Михайло Петрович Кучера

4 червня 1999 р. на 77 році життя раптово помер доктор історичних наук, лауреат державної премії УРСР Михайло Петрович Кучера. З його смертю закінчилася ціла епоха у вітчизняній слов’яно-руській археології і охороні пам’яток. Ця талановита, дуже працьовита, тиха і спокійна людина була неначе живим містком, що пов’язував епоху славетних вчених довоєнної і повоєнної доби зі складним сьогоденням. Вплив наукових робіт Михайла Петровича і всієї його непоказної, але такої грунтовної діяльності на розвиток давньоруської археології дійсно переоцінити неможливо.

Легендарна невтомна працьовитість; виключна наукова достовірність і точність; прискіпливість та охайність польових досліджень; бездоганне взірцеве володіння прийомами графічної фіксації – ці риси були невід’ємними складовими особистості вченого і його наукового стилю. Кілька поколінь наукових колег Михайла Петровича щиро користувалися енциклопедичними знаннями М.П. Кучери писемних та археологічних джерел, пам’яток, широкого кола наукових проблем. Його рідкісна, завжди мобілізована пам’ять була здатна відтворити умови і обставини, хронологію та локалізацію будь-якого віднайденого ним колись артефакту, об’єкту або археологічної пам’ятки.

Практично немає жодного південноруського регіону, де свого часу не вів би досліджень Михайло Петрович. На похороні один з наукових колег дуже влучно і тепло це відзначив : “Михайло Петрович своїми ніжками виходив свою Україну, свої пам’ятки”. Ці потужні практичні знання і компетентність, більш ніж півстолітній безцінний досвід власних досліджень поєднані з особистими людськими чеснотами і створили справжнє високе наукове ім’я М.П. Кучери. Безперечний авторитет М.П. Кучери як найкращого знавця городищ, оборонних споруд та військової справи всіх земель – князівств Південної Русі; спеціаліста з хронології та типології давньоруської кераміки; автора оригінальних поглядів на генезу давньоруської та пізньосередньовічної культури, дослідника племінних та етнокультурних регіональних особливостей Південної Русі базується на неповторному науковому досвіді, невтомній творчій праці та глибокому осмисленні дослідженого. На жаль, не буде перебільшеним твердження, що з його відходом у вічність суттєві прогалини в розвитку системи досліджень слов‘яно-руської археології є досить очевидними.

Закарпаття, Верецький перевал, квітень 1978 р.	М.П. Кучера (перший зліва) із співробітниками експедиції “Змієві Вали”, студентами-практикантами і господинею садиби, в якій базувалась екпедиція (с. Тарасівка на Полтавщині, вересень 1987 р.).

З ім’ям Михайла Петровича абсолютно закономірно пов’язують постановку і блискуче вирішення складного кола проблем датування, походження, призначення, та історичної долі грандіозних давньоруських оборонних ліній – Змієвих Валів. Тільки М.П. Кучера зміг до тонкощів спланувати, організувати та здійснити тривале, науково беззаперечне, суворо документоване, методично новаторське дослідження, яке прояснило багатовікову таємницю валів і поставило аргументовану крапку на галасливих спекуляціях невігласів. Ця праця увінчалася блискучим захистом докторської дисертації. М.П. Кучера вперше розпочав також наукове археологічне вивчення Траянових валів.

Бойовий фронтовик, ветеран війни, М.П. Кучера був представником покоління, яке не тільки винесло важкий тягар найстрашніших соціальних випробувань, але й мусило долати загрозливі та дикі тоталітарні перепони і перестороги, що панували у тогочасній вітчизняній гуманітарній науці. І тим більше важливо і показово, що Михайло Петрович до останнього був напрочуд сучасним вченим, розумів і знайомився з новітніми, іноді незвичними у нас роботами, методиками та підходами; в 1996-1999 рр. він активно співробітничав з Інститутом пам’яткоохоронних досліджень, був у складі вченої ради. Він підтримував новаційні роботи, усвідомлюючи їх необхідність і прогресивне значення, оцінюючи наукове сумління, чесність та працьовитість молодих науковців. Михайло Петрович залишив нам, можна твердити, унікальний за обсягом та змістом приклад плідного, вдумливого, приязного відношення до рецензування та опонування дисертаційних робіт. Скільки молодих кандидатів та докторів наук завдячують Михайлу Петровичу за нелегку, але таку потрібну працю – надані консультації, інформацію, цінні поради, редагування і всіляку допомогу !

Вважатися учнем Михайла Петровича було одночасно і дуже почесно і непросто. Право збагнути, освоїти та перейняти свої власні найбільш важливі і оригінальні польові й аналітичні прийоми та навички він довіряв лише тим, хто постійно сумлінно та зацікавлено працював поряд з ним і свідомо бажав робити нелегкі кроки у фаховому самовдосконаленні.

Не можна оминути багатогранну діяльність М.П. Кучери в сфері охорони археологічних пам’яток, нашої національної історико-культурної спадщини. Чимало корисного зроблено ним на посаді керівника відділу польових досліджень Інституту археології НАНУ в 70-80-их роках. Окремої згадки потребують охоронні паспорти, складені в свій час Михайлом Петровичем на підставі його власних польових досліджень. Їх кількість, вичерпність, точність та оформлення практично безпрецедентні. Тому вони є практичним взірцем для сучасних і майбутніх фахівців, а також яскравим прикладом найсумліннішого ставлення вченого до відкритих ним пам’яток, першоджерел, до збереження і вивчення безцінного історичного культурного надбання. Цю благородну справу М.П. Кучера продовжував до останнього часу, піклуючись про розробку та апробацію нових форм охоронної документації, глибоко переживаючи все більш часті тепер гіркі повідомлення про сучасне варварське нищення валів, городищ, селищ та курганів, колись відкритих і досліджених ним.

Світла пам’ять про Михайла Петровича Кучеру назавжди залишиться в наших серцях.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1999 р., вип. 3, с. 139 – 140.