Пам’ятник — історичній пам’ятці

І.Г.Шовкопляс

До 35-річчя завершення розкопок Радомишльської стоянки

[Від редакції]

В цьому році виповнюється 35 років від часу завершення розкопок однієї з найвідоміших пам’яток палеоліту на території України – Радомишльської стоянки.

Радомишльська стоянка не має прямих аналогій серед вивчених палеолітичних пам’яток. Вона є найбільш ранньою пам’яткою пізнього палеоліту в київському Придніпров’ї і в усій східній Європі, а також однією з трьох (поряд з Мізином і Добранічівкою) повністю розкопаним пізньопалеолітичним поселенням. Матеріали, здобуті під час дослідження Радомишльської стоянки, дають можливість відтворити структуру поселень, господарсько-побутових комплексів давнього населення, а також відтворити суспільні відносини – існування вже на самому початку пізнього палеоліту парної сім’ї. Деяка близькість Радомишльської стоянки до окремих стоянок Словакії та поблизу м. Кременець на Тернопільщині дозволяє визначити південний захід як основний напрямок розселення первісних людей на житомирському Поліссі.

Радомишльська стоянка широко відома не лише в нашій країні, але й поза її межами, ввійшла до багатьох наукових праць та підручників. На місці її знаходження було споруджено пам’ятник.

Сьогодні ми друкуємо одну з останніх статей покійного Івана Гавриловича Шовкопляса, доктора історичних наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, який протягом кількох років досліджував Радомишльську стоянку і багато зробив для її популяризації серед науковців та широких кіл громадськості.

Стаття друкується з невеликими скороченнями.

В.Є. Герасимчук.

Стоянки пізнього палеоліту були відомі в багатьох районах України – на Дністрі і Десні, на Дніпрі і Сіверському Дінці, в Приазов’ї і Криму.

Проте окремі з таких районів вивчені в цьому плані ще дуже мало і це в значній мірі утруднює висвітлення історії первісного суспільства на території України в цілому.

Одним з цих районів є низинне правобережне Полісся, розташоване між Дніпром і Західним Бугом, багате річками, озерами та болотами. Деякі дослідники вважали, що цей район в пізньопалеолітичну епоху був ще більш заболоченим і через це зовсім непридатним для заселення первісними людьми, а відшукання їхніх стоянок в ньому є безперспективним і тому фактично не проводилось. Існування ж там окремих уже відомих пізньопалеолітичних стоянок поблизу міст Рівне – Овруча пояснювалося наявністю в тих місцевостях лісових підвищень Західно-Волинської та Овруцько-Словечанської височин (кряжів).

Проте життя і люди вносять істотні корективи в існуючі наукові висновки. Так сталося і в даному випадку.

В 1956 р. учні середньої школи № 1 м. Радомишля Житомирської обл., допомагаючи місцевому колгоспові в кагатуванні овочів на зиму, на глибині 0.8 м від поверхні натрапили на кістки мамутів. Директор школи С.А. Олексієнко повідомив про знахідку в Академію наук України. При обстеженні місця знахідки фахівцями тут були знайдені й крем’яні знаряддя. Стало ясно, що було відкрито залишки стоянки пізньопалеолітичної епохи, яка одержала в науці назву Радомишльської. З 1957 р. з перервами експедиція Інституту археології Академії наук України під керівництвом І.Г. Шовкопляса здійснювала її дослідження, які були завершені в 1965 р. – 35 років тому.

Рис. 1	Рис. 2

В результаті було виявлено чотири відокремлені місцезнаходження людей пізньопалеолітичної епохи (рис. 1). Вони були розташовані на невеликих горбовидних підвищеннях (діаметром від 20 до 40 м) на невеликій відстані одне від одного. Ці підвищення пов’язані з схилом правого берега давньої балки, яка впадає в долину р. Тетерева на північ від м. Радомишля.

Всі місцезнаходження виявились ідентичними за складом і характером культурних залишків, що належали тій же досить значній стоянці, яка свого часу розміщувалась на невеликих підвищеннях серед сильно заболоченої низини. На місці одного з таких підвищень, зайнятих стоянкою, було повністю розкопане саме східне місцезнаходження (Радомишль І). Його площа біля 500 м2. Культурні залишки (кістки тварин та розщеплені кремені) знаходились на глибині 0.8-1.0 м від поверхні в шарі глинистого суглинку, що залягав безпосередньо під піщанистим грунтом. Переважна більшість кісток тварин в культурному шарі належала мамуту. Всього їх зібрано 1142 (від 46 особин), траплялись поодинокі кістки північного оленя, коня та зубра, а також багато оброблених кременів, в тому числі знарядь праці.

На місцезнаходженні Радомишль І розкопані залишки шести невеликих наземних овальних жител типу чумів північних народів. На їхніх місцях збереглись скупчення кісток мамутів. При цьому більші з них – черепи, тазові, трубчасті, кістки кінцівок тощо – розташовані по краю скупчення (ними було в свій час обкладено нижні частини стін), а менші плескаті й легші, наприклад, лопатки, займали його середину (вони розміщувались колись на верхніх частинах стін). Під кожним скупченням простежувалася рівна площадка – підлога житла. В кількох випадках на підлозі знайдено кісткове вугілля від давніх дуже зруйнованих (розмитих) невеликих вогнищ всередині жител.

Поруч з житлами була звичайна для пізнього палеоліту яма-сховище, кругла в плані, діаметром близько 2 м і глибиною до 1 м, заповнена значною кількістю великих кісток мамута. Деякі з них, зокрема, бивні, мали на собі сліди обробки кремінним знаряддям і часткового їх використання для виробничих потреб, а один з великих бивнів мав глибоку виїмку – надріз по всій його довжині.

Житла і яма-сховище утворювали щільно замкнуте коло – невелике поселення. На його внутрішній площі знаходився виробничий центр і досить велике вогнище. На місці першого збереглося скупчення розщеплених кременів – від заготовок до дрібних відщепів, а на місці другого – багато кісткового вугілля.

Таким чином на шість жител, що належали невеликим групам мешканців стоянки і окремим сім’ям, що існували вже на самому початку пізнього палеоліту, припадали тільки один виробничий центр, одне вогнище та одна яма-сховище з кістками тварин. Ці об’єкти були спільною власністю всіх мешканців стоянки, задовольняючи їх господарсько-виробничі та побутові потреби. Разом з житлами вони становили єдиний (спільний) господарсько-побутовий комплекс (рис. 2) всіх її мешканців, які вже складались з окремих невеликих груп – сімей, які заселяли окремі житла. На площі місцезнаходження Радомишль І зібрано понад 10 тисяч різноманітних кременів – від ядрищ-заготовок до найдрібніших відщепів, які свідчать про обробку кременю і виготовлення знарядь праці з нього безпосередньо на стоянці.

Кремінна сировина добувалася з відкладів пісковика на берегах долини Тетерева, в яких вони залягають окремими прошарками. Одне з таких місцезнаходжень кремінної сировини виявлено за кілька кілометрів від стоянки.

Рис. 3	Рис. 4

Кремінний інвентар стоянки має значну наукову цінність. Його характерною особливістю є поєднання в ньому пізньопалеолітичних (оріньякських) і мустьєрських форм (рис. 3). Серед перших найбільшу групу знарядь становлять різці на пластинах серединного типу, в тому числі багатофасетні і подвійні, комбіновані з різцями інших типів і скребками. Менше різців кутових і бокових. Скребків небагато. Вони переважно виготовлені на кінцях досить масивних пластин, нерідко на високих масивних ребристих заготовках. Скребки бувають комбінованими з різцями на протилежних кінцях пластин. Зустрічаються екземпляри високої форми, характерні для оріньякської культури. Значну групу кремінних інструментів становлять великі ріжучі вістря на довгих ножевидних пластинках. Їхні кінці старанно загострені ретушшю. Є пластини з круговою ретушшю, що використовувались, напевно, як інструменти для різання (вони є звичайними виробами для ранніх пам’яток пізньопалеолітичної епохи). Серед інших знарядь праці з кременю знайдено невелику кількість проколок, а також інструменти для рубання, виготовлені на масивних відщепах.

Тут же представлені крем’яні вироби мустьєрських форм – дисковидні нуклеуси, підтрикутні пластини і відщепи, сколоті з таких нуклеусів, гостроконечники і скребла з ретушованими робочими краями (рис. 4). Наявність в кремінному інвентарі стоянки пізньопалеолітичних і мустьєрських виробів дозволяє датувати її початковою порою пізнього палеоліту, а за рядом знарядь праці може бути віднесена до пам’яток оріньякської культури, її можна розглядати як один з варіантів переростання мустьєрської культури в наступну. Вона може датуватися часом 35-30 тис. років тому.

Радомишльська стоянка, виявлена завдяки уважному ставленню до пам’яток матеріальної культури учнів і директора місцевої школи № 1, викликала значну зацікавленість населення міста. Під час роботи експедиції стоянку безперервно відвідували учні і вчителі, робітники і службовці. Інтерес до пам’ятки викликав жваву діяльність громадськості в плані її широкої популяризації перед населення. Матеріали з розкопок зайняли чільне місце в експозиції Радомишльського музею. Обласне товариство охорони пам’яток і культури організувало читання лекцій про результати археологічних досліджень стоянки. Голова товариства – учитель Г.П. Покотило виступив з ініціативою відзначення Радомишльської стоянки шляхом спорудження на її місці спеціального монумента. Ця ініціатива знайшла широкий відгук серед громадськості міста, і підтримку відповідних установ.

Вся робота по спорудженню монумента була здійснена населенням міста на громадських засадах. Цілком добровільно, в позаробочий час в ній взяли участь багато робітників і службовців підприємств та установ. Робилось все з ентузіазмом, до якого надихала любов до історії рідного міста. Камінь і цеглу видобули і виготовили робітники гранітного кар’єру і цегельного заводу, перевезли їх шофери різних організацій. Побудували монумент робітники Міжколгоспбуду. На монументі, у вигляді своєрідної піраміди висотою біля 4 м, вмонтована чавунна плита з написом, виготовленим робітниками-ливарниками місцевого машинобудівного заводу. На плиті напис : “30-35 тис. років тому на цьому місці знаходилась стоянка первісних людей, розкопана Академією наук УРСР” (рис. 5). Монумент був урочисто відкритий радомишлянами, гордими за визначну пам’ятку давньої історії свого міста, в присутності багатьох сотень жителів і гостей. Учні посадили навколо пам’ятника 200 молодих дерев. Благородна справа радомишлян є яскравим зразком високого рівня громадської свідомості, свідченням любові до славного минулого рідної землі. Радомишльська стоянка тепер широко відома не лише в нашій країні, але й поза її межами. Вона ввійшла до багатьох наукових праць і підручників, енциклопедій, про неї доповідали на міжнародних конгресах і симпозіумах.

Література, присвячена розкопкам Радомишльської стоянки

Шовкопляс І.Г. Палеолітична стоянка Радомишль // Археологія.- Т. ХVІ.- 1964.

Корнієць Н.Л. Нове місцезнаходження пізньопалеолітичної фауни на Україні // Праці інституту зоології АН УРСР.- К., 1959.

Шовкопляс І.Г. Господарсько-побутові комплекси пізнього палеоліту // Археологія. Т. 3.- 1971.

Шовкопляс И.Г. Радомышльская стоянка – памятник начальной поры позднего палеолита // Стратиграфия и периодизация палеолита Восточной и Центральной Европы.- М., Наука.- 1965.

Шевченко А.И., Шовкопляс И.Г. Палеолит Киевского Приднепровья.- К., 1982.

Давня історія України в трьох томах.- Т. 1.- К. 1997.

Надійшло до редакції 7.03.2000 р.

Джерело : Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 2000 р., вип. 4, с. 135 – 139.