Автоінспекція Чорнобиля

І.Конончук, спец.кор.«Радянської України». Чорнобиль – Прип’ять – Київ

У приміщенні Державної автоінспекції не змовкала рація. З оперативних машин, що чергували на лінії, постійно доповідали про обстановку на дорогах. А вона, як завжди, була складною. Дорожнє полотно, що постійно поливається, – слизьке, рух великовантажного транспорту надзвичайно інтенсивний, з’їжджати на узбіччя категорично забороняється.

Час від часу до штабу керування транспортним рухом входили інспектори, і, одержавши завдання, зникали за дверима. Тут, як і на трасах, усе ще тривають «години пік». І все ж комендант ДАІ Чорнобильської зони полковник міліції О.П.Шепотько, відряджений сюди разом із своїм підрозділом із Сумської області, знайшов-таки кілька хвилин для бесіди з журналістом.

Наша газета не раз писала про нелегку службу автоінспекторів. Однак їхня робота в екстремальних умовах, безсумнівно, відрізняється від звичайної. Чим же саме? З такого запитання ми і почали розмову з Олександром Петровичем.

– Служба в зоні, – пояснив він, – характерна тим, що і водії, і автоінспектори безпосередньо працюють у місцевості, ураженій радіацією. Шофери намагаються якнайшвидше виконувати завдання, тобто, перевезти якомога більше вантажу. В даному випадку – бетону. Тому часом виникають порушення Правил дорожнього руху: перевищення швидкості тощо.

– Нашим співробітникам, – вів далі комендант ДАІ зони, – доводиться витримувати, так би мовити, психологічний натиск водіїв, які свої помилки пояснюють складністю обстановки. Адже тут є умови, в яких протипоказано перебувати тривалий час. Та ще й дороги поливаються: гальмування на слизькому покритті призводить до заносів. А на узбіччя виїжджати не можна! Все це ускладнює діяльність співробітників ДАІ, які здійснюють контроль на лінії. Автомобілі йдуть безперервним потоком цілодобово. Наш особовий склад працює в три зміни.

– Либонь, не обходиться без порушень на дорогах?

– Так, доводиться проводити роботу безпосередньо в автогосподарствах, розглядати порушення колективно на зустрічах з водіями. Організовуємо так звані «Вікна ДАІ», в яких піддаємо гласності дорожньо-транспортні пригоди, вміщуємо фотоінформацію тощо.

– А як організовано відпочинок ваших людей?

– Закінчивши зміну, особовий склад виїжджає з 30-кілометрової зони, проходить санобробку, після чого відбуває на місце відпочинку в Іванкові. Коротше кажучи, дванадцять годин працюють і стільки ж відновлюють сили.

– Як можна оцінити діяльність ваших підлеглих у незвичних умовах?

– Судячи з відгуків керівництва оперативної групи, Управління ДАІ УРСР, всі виконують свої обов’язки сумлінно, відповідно до поставлених вимог. Дисципліна зразкова. А цей фактор відіграє неабияку роль, особливо на маршрутах підвищеної небезпеки руху транспорту.

– Олександре Петровичу, наскільки я зрозумів, здоров’я співробітників ДАІ також контролюється?

– Як тільки прибули в зону, ми одразу ж пройшли медичний огляд. І тепер періодично перевіряється стан здоров’я кожного. Аналіз крові береться раз на три дні. Залежно від результатів лікарі дають відповідні рекомендації: в яких ситуаціях можна використовувати ту чи іншу людину. Хочу сказати, що зараз небезпеки для здоров’я немає.

– Отже, вдома можуть не хвилюватися за своїх рідних?

– Безперечно. Дози радіації, які одержують наші товариші, мінімальні. Тому всі почувають себе добре. Небезпеки немає.

Подальші події повністю підтвердили правильність цих слів.

…Наш бронетранспортер, на борту якого виділялися великі білі літери – «ДАІ», виїхав на околицю Чорнобиля і попрямував у бік АЕС. Шлях завдовжки 18 км пролягав по мальовничій місцевості. Жовто-зелені гілки дерев схилялися над дорогою, яка після недавнього поливання виблискувала на сонці. Назустріч мчали важкі машини, що поспішали за черговою партією бетону для захисної стіни четвертого блока атомної станції. Дивлячись на цей потік, легко можна було переконатися: подолати чорнобильську біду допомагає вся країна. Це підтверджували таблички на вітровому склі кожного автомобіля: Челябінськ, Орел, Баку, Узбекистан, Абхазія…

Наш водій Володимир Зарецький впевнено вів 16-тонний БТР знайомою йому трасою. Ще недавно цей симпатичний хлопець із Бреста доставляв на АЕС робітничі зміни.

Поруч із Зарецьким сидів співробітник ДАІ МВС УРСР майор міліції В.Волошин, а за ними на жорстких сидіннях влаштувалися ми з представником Головного управління Державтоінспекції СРСР підполковником міліції В.Криловим. На коротких зупинках, коли наш екіпаж виходив поговорити з черговими на лінії, мої супутники за схемою трас зони визначали дороги з найінтенсивнішим рухом автотранспорту. Кожна з них вела до епіцентра – четвертого блока атомної станції.

Невдовзі бронетранспортер повернув праворуч, і дерева, охоче розступившись, відкрили вдалині велику споруду АЕС. Ми під’їхали до входу адміністративного корпусу, до якого безпосередньо примикала сама станція. За транспортним рухом цієї найвідповідальнішої дільниці уважно стежив досвідчений автоінспектор капітан міліції Г.Тимохін. Знайомимося.

– Прибув я сюди з Кіровоградської області, – глухо говорить крізь захисну маску на обличчі Григорій Андрійович. – Службу несу на досить неспокійному посту. Рух транспорту не припиняється ані вдень, ані вночі. Робота нервова, але конче необхідна. Бачите, один за одним йдуть важкі бетоновози, періодично на автобусах прибувають чергові вахти. Машин багато, утворюються «пробки». Тому мені ні в якому разі не можна навіть на мить втрачати пильність. Адже трудовий ритм водіїв повинен бути чітким і високим.

– Я чув, що ви, Григоріє Андрійовичу, перебуваєте в зоні вже три місяці. Як почуваєте себе?

– На здоров’я гріх скаржитися! Це підтверджує і постійний медичний контроль.

Ми прощаємося з автоінспектором Тимохіним, бажаємо йому всього найкращого і за лічені хвилини наш бронетранспортер, із щільно зачиненими люками вирушає далі. Він повільно пересувається вздовж стіни перед четвертим блоком, яку зводять люди в захисному одязі. Спеціальний прилад, встановлений на панелі перед водієм, засвідчує: радіаційний фон тут у межах допустимої норми.

Приблизно через чверть години зупиняємося на околиці Прип’яті. Інспектори ДАІ, які здійснюють контроль руху автотранспорту на лінії, виходять з жовтих «жигулят» і доповідають моїм супутникам про становище на дорозі.

І знову шлях (уже знайомий) на Чорнобиль. Знову назустріч з гуркотом мчать важкі бетоновози з назвами різних куточків нашої країни. Вони йдуть безперервним потоком, наближаючи час, коли закрита сьогодні зона знову стане відкритою.

За кілька кілометрів до міста автоінспектори, стоячи поруч із черговою машиною, уважно стежать за рухом транспорту. Служба! Побачивши БТР з великими літерами – «ДАІ» – на борту, вони посміхнулись і, як старим знайомим, привітно помахали нам руками.

На трасі – повний порядок!

Радянська Україна, 1986 р., 9.10, № 230 (19735).