Зелений Мис

Т.Бойко, О.Дейнеко, М.Мосенжник

Розповіді про мужність і героїзм

…Сонце. Чайки над водою. Блакитне небо. Білосніжні пароплави. І люди у білосніжних костюмах, що виходять з автобуса, приїхали сюди відпочити, відновити сили перед наступною вахтою. Так, тут не санаторій, а тимчасове житло тих, хто трудиться сьогодні на Чорнобильській атомній станції, докладає зусиль для ліквідації наслідків аварії, хто відроджує її до життя.

У їдальню на пароплаві прийшли повечеряти перед вахтою електрики

Може, і нічим би не відрізнялося це селище на воді від звичайної бази відпочинку, якби не суворий пункт дозиметричного контролю, що розташований безпосередньо на прохідній. Люди трудяться на атомній, на прилеглих до неї ділянках, а тут, де відпочивають, має бути усе чисто. Та й розташували тут цю базу не випадково: саме повітря, сонце і вода сприяють оздоровленню і нормальному відпочинку. Тому так суворо поставлено дозиметричний контроль, тому нізащо не пройдете ви на теплохід у брудному взутті – переодягайтесь, будь ласка, у тапочки, тому не в каютах, а на палубі висять у пластмасових мішечках білі робочі спецівки. Ще недавно в цих комфортабельних каютах, у ресторанах і музичних салонах, численних затишних куточках відпочинку проводили свої відпусткн туристи – радянські і зарубіжні, здійснюючи цікаві турне по Дніпру, Чорному морю. Нині ці теплоходи надано у розпорядження трудівників АЕС – людей працьовитих і мужніх, які, не рахуючись із часом, віддають усі свої знання, вміння, досвід своїй надзвичайно відповідальній роботі.

В одному з репортажів ми вже писали про те, що тут немає великих і дрібних справ, що тут немає випадкових людей. Про це згадали ще раз, побувавши на Зеленому Мисі, зустрівшись з людьми, безпосередньо хоч і не зв’язаними із станцією, але тими, хто теж причетний до неї, до її відродження.

В медичній лабораторії перевіряють всіх, хто повернувся з вахти

– Ми все робимо для того, щоб полегшити їх працю, щоб після роботи вони відчували увагу до себе, турботу. Стараємося нагодувати якнайкраще, – каже офіціантка теплохода «Радянський Союз» Лідія Миколаївна Барканова.

Разом з Людмилою Федорівною Штанько вони приїхали сюди з Херсону, де працювали у відділі робітничого постачання річфлоту. Біля них, дійсно, привітно і затишно. Білосніжні скатерки, букети яскравих квітів, щирі посмішки жінок – все створює настрій, знімає напругу, надає сил.

До послуг енергетиків на базі є й так званий «Білий пароплав» – здоровпункт, у якому працюють лікар Валентина Олексіївна Толмачова та три медичні сестри. Одну з них – Марину Михайлівну Дибу ми застали на «Радянському Союзі», де в цей день було розгорнуто лабораторію. Разом з нею працювали лаборанти Надія Петрівна Орлова, яка сюди приїхала з міста Електросталь Московської області, та Ганна Анічкіна з міста Обнінська Калузької області. Попросилися вони сюди добровільно, поки що на місяць. От уже справді, стільки людей з усього Радянського Союзу за покликом серця приїхали на допомогу! Хоч географію вивчай. А оскільки до рук медиків потрапив керівник вахти ЛВТХ Григорій Костянтинович Кононок, – ми залишаємо пересувну лабораторію. Бо здоров’я – справа серйозна, і тут про це не забувають ні на мить.

«Радянський Союз», «Таджикистан», «Узбекистан», «Эстония», «Измаил», «Россия», «Карелия», «Киргизия» – всі вони вишикувались вздовж асфальтованої набережної. Пароплави, які прийшли сюди не тільки з Дніпра, а й з Волги, Дунаю. Прийшли, щоб стати тимчасовим домом для енергетиків.

В годину відпочинку

– Кого ви шукаєте? – запитує нас спортивного вигляду чоловік, вік якого видають сиві скроні, промінці зморщок біля очей.

Так заведено і тут, на Зеленому Мисі, і на атомній, і в Чорнобилі, що знайомство починається з пред’явлення запаяної у целофан перепустки-посвідчення. Читаємо: Шекінов Микола Михайлович. Помічник директора АЕС.

– Займаюсь влаштуванням побуту енергетиків, – пояснює він. – Поїздки на вахти багато сил забирають. Тож треба тут для людей все можливе зробити.

Микола Михайлович – енергетик. Вся сім’я його – енергетики. Дружина, сини – Микола і Олексій, невістка. Невістка, до речі, болгарка, навчалась у Київському політехнічному разом з Олексієм. Покохали одне одного, одружились. Обидва працюють зараз на Козлодуйській атомній станції, що у Болгарії. Росте у них донечка Марія, Машка, – як тепло називає її Микола Михайлович. Покликали його недавно кадровики. На, читай, – кажуть. Читав і пеленою застилало очі. Все правильно. Його син. Ним вихований.

А ось і сам лист.

Таке воно сьогодні – помешкання енергетиків – білі пароплави на синіх хвилях

«Шановний штаб! Я, громадянин СРСР, Шекінов Олексій Миколайович, нині працюю в НРБ старшим інженером управління реактором атомної станції Козлодуй. Розуміючи складність обстановки, що виникла в результаті аварії на АЕС, враховуючи досвід своєї роботи на першому і другому блоках Чорнобильської атомної, прошу відкликати мене в Радянський Союз, щоб я мав змогу взяти участь у відновленні станції».

– Сказали мені в кадрах, що викличуть, як тільки потреба така буде. Молодець він у мене…

– А другий де?

– Тимчасово на Запорізькій атомній. Дружина – в Трипіллі. Розметало нас по світу. Тільки листуємось. І в усіх листах одне: коли зберемось разом на своїй станції? Та що це ми про мене та про мене. Ви ж приїхали подивитись, як живемо. Добре. Бачите, які пароплави гарні, зсі зручності тут є для наших прип’ятчан. Добре, що літо. Зимою буде складніше. Та сподіваємось, що до зими переїдемо у нове вахтове селище, що почало будуватись тут неподалік. Заїдьте, обов’язково подивіться.

Кранівника Івана Дубатовку вітають товариші із закінченням монтажу першого будиночка

Розмовляти з Миколою Михайловичем важко, бо буквально щосекунди до нього підходять люди, сам він до когось звертається.

– Борисе Васильовичу, ви вчора вирішили питання з харчуванням?

– Надюша! Повернулась вже… Радий.

– Ну як, Миколо, влаштувався із житлом?

Він тут знає всіх і всі – його. І у ці важкі для станції дні не думає про себе, думає тільки про те, що може корисного зробити для станції, для людей. І робить.

– Вахтовий! Негайно кранівника! Не бачите, що машина простоює, – раптом обурюється він, але побачивши, ще кран запрацював, знов привітно обертається до нас. – У цих вагончиках, які ви бачите поруч з теплоходами, розміщуються усі служби, сюді вже вселилися відділ кадрів, бухгалтерія, тут буде обладнано зал засідань, усі побутові зручності, медпункт. Тут уже працює партком, комітет комсомолу. А далі, он бачите – за вагончиками, бульдозер розрівнює майданчики – це для волейболу, баскетболу, бадмінтону. Буде навіть танцювальний майданчик. Люди, хоч тимчасово, мають жити повноцінним життям.

На будівництві нового вахтового селища Зелений Мис

На обрамленій лісом рівнині розкинувся величезний будівельний майданчик. Напис на щиті свідчить, що саме тут зводиться вахтове селище енергетиків Зелений Мис. Замовник – атомна станція, генеральний підрядник – трест «Південатоменергобуд», конкретний виконавець – Київське будівельно-монтажне управління цього тресту. Знайомимось із заступником начальника управління Ігорем Борисовичем Костржицьким, який на час зведення житла для енергетиків переселився сюди, до будівельного майданчика.

– Роботи треба виконати дуже багато, – констатує Ігор Борисович, – крім великого обсягу ми повинні дотримати ще двох умов – швидкості і якості. Жити на пароплавах сьогодні – це і справді вихід із становища. Але ми всі тут розуміємо, що з настанням холодів людей треба переселити в зручні, теплі помешкання. Тому поспішаємо. Тому ви й бачите тут стільки техніки, робітників, матеріалів. Закладаються фундаменти, прокладаються водогін та каналізація, вирішується питання з теплом, зв’язком, подачею електроенергії…

Знайоме обличчя. Та це ж Боков, Вячеслав Васильович, добре знайомий нам знатний будівельник атомної. Сьогодні він тут, на одній з важливих точок, яка входить у загальний комплекс відродження станції. Не думалось йому, що доведеться будувати так далеко від Прип’яті.

– Що поробиш, – каже, – раз для діла треба, буду зводити житло тут. І, звичайно, мрію про повернення додому, до станції.

Прямуємо до гурту людей біля великого крана – прораб [1] Валентин Іванович Низов, начальник дільниці будівельного управління Юрій Олександрович Домославський, прораб, він же секретар тимчасової партійної організації, створеної на будові, Володимир Андрійович Пашков. Обличчя у всіх задоволені. Вітають кранівника Івана Максимовича Дубатовку, який щойно змонтував перший будиночок.

– А скільки всього їх буде? – запитуємо.

– Ціла вулиця одноповерхових на дві квартири будинків, п’ять корпусів двоповерхових, – розповідає Ігор Борисович. – Загалом, майже на три тисячі чоловік. Перші двісті новоселів одержать ключі вже в серпні. Майже тисяча чоловік заселиться у вересні і ще до двох тисяч – у жовтні. Строки дуже стислі. Та ми розуміємо, що інших бути не може. Щоб станція у майбутньому працювала нормально, треба перш за все подбати про налагоджений побут тих, хто їздитиме туди на вахти. До речі, про вахти. І у нас, у будівельників, вони прижилися. Працюємо тут, на майданчику, теж за вахтовим методом, цілодобово. Саме це і допоможе нам впоратись із планами. Додам, що у мене особисто, та й у моїх товаришів, складнішого завдання ще не було. Тим почесніше буде рапортувати про його успішне виконання.

…Росте нове селище. Встромились у небо стріли кранів, переносячи важкі панелі, гуркочуть бульдозери, одна за одною під’їжджають машини з будівельними матеріалами. Звичайний ритм будови. Незвичайність лише у строках, у тому, що нас з повною відповідальністю за свої слова запрошують на перші новосілля вахтового селища Зелений Мис вже у серпні.

На одному із стендів з фотографіями про роботу, побут трудівників атомної під знімками ми побачили напис: «Прилучення до історії». Познайомившись із цими людьми, з їх справами, ми подумали – а може це дійсно так?

Київська правда, 1986 р., 20.07, № 170 (18652).

[1] Від російського “производитель работ”; по-українськи кажуть “виконроб”.