Договір із світом. Глибинна семантика «Слова про Ігорів похід»

Б.О. Парахонський

Аналіз комунікативно-дійових структур «Слова про Ігорів похід» дає можливість виявити деякі договірні схеми глибинного характеру, згідно яких витримується розповідь. Цей складний та багатозмістовний пам’ятник літератури України-Руси, по визначенню Р. Якобсона, належить до загальноєвропейського стилю «trobar clus», «ornatus difficilis», що «ґрунтується на багатоплановому символізмі і буяє сміливими контрастами, примхливістю просторових та часових дигресій, таємничими натяками та загадками, складною грою тропів та фігур, умисним поєднанням неспоріднених жанрів та джерел» (2, с. 421). Будемо виходити з того, що розкриття неявних договірних структур у даному творі може сприяти виявленню цього глибинного символізму та більш точному розумінню смислових відношень, що фіксуються на його поверхневих структурних рівнях.

В тексті «Слова…» можна виявити декілька (щонайменше, три) договірних схем, які визначені в комунікативному і/або дійовому ракурсах, згідно яких організуються різні групи висловлювань, що мають різножанрове втілення. Дослідники давно зауважили, що тут можна говорити про такі різні жанри, як пісня-слава, пісня-літопис, плач тощо. Іноді навіть це давало підстави говорити, що «Слово…» – це кілька різних творів, поєднані чисто умовно загальними рамками. Такі компіляційні збірки часто трапляються у середньовічній літературі. Так, у казках «Тисячі та однієї ночі» бачимо поєднання творів різного жанру, хоча навіть і з єдиним сюжетом. Але застосування такого погляду до «Слова…» можна вважати надто поверховим. Я спробую довести, що тут наявною є загальна глибинна сюжетна структура, яка тримає на собі різні частини розповіді.

Можна, насамперед, виявити такий зріз «Слова…», що пов’язаний з самим автором як суб’єктом висловлювання. Автор співає славу князям і в цьому смислі жанром твору є славослів’я. Комунікативна схема, що тут утворюється, головною ознакою має пряме звертання автора до своїх слухачів: «Нє лєпо лі ни бяшеть, братиє…», «Здраві будьте, князья и дружина»… (3, с. 196). Структура узгоджень тут загальновідома: є автор-пісняр, є й його слухачі, що можуть сприймати пісню та адекватно її розуміти. З іншого, дійового, боку «Слово…» є також своєрідним закликом до боротьби проти ворогів Руської землі. Можна також відзначити наявність тут моменту рефлексії, що фіксується у виявах авторської критичної свідомості у протиставленні поетики «Слова…» іншим творчим стилям Бояна та Ходина.

Ще одна система комунікативно-дійових узгоджень може бути пов’язана з описом самих подій походу князя Ігоря проти половців. Про них автор розповідає з точки зору безпосереднього учасника подій, який емоційно переживає їх перебіг. Зображення цих подій у даному випадку наближено до літописного жанру, де розповідь про події здійснюється послідовно, одна за одною. З комунікативного боку хід подій визначено в аспекті історичного протистояння русичів та половців, що можна вважати своєрідним діалогом різних культур та різних політичних сил (4, с. 83).

Наступна конвенційна схема репрезентована у зв’язку із постаттю князя Святослава. Він бачить сон про загибель війська Ігоря, а далі йде слово-заклик до руських князів до єднання. Відповідно, ми зустрічаємо в цьому місці наявні відношення, що зорієнтовані згори вниз, коли «мудрий верховний правитель» протистоїть «свавільним місцевим князям». Тут панує регістр розповіді-повчання. Князь Святослав має риси сакрального вождя, старшого в роду князів. Через нього говорить колективно-родова мудрість Руси, протиставлена прагматичному раціоналізмові князів. Полярність різноспрямованих інтенцій надає комунікативну напругу, що концентрується у пафосі заклику. До дійового рівня ця система не доходить і заклик залишається лише закликом. Отримавши сакральним шляхом (через сон) інформацію про загибель руського війська, про стон та плач на Руси, князь Святослав починає діяти, докладати всіх зусиль до поновлення старого порядку, до спасіння Руси, але виявляється, що здатний він був лише на заклики. Тому розповідь тут стає своєрідним діалогом авторської свідомості з існуючими політичними концепціями: сепаратні інтенції князів мали своє об’єктивно-історичне підґрунтя і не зводились до одного тільки князівського егоїзму. За тих часів утворення держав відбувалося як шляхом об’єднання окремих князівств, так і через відокремлення від деяких з них соціально-економічно та етнічно консолідованих територій. Остання тенденція спостерігалася в цей час як в Західній Європі, так і на руських землях.

Всі ці три визначені мною структури розповіді могли виявитись домінуючими у виявленні глибинної семантики «Слова…», але жодна з них не охоплює твір в цілому. Семантика, що пов’язана з кожною з цих структур не може вважатись завершеною в комунікативному і/або дійовому плані. Конвенціональна схема «славослів’я» виглядає взагалі зовнішньою та формальною, оскільки для того, щоб співати славу, досить було витримати розповідь у канонах традиційної поетики або риторики, відомої з античних часів. Історичний діалог: «Русь – Дике Поле» не міг бути завершений в межах окремої розповіді про одну з багатьох прикордонних сутичок. Слово-заклик Святослава не є завершенням комунікативно-дійової низки, оскільки це звернення виходить за межі простору розповіді. Одначе, не дивлячись на все це, семантична завершеність в «Слові…» все ж таки є. Отже, для вирішення проблеми вочевидь необхідно знайти такий комунікативно-дійовий ансамбль, який мав би пов’язувати різні семантичні регістри та якому відповідала б конвенціональна схема глибинного рангу.

Я переконаний, що такий ансамбль може бути виявлено шляхом аналізу мотиву «спасіння», що пронизує весь текст «Слова…». У цілому цей мотив пов’язаний з глибинною конвенціональною схемою «договору із світом». Мова йде про міфопоетичний ракурс семантики «Слова…», що обумовлює єдність подій та повідомлень, формує загальний наративний простір, в якому знаходять своє місце інші наративні стратегії, а саме, слово автора, літописний опис подій, слово Святослава. Важливо відзначити те, що у «Слові…» розгорнуто уявлення про особливий міфопоетичний світ, які є сталою моделлю осмислення довкілля, притаманній усій давньоруській культурі.

Відомо, що архаїчною основою багатьох міфопоетичних схем розповідання є важлива опозиція «життя – смерть», що набуває в вигляду низки подій: «життя – смерть (умовна) – нове життя». Така схема є провідною взагалі для сюжетних творів. Події просуваються від констатації існуючої реальності до умовної загибелі, а потім до утворення нової (оновленої) реальності. На першому етапі панує семантика негативного плану, яка може бути позначена як «загибель», у той час як на другому етапі події пов’язані із позитивною семантикою і позначаються як «спасіння». Така схема регулює і семантичні відношення у «Слові…». Ігор іде у похід, просувається до своєї умовної загибелі (полону), а потім відбувається перелом долі та наступає «спасіння», коли цей князь повертається до Руської землі. За такої реконструкції ми маємо лише «горизонтальну» схему, глибину основу якої ще не визначено. Виявлення останньої можливе лише шляхом застосування до аналізу поеми «вертикального» виміру, перш за все – міфопоетичного, пов’язаного з уявленням про устрій світу.

Деякі моменті цієї вертикальної шкали виміру зафіксовані в тексті «Слова…». Так, автор відразу відзначає, що Ігор починає похід у вельми несприятливий у сакральному значенні час. На це вказує затемнення Сонця (рід Олеговичів, з якого походить Ігор, мав особливі стосунки з сонячними богами, але це – особлива семантика). Ігор переплутав часи і пішов у похід у «сакральну ніч». З цього моменту починає діяти семантика негативного плану, орієнтована на «загибель». Похід відбувається у пітьмі. Над військом висить якась невідома погроза, пострах. Навпаки, після сюжетного переламу, час вже орієнтований на «спасіння» і повернення Ігоря відбувається в ясний сонячний день. Ключ до всієї поеми, як можна бачити, лежить через аналіз сутності цього сюжетного перелому, мотивів і причин, що приводять до нього.

У мифопоетичному світі головний персонаж, герой, завжди знаходиться в певному зв’язку з устроєм Універсуму в цілому. Цей зв’язок набуває вигляду своєрідного Договору зі Світом, з тими силами, що відповідають за світовий порядок. Договір має комунікативно-дійове насичення і певне рішення-дія одночасно є подією-повідомленням. Князь Ігор рушає у похід, не беручи до уваги знамення, тобто повідомлення з боку Універсуму про згубність цього кроку. Князь, таким чином, розриває комунікативний зв’язок із силами порядку та поступово йде до загибелі. Космічні життєві сили відступаються від нього. Натомість спасіння, навпаки, пов’язане з утворенням нової єдності героя зі світом і життям. Сама природа допомагає Ігорю, коли він тікає з полону. Договір, таким чином, полягає у тому, що людина зобов’язана діяти згідно із законами світу і не йти проти життєдайних сил. Порушення договору призводить до санкцій з їх боку у вигляді умовної загибелі.

Сюжетний перелам від загибелі до спасіння мотивований згідно із загальною міфопоетичною схемою. Д. Лихачов справедливо пов’язує спасіння князя Ігоря з темою «Плачу Ярославни» (5, с. 204). На мій погляд, цей момент слід вважати кульмінацією не тільки біди народу, що терпить від нашестя ворогів. Втрата князя осмислена як втрата Сонця та наступ темряви. Це є також розривом сакральних комунікацій із цілим Всесвітом, з космічними силами порядку й життя. Тому Ярославна і закликає до першостихій буття, виконуючи своєрідний ритуал відновлення розірваних зв’язків, походження якого сягає у глибину тисячоліть. Це не тільки плач дружини за своїм чоловіком, але також ритуальне заклинання. Ярославна є невід’ємною частиною свого чоловіка і тому також відповідає за його вчинки, але не такою мірою, щоб зовсім позбутись сакрального, договірного зв’язку із світом. Через це вона зберігає контакт з силами життя. Ритуальний плач Ярославни є подією, що мотивує сюжетний перелам та приводить до спасіння князя Ігоря. Комунікативно дійова єдність «Слова…» визначена в тому, що хоча звертання Ярославни до першооснов буття відбувається у словесній формі (комунікація у вигляді молитви), але відповідь надається з боку космічних сил у вигляді наступних подій.