2.2 Класифікація і формалізація підприємницької функції за доступністю пенітенціарної системи держави

Брітченко І.Г., Момот О.М., Саєнко В.Г.

Визначальним у процесі розвитку підприємницької функції людини в умовах пенітенціарної системи виступає процес праці, тобто цілеспрямована діяльність людини, в якій саме людина зі своїми природними і професійними здібностями за попередньо обміркованим організаційно-технологічним способом з використання засобів праці (інструменту, обладнання, оснастки, машин, механізмів і т. ін.) змінює предмети праці (енергію, на-півфабрикати, матеріали, сировину речовину і т. ін.), перетворюючи їх на вироблений продукт, цілющу річ чи здійснюючи операцію, роботу, функцію, що дозволяє сформувати і передати в розпорядження людини благо. У відповідності до термінології щодо виробничого процесу промислового продукту виробничим процесом сприймається сукупність дій людини, що приводить в дію знаряддя праці і мускульні зусилля і перетворює предмет праці у благо, задоволення визначеної потреби чи предмет захоплення, зворушення, милування, споглядання, розчулення. Виробничий процес охоплює підготовку засобів виробництва і обслуговування робочого місця, одержання і зберігання енергії, палива, напівфабрикатів і матеріалів, тобто має належні промислові стадії виготовлення послуги, транспортування її до місця споживання.

Провідною характеристикою руху живої сили до опредметнення виробничого процесу є календарний час, на який вона розраховує. Календарний час, що потрібний для здійснення періодично повторюваного виробничого процесу, називається виробничим циклом. Його тривалість визначається в одиницях календарного часу, тобто в годинах, днях і місяцях. Для економіки цінними є дві складові, а саме: об’єми постачання і резерви по скороченню тривалості виробничого циклу роботи. За цим криється техніко-економічний зміст, з яким пов’язується швидкість обертання оборотних засобів, темп випуску продукту, ефективність використання виробничих площ і обладнання, продуктивність праці і собівартість продукції чи послуги. Виявлена закономірність, за якою об’єм виробництва впливає на стійкість доходів і прибутку, а резерв скорочення тривалості виробничого циклу – на витрати коштів і часу і їх економію. І те й інше забезпечується впровадженням організаційних і технічних заходів, що поліпшують ефективність праці.

Найважливішою складовою частиною виробничого процесу є технологічний процес чи їх сукупність, що треба розглянути детальніше, бо для послуги є відмінності. Так, за ДСТУ 2391-94 технологічний процес визначається як частина виробничого процесу, яка містить у собі дії, спрямовані на змінення і подальше визначення стану предмета виробництва. При здійсненні технологічного процесу відбувається послідовна зміна властивостей, розмірів, форми чи напівфабрикату матеріалу з метою виготовлення виробу, який відповідає заданим технічним вимогам. Визначаючи таке, що кожний технологічний процес у залежності від його характеру поділяється на деяку кількість закінчених складових частин, які називаються технологічною операцією, у значній мірі відрізняється від технологічного виробництва деякого предмету.

Але і тут за технологічною операцією розглядається закінчена частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці над однією операцією одним робітником. Об’єктом технологічної операції можуть виступати у виробництві заготовка, деталь, напівфабрикат, сировина чи інше, а в виробництві, окрім названого, ще й операції дії, підтримки і нагляду. Тобто в технологічну операцію вироблення продукції і надання послуги входять не лише роботи, пов’язані із зміною розмірів і форми деталі чи фрагменту, а й ті дії, що пов’язуються з обслуговуванням пристрою, машини, механізму, із застосуванням відповідних інструментів і деталей, що дозволяє виконати технологічну операцію.

Технологічні операції, в свою чергу, поділяються на окремі складові, що називаються переходи, позиції, установки і т. ін., структура яких формується у відповідності до технологічного обладнання і технологічного оснащення робочого місця.

Технологічне обладнання – це ті знаряддя виробництва, в яких для виконання певної частини технологічного процесу розміщуються матеріали або заготовки, засоби впливу на них і джерела енергії. Прикладом технологічного обладнання є агрегати хімічної промисловості, ливарні установки металургії, преси, роботи, термічні печі, токарні верстати і т. ін. Технологічне оснащення – це знаряддя виробництва, яке використовується разом з технологічним обладнанням і додається до нього для виконання певної частини технологічного процесу. Наприклад, вимірювальний інструмент, модель, прес-форма, пристрій, штамп і т. ін. Але таке визначення визначених позицій не розкриває іншу сторону надання послуги, в якій є ще й інші засоби, що зберігають, передають накопичують благо.

Головною метою виробництва залишається мета по забезпеченню якості при умові мінімальної витрати матеріалів, праці і технічних засобів. Тому ефективність такого процесу в цій частині її сприйняття і відтворення може бути оцінена за системою показників, найважливішими з яких є, знову ж, енергоємність, матеріаломісткість, собівартість якість послуги і екологічна чистота технологічного процесу. Майже всі види виробництва і надання послуг відрізняються організаційно-технічною характеристикою виробництва, номенклатурністю об’єкту виробництва і рівнем спеціалізації робочого місця, але найбільш важливим є те, що його здійснити можна, навіть, без мобілізації грошових, матеріальних і технічних засобів. Таке дозволяє перейти до конструювання такого терміну, що є специфічним для даного дослідження, яким є поняття «Організаційна технологія» і «Економічна організація виробництва».

Щоб уяснити особливості, що криються за організаційними можливостями включення пенітенціарної системи держави в здійснення окремих виробничих і ряду обслуговуючих процесів, треба предмет дослідження розглянути за смисловими сукупностями, яких може бути безліч. Такий ряд поєднує і розкриває сутність простих за сприйняттям термінів і понять, якими є «послуга», „організація”, „технологія”, „процеси” і т. ін. Вони відомі і достатньо розглянуті фахівцями, а тому висвітлимо їх основи з використанням поглядів дослідників, що наведені у джерелах [67-68], не звертаючись до дискусії, що притаманна цій галузі знань.

За суспільним досвідом послуга сприймається у дослідженні у значенні товару особливого виду, діяльності чи блага, що задовольняє потреби індивіда, виробництва чи суспільства на основі утворення споживчої вартості чи такої іншої якості вартості, результат якої може мати як матеріальну, так і нематеріальну форми і що підлягає оцінці за грошовим еквівалентом. Таке здійснити можна при повному уясненні сутності конкретної послуги, що виявляється за класифікаційними ознаками.

Класифікація основних видів послуг первинно пов’язується зі сферами життєзабезпечення людини чи окремих виробничих процесів і розглядається за змістом зв’язку, житлово-комунальної, побутової, соціально-культурної, страхового бізнесу, транспортної, туристичної, фінансово-кредитної і ін. сфер, а за цим розпізнаються і оцінюються і різноманітні ділові відносини, що складаються на загалах взаємодії людей і обміну корисною речовиною. Наведений їх перелік відображаються через є особливу споживчу вартість праці, тобто процес дії суспільством визнається як товар, що призначений за умови ринкових відносин для обміну, продажу і споживання. Тобто в дослідження включається зміст і форма послуги, які зумовлюють функціональний прояв і особистісні особливості процесу її обміну за формою купівлі-продажу у фінансово-товарному суспільстві. Функціональний її прояв криється за змістом організації і технології виробництва і надання послуги, бо саме організація і технологія забезпечують виробництво і надання послуги. Дія виробника синхронізується завдяки наступних її відмінностей, що відомі загалу, а саме:

1) явище купівлі-продажу переважної більшості продукції і послуг, що виступає основою руху даного дослідження, грунтується на прямих і безпосередніх взаємозв’язках і контактах між виробником і споживачами. Наприклад, виготовлення продукту на підприємствах пенітенціарної системи держави для потреб вугільної промисловості, перепідготовка і ре соціалізація в’язня;

2) споживач автоматично залучається в процес виробництва та постачання продукції чи послуги унаслідок невід’ємності її виробництва і споживання. Наприклад, виховний процес окремої виправної колонії, підсобне господарство виправних колоній України;

3) споживач оцінює якість продукції чи послуги у разі її придбання і поточного споживання. Наприклад, харчова продукція;

4) державне регулювання впливає на організацію надання ряду послуг істотно. Наприклад, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, наука, транспорт і т. ін. у більшості країн контролюється і частково фінансується саме державою;

5) надання послуги здійснюється у тісній співдії з фінансовими потоками і рухом виробництва до дешевої робочої сили. Наприклад, банківське, інформаційне, транспортне і т. ін. середовище;

6) окремі послуги, що скеровані на особисте споживання населенням, залучити широкомасштабно, окрім як в регіональний простір, в господарський обіг неможливо. Наприклад, житлово-комунальні, побутові тощо;

7) обсяг продажу товарів масового споживання збільшується завдяки введення розгалуженої системи сервісних послуг. Наприклад, поширення середовища маркетингового, страхового, фінансового і транспортного забезпечення.

Керуючись наведеними відмінностями послуги, можна дати характеристику терміну «Організація і технологія». Оскільки він формально складається з двох змістовно і функціонально взаємодоповнюваних понять, що виявляють себе в єдиному методичному процесі конструювання послуги, то надамо спочатку їх визначення. Вони наступні:

a) організація (франц. огgаnіsаtion – надаю стрункий вигляд, улаштовую) сприймається як впорядкування складових організаційної структури або як організаційне забезпечення реалізації різних функцій у штучному середовищі;

б) технологія (грец. tесhne – ремесло і logos – слово, вчення) сприймається як сукупність правил технічної взаємодії людини з обладнанням, що є обов’язковими, використання вмінь і навичок людини по виконанню операції, процесу чи функції по керуванню машиною чи механізмом, що використовується для здійснення функціональних процесів щодо конкретної сфери людської діяльності, що завершується корисним для людини чи суспільства здобутком.

Поєднуючи терміни, в обіг за предметом розгляду вводиться термін «Організаційна технологія процесу вироблення, надання і споживання продукції чи послуги», за яким мається на увазі комплекс впорядкованих організуючих дій, спрямованих на забезпечення взаємодії предметів праці, знарядь праці, трудових операцій і функцій у процесі виробництва, надання і споживання продукції чи послуги. За таким сприйняттям терміну осередок, що надає послуги, забезпечує збереження організаційної побудови загальної сфери послуг, стійкість організаційних зв’язків і функціональних відносин і виступає методичною передумовою взаємодії елементів технологічного процесу надання окремо утворюваної послуги і споживання.

Можна сказати й інакше, що технологічно складається із органічної сукупності методів, операцій, прийомів і способів, що є характерними для кожної його стадії у такому процесі виробництва, надання і споживання, що приводиться у рух людиною з використанням відповідних знарядь праці, тобто обладнання, машин, механізмів і приладів, що мають схильність до примноження зусилля людини, яке прикладається до предмету праці, і використовуються саме для виробництва і надання послуги. Організація і технологія надання послуги розглядається як матеріальна першооснова, тобто як самостійний і початковий стан утворення тієї чи іншої послуги. За таким на поточному етапі включається в дію той процес, що передує споживанню послуги.

Керуючись товарним характером виробництва послуги, на проміжному етапі надання у суспільстві формується середовище її купівлі-продажу. Оскільки послуга є особливим продуктом, який матеріалізується у зміненому стані, задовольняючи потреби людини, тобто він не має матеріально-речовинної форми, то основною її економічною характеристикою є вартість, а скоротивши термін «Організаційна технологія процесу вироблення, надання і споживання послуги» до терміну «Надання послуги», що набуває значення теоретичного поняття, то його коректно розглядати надалі, як категорію. Підтверджується й посилюється такий підхід ще й тією обставиною, що за ринкових відносин вся маса послуг без винятку виробляється для продажу, а тому дія категорії «надання послуги» матеріалізується на підмурках державного чи приватного споживання.

Більшість різновидів послуг у повній мірі персоніфікується у взаємодії штучних осередків і професійних особистостей, бо сплачуються підприємствами, підприємцями чи приватними споживачами, а окремі з них, ті що надаються за рахунок держави, відшкодовуються її інститутами за рахунок накопичених податків і обов’язкових надходжень в казну. Частина з них, наприклад освіта, медичне обслуговування, соціальні послуги тощо, споживаються на паритетних основах. Оскільки питання багатомірне, то треба застосувати до дослідження поетапний метод.

На даному етапі дослідження предметом розгляду, який є теоретичний за змістом, треба розглянути загальні закономірності розвитку організаційно-технологічних процесів, принципи, механізми і форми налагодження виробництва і реалізації послуги, що характерні для окремих секторів сфери послуг. Таке дослідження охоплює широкий діапазон операцій і організаційних форм, процесів і технологічних схем, що охоплюється сукупністю робіт по виробництву і наданню різноманітних послуг. Розглянемо із загальної сукупності ринкове середовище.

За ринковим середовищем економіки сфера виробництва продукції і послуг сприймається як виробничо-економічна система, що підпорядковує свою діяльність за виробничими, організаційно-економічними, комерційними і торгово-технологічними процесами потребам ринку. Включитися в такому середовищі у взаємодію можливо при умові, що здійснюється ефективна організація пропонування продукції чи послуги на відповідному ринку, її еквівалентного обміну, відшкодування сукупних витрат, якщо вони перевищені, сервісного супроводження продажу і післяпродажного обслуговування.

Для пенітенціарної системи таке можна відкрити, якщо активну позицію займає інститут державного регулювання відносин. Можна скористатися тим положенням економічної теорії за яким послугою вважається особлива споживна вартість, що криється за результатом процесу праці і виокремлюється у певному корисному ефекті, який задовольняє потреби людини чи суспільства, чи й того й іншого. Таке тлумачення послуги було висунуте в свій час марксистською економічною теорією, що сприймала її за економічну категорію. В середовищі пенітенціарної системи держави воно більше не сприймається, чим сприймається, бо проявляє себе наступне явище, а саме: послугою є зміна стану окремої особи або створеного товару, що належить економічному осередку і набуває цінності внаслідок діяльності іншого економічного осередку завдяки попередньої домовленості і згоди першого. За таким сприйняттям виробництво продукції чи послуга у пенітенціарній системі держави являє конкретний результат виховного перевтілення особистості чи окремої економічно корисної діяльності, яка виявляється, як товар, або безпосередньо як діяльність, після того, як надає на її рух згоду держава, бо якраз держава є власником казенних підприємств пенітенціарної системи.

Після узгодження дій казенного підприємства з державою до розряду послуг вносяться всі види корисної діяльності ув’язнених, що створює як матеріальні, так і нематеріальні цінності. У такій взаємодії, що є узгодженою, головний критерій невідчутності характеру виробленого продукту за послугою змінюється на критерій продуктивності, оскільки послуга стає корисною, як річ, бо мова йдеться про державу, як споживача, і корисною, як діяльність, бо мова йдеться про споживання її приватним користувачем одночасно з процесом її створення. В такому розумінні сутності послуги відчувається деяка відносна умовність, яка буде уточнюватися впродовж всього дослідження за функціональними складовими, але завдяки її введенню у дослідження з’являється можливість впорядкувати класифікаційні вимоги для середовища, що обмежене, а пенітенціарна система держави представляти надалі у якості осередку вироблення послуги по вихованню, виправленню і ре соціалізації в’язня.

Виявлена умовність підтверджується практикою, бо на практиці сфера послуг розглядається як сукупність багатьох видів конкретної людської діяльності, наслідком чого є відносно велике різномаїття видів послуг, сере яких нерідко послуга супроводжується передачею споживачу й то-вару. Для прикладу вкажемо на те, що опредметнюються і передаються суспільно корисні речі, такі як аудиторський звіт, витвір мистецтва, інформація у формі звіту, комп’ютерна програма на електронному носії, кіноплівка з фільмом чи фотографічним матеріалом і т. ін. Послуга є явною, якщо набуває деякої матеріалізації, що є носієм економічної цін-ності, що за практичним уявленням про неї робить її об’єктом комерційної діяльності, предметом торгівлі і обміну, а за теоретичним – суттєвою синтетичною характеристикою і предметом уточнення сутності. Первинно виникає потреба уточнення сутності послуги з позиції об’єкту комерційної діяльності, бо казенне підприємство повинне все вироблене передавати державі, і таке вносить відмінності і в опредметнення, і в теорію. З іншого боку теорії відомі характеристики, що відображають особливості послуги. Наведемо тут головні з них, а саме:

1) виробляється і споживається послуга здебільшого одномоментно і не підлягає зберіганню, в той час як товар масового споживання виробляється, зберігається і споживається;

2) діє суттєвий вплив торгівлі послугами на торгівлю товарами масового споживання;

3) послуга як об’єкт комерційної діяльності не придатна до міжтериторіального поширення;

4) у сфері послуг тиск іноземної конкуренції порівняно з сировинним ринком, ринком товарів масового споживання і т. ін. практично є відсутнім.

Зазначимо, що наведене звужує можливості по використанню людського ресурсу досліджуваної системи значно, але воно сприймається як другорядне явище. Першочергове обмеження пов’язується з протиріччям, що вноситься у зміст послуги положенням, що визнається фахівцями наступним чином: серед послуг розрізняються матеріальні послуги, у сукупність яких включають такі послуги, на які витрачається праця, наслідком якої є створення певних матеріальних благ і форм, і нематеріальні – у число яких включають такі послуги, що скеровані на сферу особистого споживання.

Для прикладу скажемо, що основні види створених у культурній сфері продуктів якраз і можуть мати речовинну форму чи реалізовуються як послуга неречовинно. Продовжуючи коментар наведеного прикладу, скажемо, що послуга – це специфічний продукт, що домінує у сфері культури, якщо не має речовинної форми, то має форму діяльності, за якою процес виробництва і споживання збігається в часі. Таким же чином здійснюється реалізація послуг дискотеки, яка відбувається і фіксується до тих пір, поки звучить музика і відвідувачі танцюють, театральної послуги – відбувається протягом спектаклю тощо. Суттєвою особливістю послуг у сфері культури є неможливість придбати їх про запас (концерти, циркові виконавчі програми неможливо зберігати у сховищі), переміщувати (зіграний на різних сценах і різними акторськими групами спектакль щоразу є окремим продуктом). За таким сприйняттям окремі послуги у сфері культури можуть мати і матеріальний характер (аудіо-, відеозапис, реставрація картини).

Матеріальні послуги сфери культури за функціональним призначенням розподіляються як:

а) виробничі засоби культури, тобто продукти організацій культури і мистецтва, за допомогою яких інші заклади або творчі працівники мають змогу створювати свої продукти (наприклад, гримувальні засоби, мольберт, музичні інструменти, пензель, поліфонічна техніка, реквізит, театральна бутафорія, театральні костюми, фарби та ін.);

б) інформаційні засоби культури, тобто продукти, за допомогою яких споживач задовольняє різні культурні потреби (аудіо-, відео- та комп’ютерна техніка та ін.), а також різноманітні засоби масових комунікацій.

Нематеріальні послуги сфери культури за функціональними особливостями класифікуються за групою послуг, що безпосередньо виконують культурну функцію (послуги, які надають актори, музиканти, співаки і читці під час екскурсій, концерту, лекції, спектаклю, шоу, а також послуги, які надають балетмейстри, диригенти, режисери, хормейстери та ін.), і за групою послуг, що виконують функцію «розповсюджувального механізму» (видача книжок в бібліотеці, показ фільму у кінотеатрі, прокат відеокасет, театральних костюмів і реквізиту, продаж таких предметів художнього мистецтва, якими є антикваріат, вироби народних промислів і сувенірів, картини, книги, скульптури).

Оскільки перша сукупність опредметнюється, то вона для науковців стає не цікавою, а найчастіше дається пояснення за відмінностями другої складової класифікації послуг. Мається на увазі те, що характерними особливостями нематеріальної послуги є її невідчутність, тобто підкреслюється її нематеріальний характер, невіддільність фази виробництва і фази споживання, тобто одномоментний характер обміну діяльністю, неоднорідність, тобто змінюваність і нездатність послуги до зберігання. Проведемо розгляд наведених характеристик. Тут же обумовимося про таке інше, що ці характеристики зумовлюються якістю послуги.

Невідчутність, тобто нематеріальний характер, послуги пояснюється неможливістю її бачити, вивчати, демонструвати, зберігати, пакувати, пробувати, транспортувати чи виконувати з нею якість інші аналогічні дії до моменту отримання. Така невідчутність послуги створює проблеми в галузі обгрунтування її собівартості і визначення ціни продажу. Найчастіше постачальник чи продавець послуги у змозі тільки описати загальні її переваги і риси, якими скористається споживач, як наслідок її отримання, а якість послуги, що надана фактично, може бути оціненою тільки за процесом виконання і споживання. Тому організаційно для поширення нематеріальної послуги фахівці з маркетингу удаються до описових прийомів, що бувають ефективними. Такі прийоми наступні:

– для посилення відчутності послуги підкреслюється її значущість у відповідній сфері задоволення потреби людини чи суспільства і таке підтверджується на основі пропозиції комплементарних товарів;

– зосереджується увага споживача на перевагах досяжності саме споживання і на спрощеній технології надання послуги тому чи іншому агенту споживання;

– передовіряється посув на ринку і рекламування послуги впливовому засобу масової інформації, провідному рекламному агентству чи самому споживачу, щоб забезпечити довіру і просування.

Невіддільність фази виробництва і фази споживання послуги пов’язується зі специфікою виробництва і відтворення нематеріальної послуги. Така невіддільність названих фаз полягає в тому, що послугу неможливо попередньо виготовити, накопичити і зберегти деякий час, бо вона не підтримуючи споживчу якість, зникає. За таким процесом, для надання послуги, треба мати спочатку замовлення, тобто отримати споживача. Якраз цим і пояснюється факт поєднання фази виробництва і фази споживання послуги, бо вони завжди тісно пов’язані між собою, чим і відрізняється виробництво і споживання нематеріальної послуги і споживання товару. Така невіддільність і взаємопов’язаність дозволяють формулювати особливості, що пояснюють здебільше наведені вище теоретичні положення. Особливості наступні:

– виокремленість послуги від споживача сприймається як процес її надання без особистої присутності останнього (наприклад, прання білизни, ремонт помешкання, хімічна чистка одягу тощо), за сприянням письмових звернень, комунікацій і технічних засобів (наприклад, банківські термінали, комп’ютерні інформаційні системи, навчальні курси підготовки і перепідготовки людини і т. ін.);

– невиокремленість послуги від споживача (наприклад, забезпечення пасажирським транспортом, послуги з дошкільного виховання, стоматологічні послуги і т. ін.);

– відокремленість послуги від працівників сфери обслуговування (наприклад, дистанційна форма навчання, послуги електронної пошти і торгівлі, реалізація товарів за допомогою електронної мережі чи торговельних автоматів і засобів);

– невідокремленість послуги від працівників сфери обслуговування (наприклад, будівельно-ремонтні роботи, лікувально-оздоровчі послуги, особисте обслуговування в готелі і т. ін.).

Неоднорідність, тобто змінюваність, послуги сприймається як наслідок включення, дії і зберігання комунікаційних факторів організаційного забезпечення споживання. Така неоднорідність є невід’ємним наслідком одночасності виробництва і споживання послуги, про що велась мова вище, але залежить вона від стандартів системи обслуговування, сукупності підсистем і елементів, що її утворюють і що задіяні були на підприємстві, тобто, коротше кажучи, – від рівня сервісу на конкретному підприємстві по виробництву послуги. Неоднорідність послуги, ще називається змінюваністю послуги, що допомагає мати більш стійке уявлення про процес. Вона викликана такими складовими економічного середовища, якими є ефек-тивність заходів, що впроваджуються для підвищення кваліфікації, кваліфікація обслуговуючого персоналу, конкуренція на ринку послуг, потужність комунікацій, швидкість обміну відомостями і циркулювання інформації і т. ін.

Це притаманне середовищу виробництва алогічної послуги. Іншим джерелом змінюваності послуги є споживач і його складова унікальності. Останнє зумовлює ступінь індивідуалізації виробленої послуги у відповідності до потреби клієнта. Якщо підходити до вирішення такого явища з наукової точки зору, то треба впроваджувати засоби по управлінню поведінкою споживача, щоб спростити процес надання послуги і для цього слугує засіб врахування, обліку і систематизації якраз комунікаційних факторів. З однієї сторони такий підхід розширює коло споживачів, а з іншої – унеможливлює застосування методу масового виробництва багатьох видів послуг. Але з практичної точки зору більш ефективним і сталим здобутком виробники є досягнення результату на основі дотримання стандартів обслуговування. Планова і стійка робота по стандартизації обслуговування забезпечують не тільки ефективність, але й створюють відповідний імідж, який легко розпізнається і з яким споживач пов’язує особистісну уяву на довгостроковий термін відносин.

Нездатність послуги до зберігання ототожнюється зі згаяним часом, терміном природності, актуальністю надання послуги чи іншими особливостями якості, яка може не використаною вчасно. За таких і інших обставин, що відомі фахівцям, більшість послуг для подальшої реалізації зберегти неможливо, бо вони повинні бути спожиті в дійсній реальності. Про таке свідчать факти незайнятих кімнат у готелі, непроданих авіаквитків, що за згаяним часом не можуть принести підприємцю кошти. Основною причиною, що призводить до описуваного становища є незбалансованість попиту і пропозиції на послугу. Такий надлишок чи від’ємну нестачу трудно, а часто й неможливо виправити, особливо у разі, якщо потужності щодо надання послуги переважають попит на неї, це спричинює зниження дохідності або вартості послуги. Останнє, коли до такого засобу звертаються, є ще й регулятором дохідності послуги. Річ про коливання попиту на послугу ведеться тут з того приводу, що таке явище втрати поширюється майже на всі їх види. Нездатність послуги до зберігання в умовах постійного попиту долається технічно на основі оновлення технології, удосконалення системи її надання, чи стратегічно на основі розрахунку відповідності процесів попиту і пропозиції на послугу різноманітними засобами, що не тільки збільшує обсяги робіт, але й підвищує дохідність.

Керуючись змістом наведених прикладів за визначеною особливістю, можна узагальнити наступне: включення споживача у процес виробництвапродукції і надання послуги означає, що її реалізація на відміну від торгівлі товаром потребує як особистої видумки, уваги і участі, так і організаційних контактів з метою отримання, аналізу здобутків і співставлення інформації, що виходить від споживача і використовується для конструювання послуги відповідної якості. Але таке є загальним теоретичним висновком, який у середовищі пенітенціарної системи держави виступає провідною перешкодою. Тому треба продовжити пошук переваг пенітенціарної системи держави і перейти до дослідження технічних і стратегічних основ налагодження послуги.

Якщо питання технічного забезпечення виробництва продукції чи послуги вирішується при наявності коштів, інноваційних і інвестиційних засобів активізації, то згадаємо тут про значення науково – технічного процесу, що сприймати його далі належним чином. Пенітенціарні системи держави залишаються недосяжними новітні технології. Наприклад, щоб здійснити виробництво каменя стінного, тобто шлакоблока, (ДСТУ 6133-84 «камені бетонні стінні технічні умови») в асортименті з маркою міцності від М50 до М100, і плитки ФЕМ (ДСТУ 17608-91 «плити бетонні тротуарні. Технічні умови») за європейськими вимогами, треба застосувати метод вібропресування чи вібролитий метод. Але досягти такого можливості немає, бо відповідне високотехнологічне обладнання за получити на казенне підприємство неможливо. Окрім економічної і естетичної доцільності, такі технології дозволяють регулювати колір, товщину, форму і якість виробу в широких межах, тобто розширює коло споживачів.

Тобто ціла сфера виходить за рамки предмету дослідження, в той час як питання стратегічного забезпечення ефективності послуги, навпаки, пов’язується з застосуванням відповідних ефективних способів забезпечення відповідності попиту і пропозиції і пов’язується з розумовими зусиллями менеджерів і маркетологів. Для вирішення питання треба перейти від загальних положень, щоб з’ясувати специфічні особливості послуги, що дозволяє виконати маніпуляції з управлінням технологічними операціями на стадії їх надання, перебудовуючи відносини за виявленими запитами, інтересами і поведінкою споживача. Така процедура має самостійний характер і завершується розробкою заходів врівноваження попиту і пропозиції. Досліджуваний процес достатньо вивчений фахівцями і урівноваження попиту і пропозиції на ринку послуг забезпечується за рахунок реалізації двох наступних етапів, що за своєю сутністю є організаційними, а саме:

1) вивчення і систематизації чинників і факторів, що впливають на стан попиту на послугу;

2) встановлення акцентів і розробки пропозицій, що дозволяє рухатися за метою урівноваження попиту і пропозиції на ринку послуг.

На першому етапі, що можна назвати аналітичним, встановлюється наступне:

а) максимально можливі виробничі потужності виробникапродукції чи послуги, що дозволяє забезпечити «піковий» попит;

б) гранична виробнича потужність виробника, що забезпечує «мінімально допустиму» ефективність праці в осередку;

в) оцінка залежності місцезнаходження виробника від оптимальної зони її споживання;

г) оцінка тенденцій споживання продукції чи послуги за пріоритетністю встановлених змін у середовищі потреб і бажань споживача на короткостроковий, сезонний і довгостроковий період надання послуг;

д) недоліки, що притаманні поточному плануванню робіт, і встановлення їх ліквідації за попитом;

ж) резерви по підготовці та перепідготовці працівників і оснащенню засобів їх робочих місць комунікаційними засобами, які сприяють приско-ренню процесу купівлі-продажу продукції чи послуги;

з) можливості подальшого вдосконалення функцій працівників, розмежування маркетингу, менеджменту і підприємницького виробництва за процесами управління.

На другому етапі, що можна назвати методичним, вирішується ряд наступних питань, а саме:

а) розробляються швидкісні методи обслуговування. Основою міроприємства є комплексна автоматизація і комп’ютеризація робочих місць, екстенсивне збільшення терміналів і турникетів і т. ін.;

б) впроваджується система попередніх замовлень на послугу. Основою міроприємства є система інформаційного рекламування, створення середовища Internet-замовлень і продажу послуги і т. ін.;

в) оптимізація попиту з перерозподілом його «пікового періоду» на більш спокійні періоди споживання. Основою міроприємства є встановлення диференційованих цін і системи знижок, запровадження додаткових послуг і компліментарних товарів на визначений період;

г) організація на період «пікового» попиту додаткової послуги, що дозволяє відволікатися від очікування виконання послуги. Основою міроприємства є показ рекламних і художніх програм по телебаченню, надання газет, журналів і напоїв;

д) упорядкування праці персоналу. Основою міроприємства є оволодіння штатними робітниками суміжних професій і функцій, передбачення на періоди «пікового» попиту для обслуговування додаткового потоку споживачів тимчасових оснащених робочих місць.

Детальний розгляд у роботі ряду організаційних і технічних елементів, що виконаний вище, пов’язується з тим положенням, що при виробництві продукції чи наданні послуги провідне місце у процесі займає технологія їх виробництва, яка для пенітенціарної системи держави може бути складною при здійсненні. Окрім того, виникнення в матеріальному виробництві нових видів і різновидів товарів механічно виступає отправним моментом поповнення асортименту послуг, а за цим і розширення обсягів реалізації традиційно споживаємих послуг. Таке сприяє збільшенню чисельності як нових, так і старих спеціалізованих підприємств на ринку. Стимулюють цей процес нові споживчі якості, що вносяться новими товарами, і інформаційні технології, використовуючи які, виробники розширюють географію своєї діяльності. З метою зміцнення конкурентних позицій на території, де продукція чи послуга споживається, тобто на освоєному ринку, активно діють у сфері послуг і виробничі підприємства, зосереджуючись передусім на сервісі своєї продукції, і спеціальні підприємницькі новоутворення, зосереджуючись на наданні нової продукції чи послуги. Наприклад, виробники ЕОМ продають не лише власні комп’ютери, а й програмне забезпечення, організовують їх обслуговування і ремонт як у своїй мережі, так і у спеціалізованій мережі.

У процесі своєї діяльності казенне підприємство пенітенціарної системи здійснює матеріальні та грошові витрати, до яких належать:

1. Витрати, пов’язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або на реалізацію продукції, поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2. Витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю (розширення та оновлення виробництва).

3. Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби).

Найбільш питому вагу у загальному обсязі витрат казенного підприємства мають витрати на виробництво, але в останні роки у зв’язку з недостатнім фінансуванням пенітенціарної системи витрати на соціальний розвиток колективу по деяким підприємствам скорочуються.

У залежності від спеціалізації виробництва казенні підприємства мають різну виробничу предметну, технологічну та предметно-технологічну структуру. Предметна виробнича структура має певний ступінь замкнутості і пов’язується вона для прикладу з цехами з виробництва причепів, сітки-затяжки та інших вузлів. Предметна структура підприємства визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного обладнання, інструментів, штампів тощо.

Технологічна виробнича структура визначає чітку технологічну ві-докремленість. У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного кінцевого продукту. Наприклад, швейні підприємства, механічні ділянки і цехи по ремонту сільськогосподарської техніки, будівельних матеріалів. Ця структура спрощує управління цехом, дає змогу маневрувати розміщенням людей, полегшує перехід з однієї номенклатури виробів на іншу.

Предметно-технологічна виробнича структура характеризує наявність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які організовані за предметним та технологічним принципом. Наприклад, заготівельні цехи організовуються за технологічним принципом (ковальсько-пресові), а обробні та складальні – за предметним принципом.

Якщо розглянути фактори, що впливають на виробничу структуру казенних підприємств – галузева належність, номенклатура продукції, ре-сурси, тип виробництва, технології та технологічність продукції тощо – то стає зрозумілим, що техніко-економічні показники (собівартість, продуктивність праці, якість продукції) значною мірою формуються під впливом технологій.

Найбільш вагомими при визначенні ефективності роботи підприємства є собівартість продукції, продуктивність праці, своєчасне оновлення основних фондів та якість продукції. Узагальнюючим показником ефективності виробничого процесу є собівартість продукції, яка є складовою у формуванні техніко-економічних показників виробництва, і уособлює в собі виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за наступними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальні активи;

5) інші витрати.

Це угруповання є єдиним для всіх підприємств пенітенціарної системи держави. До матеріальних витрат належать витрати на:

1) сировину і матеріали, що придбані у сторонніх підприємств і організацій і входять до складу продукції, що виробляється, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виробництва продукції (робіт, послуги);

2) покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і упаковки продукції або інших виробничих і господарських потреб (проведення випробувань, аудит, склад, ремонт і експлуатація обладнання, будівель, споруд, інших основних фондів та ін.), а також запасні частини для ремонту обладнання, знос інструментів, інвентарю, лабораторного обладнан-ня та інших засобів і предметів праці, що не належать до основних виробничих фондів, знос спецодягу, спецвзуття; інші засоби індивідуального захисту, миючі засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування;

3) покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

4) роботи і послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами під-приємств, які не належать до основного виду його діяльності: здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини і матеріалів, проведення іспитів з метою визначення якості сировини і матеріалів, що вживаються, транспортні послуги інших організацій на перевезення вантажу по території підприємства (переміщення сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготівлі, інших видів вантажу з базового складу в цехи і доставку готової продукції на склади зберігання).

До витрат на оплату праці належать витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати як вільнонайманих робітників, так і засуджених.

Відрахування на соціальні заходи проводяться на казенних підприємствах пенітенціарної системи держави тільки для вільнонайманих робітників, а засуджені, які працюють на даних підприємствах, мають право по закінченню строку покарання сплатити самостійно нараховані суми до обов’язкових фондів для зарахування стажу роботи і нарахування пенсійного стажу.

До амортизації основних фондів і нематеріальних активів на казенних підприємствах пенітенціарної системи держави належать витрати на повне відновлення основних фондів і капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів; амортизаційні відрахування на надані в фінансову оренду основні фонди; витрати, пов’язані зі зносом нематеріальних активів.

До інших витрат належать витрати, пов’язані з управлінням ви-робництвом (наприклад, службові відрядження), оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного характеру, пов’язаних із забезпеченням

виробництва, зберіганням і реалізацією продукції, оплата робіт по сертифікації продукції, витрати на перевезення робітників до місця роботи і назад; додаткові витрати, пов’язані з виконанням робіт вахтовим методом; витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ; витрати на реалізацію продукції.

Залежно від питомої ваги суми витрат казенні підприємства пенітенціарної системи ділять на:

– трудомісткі (обробка природного каменю, вироблення будівельних матеріалів тощо);

– енергоємні (зварювальні роботи);

– капіталомісткі (металообробка);

– матеріаломісткі (швацька діяльність).

Резервами зниження собівартості продукції на казенних підприємствах пенітенціарної системи є:

– підвищення технічного рівня виробництва (після узгодження з режимними вимогами) – підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технологій; краще використання сировини та матеріалів;

– поліпшення організації виробництва і праці;

– зміна обсягу виробництва;

– зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Вивчення структури собівартості продукції дає можливість пошуку резервів, зниження витрат на виробництво, вдосконалення технологічних процесів та підвищення продуктивності праці.

У процесі зниження собівартості виявляються майже всі складові підвищення ефективності виробництва: зростання продуктивності, економія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання основних доходів. Водночас цей показник не є кінцевим у характеристиці ефективності діяльності підприємства, оскільки в ньому не відбивається результативність невиробничої сфери, а також позавиробничої діяльності.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

На підвищення продуктивності праці впливають такі фактори:

– соціально-економічні, які характеризують рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок працівників, компетентність, відповідаль-ність, здоров’я та розумові здібності, професійну придатність тощо, і визначають якість використовуваної робочої сили;

– матеріально-технічні, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технологій, і характеризують якість засобів виробництва;

– організаційно-економічні, тобто прогресивні зміни в організації праці виробництва та управління, що відображають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообертом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), робітниками підприємства тощо.

Головною метою будь-якого виробництва є випуск якісної продукції з мінімальними затратами праці, матеріалів та технічних засобів і отримання максимальної прибутковості. Значну роль у досягненні цієї мети відіграють основні характеристики використовуваних систем технологій: матеріаломісткість, енергоємність, рівень продуктивності праці, екологічна чистота технологій, якість продукції, що забезпечують системи використовуваних технологій, та ін. Покращення цих характеристик підвищує прибутковість виробництв, а погіршення – зниження прибутковості. Розглянемо ці характеристики технологій,

Матеріаломісткість технологій – витрати матеріалу на одиницю продукції.

В собівартості будь-якої продукції витрати на сировину і матеріали, як правило, мають найбільшу питому вагу (наприклад, в машинобудуванні 50–70%). Тому завдання зменшення витрат на матеріали та сировину є актуальною для кожної промислової технології. Це завдання вирішується таким чином:

– на етапі проектування виробу (конструювання) забезпеченням оптимальної форми і розмірів виробу;

– на етапі розробки технічного процесу виготовлення використанням найбільш ефективних методів обробки;

– заміною дорогих і дефіцитних матеріалів рівнозначними за своїми властивостями дешевими замінниками та ін.

Як правило, для кожного виробу розраховуються технічні норми витрат матеріалу – необхідна кількість матеріалів для виготовлення одиниці готової продукції, яка встановлюється аналітично-розрахунковим методом на основі технологічного процесу і організації виробництва.

Одним із основних показників досконалості конструкції виробу і технологій його виготовлення з точки зору раціональності витрат матеріалу є коефіцієнт використання матеріалу – відношення ваги готового виробу до ваги заготовки (матеріалу, який було витрачено на виготовлення виробу). В машинобудуванні коефіцієнт використання матеріалу коливається від 0,5 до 0,7. Ефективність технологій часто оцінюється відношенням норми витрат матеріалу до маси заготовки.

Енергоємність технологій – відношення всієї енергії, що споживається виробництвом за рік, до річного обсягу продукції, що випускається.

Витрати енергії на одиницю продукції на різних підприємствах різні, навіть коли це однакова продукція. Дуже енергомісткими є технології чорної та кольорової металургії, електрохімічні процеси тощо. В низькоенергетичних технологіях частка енергії становить близько 10 % собівартості продукції.

Зниження енергоємності технологій насамперед пов’язане з під-вищенням коефіцієнту корисного використання енергії, який являє собою відношення загальної кількості корисної енергії до сумарної кількості використаної енергії. Зменшити енергомісткість продукції можна різними шляхами, основними з яких є:

– впровадження енергозберігаючих технологій, що забезпечують утилізацію енергоресурсів (використання теплоти, що виносяться з техпроцесу для нагрівання сировини, для висушування, опалювання та інших виробничих потреб);

– удосконалення технологічного обладнання (через недосконалість технологічного обладнання велика кількість енергетичних ресурсів втрачається або використовується нераціонально);

– заміна енергомістких технологічних процесів процесами незначної енергомісткості;

– заміна джерел енергії більш ефективними, використання нетрадиційних джерел енергії;

– створення економічного механізму стимулювання енергозбереження, введення стандартів на енергетичну ефективність обладнання, яке споживає енергію.

Рівень продуктивності праці – один з найважливіших показників ефективності технологій, який характеризується кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Безпосередньо з показником продуктивності праці пов’язана трудомісткість виготовлення виробу, яка являє собою величину, обернену до продуктивності, тобто це є проміжок робочого часу, необхідний для виготовлення одиниці продукції. Головною умовою підвищення прибутковості виробництва є зростання продуктивності праці.

Цілком зрозуміло, що ступінь задоволення суспільних потреб певною продукцією прямо залежить від якості останньої. Проблема підвищення якості продукції є комплексною і вирішується на всіх стадіях проектування і виготовлення продукції. Але процес підвищення якості має певну межу оптимального рівня якості. Основними показниками, що обмежують подальше підвищення рівня якості промислової продукції, є термін морального старіння продукції і величина затрат суспільної праці. Важливу роль у підвищенні якості сировини і готової продукції відіграють стандарти.

Стандарти на продукцію масового виробництва містять повну технічну характеристику цієї продукції. Вони передбачають тип, марку, розмір виробів та матеріалів з урахуванням якісних показників і норм, фізико-механічних властивостей, хімічного складу тощо. Одночасно в цьому документі передбачаються правила приймання продукції, методи її випробування.

Використання стандартів забезпечує взаємозамінність окремих деталей і цілих вузлів у машинах і механізмах, дає можливість поліпшити використовувати сировину, матеріали, паливо й енергію, сприяє впровадженню нової техніки.

Кожна виробнича діяльність потребує введення інновацій. Інноваційна діяльність має неперервний характер, постійно вдосконалюється. Інновації завжди орієнтовані на ринок, на конкретних споживачів, на конкретну потребу. Основу інноваційної діяльності складає інноваційний процес – комплексний процес освоєння та реалізації нового продукту (ідеї, технології, виробу тощо).

Комплексність інноваційного процесу утворює об’єднання досягнень науки, техніки, економіки, підприємництва й управління.

Визнані два види структурних циклів інноваційного процесу: науково-інноваційний та виробничо-комерційний.

І. До науково-інноваційного циклу відносять такі стадії:

– наукові фундаментальні дослідження, спрямовані на отримання нових знань, ідей, понять, гіпотез, теорій з питань пізнання розвитку природи і суспільства;

– наукові прикладні дослідження, спрямовані на визначення шляхів практичного застосування результатів;

– дослідно-конструкторські роботи, спрямовані на розробку нових технологічних процесів, конструкторської та технологічної документації на рівні креслень, розрахунків, нормативних, інструкційних та інших документів, а також випробування нової продукції;

– дослідно-експериментальні роботи, спрямовані на експериментальну перевірку результатів наукових досліджень;

– освоєння промислового виробництва нової продукції. До науково-інноваційного циклу відносять також діяльність з реалізації інновації – процесу промислового виробництва на стадії зростання промислового виробництва (його неприбуткової частини), розповсюдження (дифузії) нової продукції.

II. До виробничо-комерційного циклу реалізації інновацій відносять такі стадії:

– прибуткову частину промислового виробництва – стабілізацію;

– маркетинг;

– реалізацію продукції – комерційну реалізацію інновації.

Інновації складаються із сукупності нових по відношенню до раніше накопичених знань і дозволяють перетворити нові знання на реальність, яка якісно змінює технології, техніку, економіку і суспільство, створюючи наднормативний економічний результат – інноваційний додатковий ефект.

Виходячи з наведеного аналізу, що наданий у авторській монографії [69], вести мову про перспективні технологічні процеси і науково-технічний прогрес на казенних підприємствах пенітенціарної системи недоречно. Відкритим для них є питання оцінки переваги підприємництва, що засновується на засадах використання вторинної обробки матеріалів, що зберігають ресурс сировини для повторного використання, чи відходів виробництва, що не втрачають споживчі якості як основа для конструювання додаткової продукції. Треба вирішувати задачу критичного виявлення потенційних можливостей застосування праці ув’язнених за господарчо-виробничими ознаками при умові розвитку підприємницької функції людини.