4.1 Оцінка рівня застосування підприємницької функції в секторі виробництва корисного продукту

Брітченко І.Г., Момот О.М., Саєнко В.Г.

Нарощуванню потенціалу підприємництва на початковій стадії мінливої економіки приділяється велика увага, оскільки цей вид прояву людської діяльності є невід’ємною складовою ринкової господарської системи країни. У цій сфері, яка відповідно до свого масштабу розподіляється між великим, середнім і малим підприємництвом, створюється і функціонує значна маса виробничих, трудових, матеріальних і науково-технічних ресурсів. При цьому мале підприємництво по суті своїй є основою для середнього і великого підприємництва. Тому в країнах з перехідною економікою отримує розвиток мале підприємництво як наймасовіша, динамічніша і гнучкіша організаційна форма ділового життя, яке придбаває все більшу питому вагу в економіці, і формується як самостійний підприємницький її сектор.

До основних функцій підприємницького сектора в умовах мінливої економіки, які роблять істотний вплив на кількість і якість праці, що залучається, відносяться розвиток економічної конкуренції, рішення проблем зайнятості за рахунок створення додаткових робочих місць, пом’якшення соціальної напруги, наповнення ринку товарами і послугами, активізація споживчого попиту, демократизація ринкових стосунків завдяки формуванню активного середнього класу, пом’якшенню майнової диференціації, розширенню соціальної бази реформ. Оскільки організаційні посилки нарощування або збереження підприємництва в державі різні – велике підприємництво формується на базі великих підприємств держави і має постійну його матеріальну підтримку, а середньому і малому підприємництву виявляється тільки законодавча підтримка – те виконаємо дослідження загальних процесів, які позначаються на їх розвитку, бо на сучасному етапі становлення економіки повноцінне розчленовування економічної системи на елементи недоцільне.

Сфера малого підприємництва України до теперішнього часу є істотною складовою частиною економіки країни. Аналіз стану підприємництва в Україні, здійснений за даними офіційної статистики, свідчить про те, що в цій сфері функціонують 151,4 тис. малих підприємств з чисельністю працюючих на них більше 1 млн. чол., близько 4,7 тис. спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями, в яких працює близько 95 тис. чел., 35,5 тис. фермерських господарств з 67,0 тис. працюючих, а також 930 тис. індивідуальних підприємців без створення юридичної особи. В цілому в малому підприємництві зайняті понад 2 млн. чел., а доля виробничих малих підприємств у внутрішньому валовому продукті складає близько 7%. У 2010 р. підприємствами малого бізнесу усіх форм власності зроблено продукції (робіт, послуг) на 52,9 млрд. грн. За 1995-2010 рр. питома вага малих підприємств в промисловому виробництві України виросла з 2,1 до 8,5%.

По своїй структурі підприємництво в Україні представлене в основній своїй частині підприємствами малого бізнесу. Трансформація економіки в Україні сприяла відповідним змінам у формах власності великих і малих підприємств. За 1992 -2010 рр. доля малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 5 %, в структурі недержавної форми власності доля колективною зросла з 50 до 75 %. Малих підприємств переважно зосереджені в торгівлі, громадському харчуванні і туризмі 45 %, в промисловості – 14, будівництві – 20%. Саме завдяки цим видам підприємницької діяльності отримали високі темпи розвитку малі і середні підприємства. Для порівняння скажемо: в розвинених країнах доходи від малого і середнього бізнесу завдяки гнучкості і здатності забезпечити високу економічну ефективність, модернізацію виробництва, випуск конкурентоздатної продукції складають 50-60 % внутрішнього валового продукту (табл. 4.1). Кількість малих підприємств з розрахунку на 1000 чел. населення у Франції складає 35, Німеччині – 37, Великобританії – 46, Японії – 49,6, Італії – 68, США – 74,2. Це пояснюється тим, що в країнах, що є лідерами світового економічного розвитку, малій і середній частці бізнесу виявляється сприяння завдяки ефективній і цілеспрямованій системі дерегулювання розвитку підприємництва і структурної перебудови економіки, а також постійній реалізації комплексу заходів по підтримці підприємців малого і середнього бізнесу.

По рівню розвитку малого підприємництва Україна відстає і від країн Європейського Союзу. Її значно випереджають за цими показниками Польща, Словенія, Чехія, Естонія і інші європейські держави. Курс на здійснення ринкових реформ означає усебічну підтримку розвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу, як рушійної сили структурної перебудови економіки. Перспективність такого курсу підтверджується досвідом країн з перехідними економіками. Наприклад, Польща завдяки погодженим заходам усіх владних структур по розвитку малого підприємництва досягла значних успіхів в національній економіці: діє близько 1,5 млн. підприємств, 99 % яких – малі підприємства з чисельністю працюючих менше 50 чол. В основному це приватні фірми з високою продуктивністю праці, їх вклад у внутрішній валовий продукт держави складає близько 40 %.

Аналізом представлені статистичні дані підтверджують те положення, що малий і середній бізнес в Україні ще не створив належного конкурентного середовища і не став таким же значимим сектором економіки, як в інших країнах. За даними соціологічного опитування підприємців Донецької області, виконаного нами з метою визначення найважливіших проблем розвитку малого підприємництва, серед причин, які найбільшою мірою перешкоджали розвитку малих підприємств в Україні, респонденти виділили наступні: поширення практики взаємних неплатежів між підприємствами – 50 %; високі податки – 48; корумпованість представників офіційних органів влади, їх зв’язок з кримінальними елементами – 40; труднощі проходження безготівкових платежів – 20; високі відсотки за банківські кредити – 16,7; зовнішньоторговельні і митні правила – 16,7 %. На думку підприємців основні чинники, що перешкоджають розвитку бізнесу, можна розділити на витікаючі від законодавчої і виконавчої влади – порядок реєстрації, неузгодженість вимог контролюючих інстанцій, оподаткування, продиктовані ринковими умовами, – відсутність грошових і оборотних коштів, неплатежі, і внутрішні – відсутність знань і досвіду управління бізнесом. Такі ж результати мають місце і в інших регіонах України.

Виконаємо далі аналіз характеристик економічної моделі регіону, виходячи з виявлених організаційних особливостей. При цьому до уваги береться та обставина, що взаємодія виробничо-технологічних моделей господарюючих систем в регіоні завершується імовірно непропорційним наповненням ринку товарами, зростаючою нездатністю території до використання продуктивних сил і хронічним надлишком робочої сили. Головним завданням справжнього кількісного аналізу виступає виявлення тенденцій в розвитку економічних процесів, що завершуються нарощуванням або зменшенням продуктивної і споживної функції суспільства. Тому потрібно на основі зіставлення кількісних показників вивчити сутнісні закономірності сучасного суспільства, грунтуючись на конкретні статистичні або числові дані про процеси розвитку окремої території.

Потенціал підприємництва можна простежити по питомих вагах трьох показників, серед яких значаться доля державної і приватної власності на засоби виробництва, доля об’єму продукції, що випускається підприємствами названих форм власності, і доля чисельності працездатного населення, зайнятого підприємництвом.

Сукупність для аналізу представляє територія Донецької області з її потенціалом, досліджувані характеристики якої аналізувалися по матеріалах статистичної звітності і узгоджуються з існуючим адміністративно-територіальним діленням, введеному в Україні. У складі області міст обласного підпорядкування налічується 28, міст районного підпорядкування – 23, внутрішньоміських районів – 21, сільських районів – 18, селищ міського типу – 132, сільських рад – 253, сільських населених пунктів – 1124. Населення області в 4953 тис. чоловік розташоване на території в 26518 квадратних метрів з щільністю в 187 чоловік на один квадратний кілометр. На території, питому вагу який в державі складає 4,4%, проживає 10,0% населення. За даними статистичної звітності серед шести промислово розвинених областей Донецька область має в розпорядженні типові характеристики (табл. 4.2): в ній забезпечується відносно середнього по Україні приріст 50% досліджуваних показників. Такими ж показниками відрізняються ще Одеська і Харківська області, тоді як в Дніпропетровській, Запорізькій і Луганській забезпечується приріст по 33,3% показників.

Відзначається також і та обставина, що відтворювальним процесом області забезпечується 20,1% промислового виробництва на основі приведення в рух 12,9% основних виробничих фондів і освоєння 13,5% капітальних вкладень України. При цьому з території України вирушає 18,4% товарної продукції саме за рахунок промислового виробництва Донецької області. Отже, статистичному аналізу піддається соціально-економічна модель, як адміністративна одиниця держави, в якій по припущенню дослідників є достатній потенціал за тими названими вище показниками, які в достатній мірі характеризують зміни в нарощуванні або загасанні споживчої функції суспільства. Ця модель об’єднується адміністративними рамками управління, єдиною соціально-побутовою, комунальною і ринковою середовищами життєзабезпечення діяльності людини.

Про стан ринку на території Донецької області, що становить головний елемент справжнього дослідження, можна судити з даних про реалізацію товару і послуг населенню. У табл. 4.3 приведена динаміка, що відбиває темпи становлення ринку, одержуючого певний розвиток після кризового 2009 р. У 2010 р. відносно 2008 р. виріс об’єм продажу товарів населенню (на 13,4%), активізувався роздрібний товарообіг організованої торгівлі і реалізації послуг населенню в колективній і приватній формах власності.

Обстежувана територія відтворює практично усі відомі продукти і речовини, ряд з яких відрізняється своєю високою долею. Питома вага Донецької області у виробництві однойменного продукту України складає 15% і вище по дев’яти найменуваннях продукції. У цьому переліку доля об’єму здобутої солі харчової в загальному обсязі її випуску досягає 90%, зробленого готового вугілля – 58, коксу – 50, чавуну – 47, стали – 45, прокату – 38, труби сталевої – 24, цементу – 20, електроенергії – 15%. Галузева структура промисловості області, побудована згідно моделі галузевого комплексу, представлена в табл. 4.4. На початок 2011 р. провідне місце займали володарі однакової долі (по 32,5%) в основних промислово-виробничих фондах дві галузі економіки – чорна металургія і паливна промисловість. Чорна металургія (4,6%) випереджає більше, ніж в 2,69 разу паливну промисловість (17,3%), за об’ємом виробництва, а паливна промисловість (36,0%) – чорну металургію (22,7%) майже на 1,59 разу за чисельністю промислово-виробничого персоналу. Після значного занепаду промислового виробництва, який в 2009 р. відносно 1990 р. перевищив 2 рази в чорній металургії, паливній промисловості, машинобудуванні і металообробці, майже в 7 разів – при виробництві будматеріалів, деякий приріст виробництва забезпечується в 1998 р. харчовою промисловістю, чорною металургією і електроенергетикою.

Таким чином, якщо враховувати в розрахунках трирічний період розвитку ринку (таблиця 4.3), то споживча здатність території підвищується по послугах (від 6,7 до 17,7%), що робляться населенню, активізується роздрібний товарообіг колективної (+19,7%) і приватної (+4,6%) формами власності, що дозволило отримати позитивні зрушення за об’ємом продажі товарів населенню (+13,4%) і підвищити оборот організованих ринків (+24,9%). Проте, нарівні з цим за дев’ятирічний період роботи колективів в провідних галузях області (таблиця 4.4) спостерігається стрибкоподібна зміна показника. Це означає, що пониження виробництва продукції призводить не лише до зниження споживчої функції території, але і до безповоротної втрати частини продуктивних сил суспільства, які залишаються незатребуваними і приходять за рахунок цього в непридатність. Про це свідчать матеріали табл. 4.5-4.6, в яких дається оцінка фінансових результатів роботи найбільш потужних галузей економіки області і оцінка резерву населення, готового до працевлаштування.

_____________________________

1) Розраховано як різниця між сумою прибутку і збитків.

З цих таблиць витікає, що в досліджуваний період нарощується збитковість виробництва продукції і послуг. Так, в промисловості занепад складає 40,9%, і далі, розташовуючи показник за збільшенням, на транспорті – 44,0, в постачанні і збуті – 71,8, у будівництві – 75,8%. Збитковість сільського господарства переходить допустимі межі і не була розрахована. Виявлений стан отримуваних фінансових результатів найбільш вагомих по питомій вазі продукції, що реалізовується, і послуг скорочує споживання праці, а отже і споживчу функцію території. В результаті чисельність

безробітних зросте (у 2009 р. приріст показника відносно 1994 р. склав 19,8%), тоді як питома вага працевлаштованих від загальної чисельності тих, що перебували на обліку в державній службі зайнятості за даними табл. 4.6 знижується (- 34,4%).

Істотний вплив на використання потенціалу робочої сили і знарядь праці робить власне організація виробництва. Структура втрат часу 4,0 тис. працівників досліджується по матеріалах опитування респондентів трьох великих підприємств області: Концерн «АВК»., АТ «Норд», ВАТ «Концерн Стирол». У таблиці 4.7 надані звідні дані. Розрахункова завантаженість робітника по них варіюється в широких межах, але за тиждень не перевищує, як правило, 14-29 г., службовця – 30,5 г., керівника – 50,5 г. З цих даних виходить вивід, що потенціал екстенсивного показника робітника використовується на 34,1-70,7%, службовця – на 74,4%, керівника – більше, ніж на 100%. Ці дані (табл. 4.7) поповнені матеріалами опитування працівників приватного бізнесу, число яких склало 783 чол. Якщо виключити з сукупності розрахунку фахівців малих підприємств, як нетипових, то середня тривалість робочого дня зайнятого бізнесом складає 73,1 г. а завантаженість – 78,4%. Тобто потенціал праці в середовищі промислових підприємств в регіоні на 25,6-75,9% недовикористання, але помітні одночасно з виявленим негативним явищем позитивні зміни у використанні праці серед підприємців і що займаються дрібним бізнесом.

Отже на основі проведеного аналізу економічних явищ, властивих території Донецької області, і на основі узагальнених даних, представлених в монографії [38], можна сформулювати висновки про стан елементів досліджуваних моделей, а саме:

1. Економічні моделі підприємств отримують свій подальший розвиток на основі поширення на території підприємницької функції за рахунок регульованого нарощування організаційних утворень бізнесу;

2. Економічна модель Донецької області яскраво виражена своєю індустріальною спрямованістю, яка запозичила від адміністративної системи управління економікою основні фонди зі значним фізичним зносом, підвищений об’єм електроспоживання в процесі виробництва продукції, низьку технологічність устаткування і тому подібне;

3. У економічній моделі адміністративного району Донецької регіону спостерігається розбалансованість елементів, що становлять її конструкцію. Це привело до того, що:

– об’єм основних фондів, їх виробнича потужність перевищують місткість і потребу ринку регіону в продукції, вироблюваній на підприємствах;

– основна частина фондів морально і фізично застаріла, що збільшує собівартість продукції і знижує її якість, робить її неконкурентною на світовому ринку;

– вартість енергоносіїв, що поступають на ринок, і вартість їх виробництва в області перевищує світовий рівень цін, що відповідним чином позначається на вартісних показниках продукції;

– спостерігається надлишок робочої сили, що викликає соціальну напруженість і сприяє розвитку криміногенної обстановки;

– реєструється слабка керованість програмами реконструкції промисловості і розвитку економіки.

_________________________

1) Календарний час роботи респондента 41 г. у тиждень.

2) Досліджено за даними м. Макіївки.

Результати виробництва продукції і послуг, нарощування продуктивної сили території і споживної здатності населення у виявлених умовах функціонування моделей залежить від організаційних умов розвитку соціально-економічного середовища регіону, вживаних на практиці моделей організаційного регулювання діяльності людини, адаптованих до конкретного середовища.