За законом чуйності
М.Яковенко
Дарницькі вагоноремонтники перерахували у фонд допомоги чорнобильцям близько 20 тисяч карбованців. Цей патріотичний рух триває
Звично переглядаючи папку з новими листами на ім’я керівників підприємства, начальник Дарницького вагоноремонтного заводу В.А.Барановський вибирав з них ті, що потребують негайного розгляду. І насамперед зі штемпелем «Чорнобиль». Ось і сьогодні такий є. Він починається словами «Дякуємо слюсареві вашого заводу…»
Василь Манаєнко знаходився серед тих, хто брав активну участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Був у особливо небезпечній зоні і виявив мужність, стійкість. Сумлінно працював, продемонстрував дисциплінованість. Одне слово, солдат – завжди солдат. Він не так давно демобілізувався після закінчення служби у складі обмеженого контингенту радянських військ у ДРА. Начальник заводу розмовляв з Василем, може, п’ять хвилин, а вже знав усе про нього.
– Вам треба добре відпочити, – сказав В.А.Барановський. – Негайно ж. Знаю, що не час відпустки. Пишіть ще одну заяву – на путівку для оздоровлення. І зайдіть до профкому.
Поки слюсар йшов до профкому, начальник заводу подзвонив туди, попросив допомогти з путівкою. Потім сам зайшов до профкому, поцікавився.
– Путівка Манаєнку у кримську здравницю є, – сказав заступник голови профкому В.М.Круглий, тримаючи лист-подяку слюсареві. – Вже говорив з профспілковим комітетом залізниці…
Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції багато робітників, інженерно-технічних працівників підприємства запропонували свою допомогу. Володимир Коваленко з цеху ходових частин написав заяву у бухгалтерію заводу з проханням перерахувати 100 карбованців з його зарплати у фонд допомоги потерпілим чорнобильцям.
Невдовзі його колега з цеху Володимир Гаврищук написав заяву про перерахування в фонд потерпілих прогресивки за місяць.
Бригада М.С.Святненка з ковальського цеху перерахувала у фонд чуйності, так його називають вагоноремонтники, 45 карбованців. А колектив деревообробного цеху, що славиться ударними ділами, на відкритих зборах прийняв рішення передати одноденний заробіток. Цей приклад наслідували колективи ремонтно-будівельного, правки вагонів, інструментального, вагоноремонтного та ряду інших цехів. До них приєдналися всі підрозділи заводу, обох проектно-конструкторських організацій, які діють на базі підприємства. Згодом робітники цеху правки вагонів стали ініціаторами нового починання: вони одностайно вирішили перерахувати премію за призове місце.
Майже півтисячі бурових труб виготовили у надзвичайно стислі строки верстатники цеху механізації і ремонту. Це термінове замовлений чорнобильців. Сприйняте воно було як своя кровна справа, тож спеціально в цеху організували цілодобову роботу верстатів, були підмінні спеціалісти на випадок, якщо хтось раптово захворіє. Одне слово, все було передбачено до дрібниць. З відмінною якістю були виготовлені труби. І ніхто не скаржився на втому, не квапився додому після роботи, ще і ще раз звіряючи графік випуску продукції. Ускладнювало процес те, що вперше доводилося нарізати нестандартну різьбу, новим був спосіб з’єднання труб тощо. На оперативній нараді керівників інженерних служб зобов’язали особисто контролювати і технічне, технологічне забезпечення виробничих підрозділів. Швидше, ніж за добу, освоїли техніку виконання замовлення, і в ковальському цеху та цеху ходових частин його оперативно виконували.
Як ніколи багато було токарної обробки. Ось тут і виручило володіння суміжними професіями, поширене на підприємстві. З сумлінням працювали кадрові робітники, бригади верстатників на чолі з І.Я.Скоробогатьком, В.С.Бондарем, майстром І.Р.Ляховським та інших. Ветерани токарної справи внесли пропозицію поопераційного виконання роботи: кожен має певний процес. Що це дало? Насамперед, не втрачався час на переналагоджування верстатів у разі необхідності. Умільці виготовили спеціальну оправу, завдяки якій уникли найменших деформацій, відхилень від креслень. Висока майстерність, абсолютна чіткість у виконанні операцій, організованість і взаємовиручка стали запорукою успіху.
Прапор комунізму, 1986 р., 23.07, № 173 (2569).