, на наш погляд, шлях до економічного відродження України потрібно починати з розширення господарської незалежності державних підприємств випробуваним в світі методом націоналізації «проривних» та бюджетоутворюючих галузей промисловості. Наступний крок – створення державних національних корпорацій і спрямування їх діяльності на інтеграцію, як з країнами Європейського Союзу, так і з Росією та її найближчими економічними партнерами. Адже, тільки з велетнями державної власності, а не з «іменними» компаніями будуть рахуватися західні та східні економічні монстри. І тільки наша держава, і ніхто більше, наважиться конкурувати з якісними іноземними товарами своєю власною економічною продукцією.
Далі. Не будемо забувати, що відповідно до свого архетипу Україна здатна до постійного синтезу нової «Букви» – передових інформаційних технологій. Це, на нашу думку, в сучасну епоху розвитку людства потрібно тлумачити як нормативний прогноз, відповідно до якого наша країна в найближчі часи дасть світу принципово новий підхід до збирання, обробки та передачі інформації. Але нова інформаційна технологія, як відомо, може виникнути тільки базі передових наукових та виробничих технологій. Тому в цьому контексті буде доречним сказати декілька слів про сучасні технології – фундамент економічних перетворень. В космічній та авіаційних галузях Україна традиційно тримає передові позиції не тільки на європейському, але і світовому рівні. В останні роки вітчизняна наука досягла безпрецедентних успіхів в створенні багатьох імунобіологічних препаратів, розробці унікальних антиретровірусних препаратів для лікування хворих всієї СНД, нових принципів інтроскопії. Україна створила і провела випробування нового покоління гамма-телескопів, другого по міцності після алмазу матеріалу. Саме у нас розроблено технології випробування великогабаритних сапфірів, здійснено зварювання живих тканин.
По-друге, сьогодні можна стверджувати, що Україна за роки незалежності успішно освоїла та вдосконалює передові технології виготовлення високоякісних та найдешевших в Європі продуктів харчової та легкої промисловості.
По-третє, сьогодні в нас є всі передумови для входження в недалекому майбутньому в першу десятку країн світу з високим рівнем транспортних послуг. Все вище перераховане і складає надійний та випробуваний плацдарм для економічного прориву та розквіту на «окраинах» СНД та Європи справжнього «слов’янського дива».
Але для скорішої реалізації «української мрії», перш за все, потрібно провести структурну перебудову нашого суспільства, тобто досягнути такого стану, коли в нашій державі живе мало бідних і мало багатих, а основу суспільства становить середній клас.
До цього прошарку суспільства належать кваліфіковані робітники, ініціативні селяни-орендарі, керівники виробництва, лікарі, працівники культури, управлінці, офіцери силових структур. Всі вони є найбільш професійно підготовленими та активними учасниками суспільного життя, які самі на себе заробляють і самі виробляють те, що споживають. 12% їх сукупного заробітку іде на продукти споживання, 10% – на сплату комунальних послуг, 4% – на придбання меблів, 6% – одягу, 8% – на відпочинок, стільки ж на транспорт, 12% – на житло. Наведені тут цифри – майбутній «золотий ключик» для збалансування державного бюджету (особливо зарплат та виплат населенню), перебудови структури виробництва та послуг. Додати до цього списку витрати на навчання, підвищення кваліфікації, науково-практичні форуми і видання сучасної літератури – і на плацдарм прориву вийде непереможний людський ресурс, який перетворить казкову мрію в економічну та соціальну реальність.
Який висновок можна зробити із всього вищесказаного? А висновок буде такий: Україна і українці, всупереч заявам деяких шанованих, але не дуже інформованих політологів, соціологів та економістів, пам’ятають свою сакральну історію і усвідомлюють свою сучасну всесвітню місію. Країна вже сьогодні має всі економічні, технічні та соціально-політичні передумови вступити в еру репрезентації людству свого могутнього технологічного, соціального і сакрально-духовного потенціалу. «Українське диво» відбудеться. У нас немає іншого виходу, адже ми «вибраний рід, священство царське, народ святий». Не нами це вирішено, тому і не маємо ми права ухилятися від участі в розв’язанні глобальних проблем сучасної цивілізації. Так, наше право не відчувати і не сприймати сакральних моментів нашої історії. Але не вірити в силу і мудрість нашого колективного духу нам ніхто не давав і не дасть права: ні славетні предки, ні більш розумні і щасливі, ніж ми, діти, ні великі онуки.