Додаткові параграфи про М.Броневського

Жарких М.І.

1

Стаття в малій енциклопедії українського козацтва. Вона коротка, тому я наведу її повністю, а потім прокоментую.

«Броньовський Мартин (16 – поч. 17 ст.) – польський дипломат і історик. У 1579 р. очолив посольсьтво С.Баторія до Криму. В описі цього посольства («Опис Татарії», 1595), а також в описі походу українсько-польського війська на татар в 1620 р. подав чимало відомостей про запорозьке козацтво, про українських бранців у Криму тощо» [Українське козацтво: мала енциклопедія. – К.: Генеза, 2002 р., с. 49. Автор статті – В.А.Чабаненко]

1.1. Не Броньовський (Broniowski), а Броневський / Бронєвський (Broniewski). Польска мова досить близька до української, так що точно передати прізвище можливо – аби було знання.

1.2. Не «16 – поч. 17 ст.» (складається враження, що чоловік прожив понад 100 років), а «рік народження невідомий – не пізніше 1593 р.» Я у своїй статті про Броневського вираховую, що він народився в середині 16 ст., але це – моє припущення, ні для кого не обов’язкове. А та обставина, що в 1593 р. вже йшлося про спадщину по Броневському, однозначно вказує, що його на цей час уже не було в живих. Де ж тут початок 17 століття ?

1.3. У 1579 році. Правильна дата посольської діяльності Броневського у Криму – 1578 – 1579 роки.

1.4. Очолив. Не очолив, а поїхав на допомогу Андрію Тарановському, старшому за віком і досвідченішому польському послу.

1.5. До Криму. Посольства шлють не до географічних об’єктів, а до володарів, у нашому випадку – до кримського хана.

1.6. В описі цього посольства. У Броневського нема опису посольства, є опис Татарії, з якого не можна видобути ніяких вказівок щодо мети і складу делегації, щодо порядку прийняття, ходу переговорів, досягнутих наслідків.

1.7. В описі походу 1620 р. Цей опис не належить Броневському; це видно хоча б з хронології життя останнього.

1.8. Подав чимало відомостей про запорозьке козацтво. В описі Броневського є тільки одна згадка про козаків (не спеціально запорожців). Оце «Чимало» відноситься, мабуть, до опису походу 1620 р. і не має відношення до Броневського.

Загальний висновок: стислість – справді сестра таланту. Треба мати сильний талант, щоб припуститися восьми помилок у неповних шести рядках друкованого тексту.

2

Перевидання перекладу І.Г.Шершневича з новими коментарями О.Г.Герцена [Историческое наследие Крыма (Симферополь), 2005 г., т. 10, с. 156 – 200]. Це перевидання зроблено у гарварсько-українському стилі, який полягає у фотомеханічному відтворенні сторінок оригіналу. Навіщо перевидано цей давно застарілий і нездалий переклад – я не годен зрозуміти. Напевно, у Криму інакше підсоння, і те, що в Києві видається чистою дурницею, у Симферополі виглядає вершиною науки.

Оскільки на перекладі Шершневича засновано мою статтю 2004 року, тут я буду аналізувати тільки передмову та коментарі О.Г.Герцена.

2.1. Праця Броневського «фактически открывает серию трудов, составленных путешественниками – непосредственными наблюдателями» (с. 156).

Перед Броневським Крим відвідав і описав Гільбер де Ланнуа (1421 р.). А перед Ланнуа – Іоган Шильтбергер (в кінці 14 – на початку 15 ст.). А перед Шильтбергером – Гільйом Рубрук (1253 р.). І всі вони були безпосередніми спостерігачами.

2.2. Кельнське видання 1595 р. «было дополнено материалами второго посещения полуострова М.Броневским, также в качестве посла Стефана Батория» (с. 156). У своїй статті 2004 р. я ставив питання про співвідношення текстів видань 1595 і 1630 років, але процитоване речення тільки заплутує справу. Насправді видання 1595 р. містить опис Татарії, складений за підсумками двох поїздок, а про існуваня якихось доповнених версій ніхто ще не повідомляв.

«Умер он в начале 17 в.» (с. 156) – див. параграф 1.2.

2.3. «Автор совершил путешествие от Перекопа через Гезлев, Инкерман, Херсонес, Балаклаву, Мангуп, Черкес-Кермен, Бахчисарай, Старый Крым, Судак, Кафу и Керчь» (с. 156). З тексту твору не можна видобути вказівок на послідовність відвідування всіх вказаних місць. Послідовність опису продиктована Страбоном, а не ходом мандрівки.

2.4. «Стало очевидным несовершенство русской версии перевода, содержащего ряд неточностей и даже лакун по сравнению с латинским оригиналом» (с. 156). А що, є ще якась версія перекладу Шершневича, окрім російської ? І якщо сам видавець визнає великі недоліки перекладу, навіщо ж їх канонізувати шляхом перевидання ? Ні, кримське підсоння не сприяє логічному мисленню.

2.5. «Реками Трестенетом, Берсадою, Ольшанкою и Савранью. – Правые притоки Южного Буга на юге современной Винницкой и севере Одесской областей» (с. 192). У своїй статті я докладно проаналізував ці гідроніми і наніс їх на карту. Річку Ольшанку мені локалізувати не вдалося. Якщо О.Г.Герцен справді знає такий доплив Бога, то чому він не вказав його докладно ? Яка тут може бути таємниця ?

2.6. «После захвата турками Очакова в 1538 г. по рекам Кодыме и Ягорлыку проходила граница между турецкими и польскими владениями» (с. 192). До Люблінської унії 1569 р. Брацлавщина належала до Великого князівства Литовського, не до Польщі. Тому для 1538 року слід писати про турецько-литовський, а не турецько-польський кордон.

2.7. Брацлав «впервые упоминается в армянских летописях уже в 1059 г. в числе городов, с которыми армянские купцы вели торговлю…» (с. 192). Кожна письмова звістка про територію сучасної України з домонгольського часу є величезною дорогоцінністю, для яких праці М.С.Грушевського, Б.Д.Грекова, Б.О.Рибакова, П.П.Толочка є дбайливою оправою. Чому жоден з авторів, які писали про Київську Русь, не згадав про ці вірменські літописи (у множині – отже, їх є не менше двох)? Як конкретно називаються ці літописи, хто і коли їх створив, переклав, видав, використав? Без таких пояснень вказівка коментатора виглядає надто поверхово і скидається більше на фантазію, ніж на науку.

2.8. «…в русских летописях 12 в. – Браславль» (с. 192). Ну, руських літописів 12 століття є, як відомо, два: Лаврентіївський та Іпатіївський. За їх матеріалами складено «Етимологічний словник літописних географічних назв південної Русі» (К.: Наукова думка, 1985 р.), в якому топоніма Браславль немає. Крапка.

Нема такого топоніма також у дуже докладному географічному покажчику до Іпатіївського літопису в перекладі Л.Є.Махновця (Літопис Руський. – К.: Дніпро, 1989 р.). Автори вказаних книг працювали ретельно, тому слід визнати цю вказівку коментатора за помилкову.

2.9.

«Расстояния Броневский мог указывать, скорее всего, или в литовских, или в польских милях. Первая на 1541 г. составляла 7.777 км. Вторая могла иметь три значения: 5.760, 6.480 и 7.200 км. В то же время бытовали старая русская миля – 7.468 км и немецкая географическая миля – 7.422 км. Судя по сопоставлению указываемых Броневским расстояний между отдельными населёнными пунктами, он пользовался «длинной» польской милей, т.е. близкой к 7.2 км» (с. 192)

Я навів довгу цитату, щоб показати повне нерозуміння коментатором предмета, про який він пише. Перерахунок однієї одиниці довжини в другу з точністю в одну десятитисячну (чотири десяткових розряди) може мати сенс лише у випадку, коли обидві одиниці вимірюються інструментами відповідного класу точності. В 16 ст. інструментальних вимірів віддалей не проводили, тому ці неймовірно точні модулі перерахунків є кабінетними абстракціями.

Я спеціально досліджував питання «милі Броневського» і встановив, що вона лежить в інтервалі 7..12 км, тобто її можна визначити з точністю до чверті одиниці першого десяткового розряду (±25%, але ніяк не ±0.01%).

2.10. «Броневский пишет, что город Никоний находился по правую сторону Днестра» (с. 193). Не Броневський, а Страбон так пише, а Броневський його цитує. Вивчайте, браття, мою таблицю цитат зі Страбона у Броневського.

2.11. «Адзиголи – Аджигольский лиман к западу от Очакова» (с. 193). Немає на захід від Очакова такого лиману, тут коментатор не в курсі справ. Я в своєму коментарі вказую, що цей топонім можна умовно ототожнити з одеськими лиманами.

У питанні локалізації інших лиманів О.Г.Герцен повторює без застережень думки М.М.Мурзакевича, які проаналізовані і виправлені мною.

2.12. «Остров Левка – современный остров Змеиный» (с. 193). Про справжній острів Зміїний Броневський не знав і не писав; він бачив і описав острів Березань, до якого помилково приклав запозичену із Страбона назву. Я докладно пояснив це у своїй статті.

Загальний висновок: знайомство з предметом дослідження ще ніколи не заважало дослідникам. Але трапляються випадки такого знайомства дедалі рідше.

Ще раз повторю: потреба наукового видання тексту і перекладу праці Броневського давно назріла. Але в умовах прогресуючого занепаду науки в Україні, коли навіть дуже посередні праці 19 століття здаються недосяжними вершинами, забезпечити належний рівень цього видання буде дуже тяжко.

5.10.2006 р.

3

В 1977 році Мечислав Величко надрукував статтю "Татари і Мартин Броньовський з Бездзедзя" (Trybuna Gamratu Nr 21 (60), 26 listopada 1977 r.). Я довідався про неї завдяки .

Виклад біографії Броневського слідує "Польському біографічному словнику"; додано, що король Стефан Баторій надав Мартину Броневському титул перемиського підчашого і староство в Медиці (село на схід від Перемишля, при самому кордоні Польщі з Україною). Ці надання підтверджують міцний зв’язок Броневського з Руським воєводством.

До числа курйозів статті слід віднести твердження автора, що від 1247 до 1595 року в Західній Європі ніхто про татар не писав (отже, Броневський був першим). Але вимагати від популяризатора знання предмету – вимагати неможливого.

24.04.2007 р.

4

5