22.10.1987 Аварія на переїзді

М.Петленко, спец.кор. «Радянської України». Сумська область

[І тут, і всюди – скрізь погано]

«Від Сумського обкому Компартії України, виконкому обласної Ради народних депутатів.

6 жовтня 1987 року в Роменському районі на залізничному переїзді поблизу села Житного сталося зіткнення вантажного поїзда з автобусом, який перевозив людей.

Обком Компартії України, виконком обласної Ради народних депутатів висловлюють глибоке співчуття сім’ям, рідним і близьким загиблих.

Для розслідування причин дорожньо-транспортної пригоди створена комісія. Вживаються заходів по наданню допомоги сім’ям загиблих».

Хоч після тієї події минуло вже більше двох тижнів, нещодавно мені довелося почути розмову такого змісту:

– А знаєте, з пасажирів того автобуса живою залишилася тільки одна жінка.

– Невже? А я чула, що всі загинули…

Що ж насправді сталося на переїзді поблизу села Житного, що в Роменському районі на Сумщині? Де витоки тієї трагедії? Ці питання сьогодні хвилюють багатьох. Минуло вже досить часу, щоб у всьому розібратися і поставити всі крапки над «і».

«6 жовтня 1987 року приблизно о 15 годині 40 хвилин на необладнаному шлагбаумами і засобами сигналізації залізничному переїзді, який не охороняється і знаходиться на 9-му пікеті 72-го кілометру перегону Рогинці – Ромни дільниці Бахмач – Ромодан Полтавського відділка Південної залізниці, сталося зіткнення автобуса ПАЗ-672 № 12-52 СУМ, що належить Роменському автопідприємству 15908 (водій О.Ф.Москаленко) і тепловоза 2ТЕ № 116806 (машиніст поїзда В.М.Паращенко, помічник машиніста С.А.Божко).

В автобусі було 32 пасажири, в тому числі водій. В основному – робітники Роменського меблевого комбінату, які були на сільськогосподарських роботах у радгоспі «Роменський». В результаті зіткнення 13 чоловік померли на місці пригоди, решта були доставлені в Роменську центральну районну лікарню для надання медичної допомоги. У дорозі ще один чоловік помер. На 18-ту годину з числа доставлених померли три чоловіка.

Автобус дуже пошкоджено і відновленню не підлягає. Локомотив одержав незначні пошкодження» (З довідки міськрайвідділу внутрішніх справ).

Те, що сталося на переїзді поблизу Житного, нікого не може залишити байдужим. Не перевіривши чи немає поїзда, водій Москаленко, грубо порушивши правила дорожнього руху, виїхав на колію. Загальмувати локомотив уже не можна було. Скрегіт металу, крики, плач, зойки… Все це сплелося воєдино і вилилося в тяжке горе для багатьох людей. Адже тих, хто був у автобусі – доньок, мам і дружин – так і не дочекалися в сім’ях.

Загинув у тій аварії і водій О.Ф.Москаленко – 1931 року народження, безпартійний, батько п’яти дітей. Водієм автобуса він працював з 1966 року. Отже, були у нього і досвід, і знання (мав посвідчення на право керувати транспортними засобами категорій А, В, С, Д, тобто, керувати автобусом без обмеження кількості пасажирів). Та все ж аварія сталася саме через грубе порушення ним правил дорожнього руху. Отже, винен водій. І за скоєне він поплатився життям.

Схильність до порушення правил дорожнього руху у Москаленка була й раніше. Ще в 1972 році його попереджали за виїзд на лінію на автомобілі з несправними гальмами. Значилися за ним і перевищення швидкості, і штрафи за несправні освітлювальні прилади. Автоінспектори робили просічку за недотримання вимог дорожніх знаків. Зовсім недавно, 26 вересня, він виїхав на лінію без відмітки механіка й переосвідчення медика.

Чим глибше вникаєш у суть справи, тим непривабливіша картина вимальовується. Складається враження, що до такої аварії могла призвести безпечність [1] не тільки Москаленка, а й будь-кого з водіїв цього автопідприємства. Бо весь колектив вразила червоточина безвідповідальності й всепрощенства з боку керівництва. Щоб більше переконатися в цьому, наведу хронометраж роботи покійного нині О.Ф.Москаленка того чорного дня.

О 4.40 пройшов переосвідчення фельдшером В.Г.Матвієнко, про що свідчить відмітка у шляховому листі. 05.10 – виїхав з гаража, а ще через 18 хвилин – з автостанції взяв курс на село Синенково, куди прибув о 6.05. Повернувся на автовокзал о 6.49. Через хвилину відправився на село Кашпури, куди прибув о 7.30. Повернувся в Ромни о 8.15. Не зробивши відмітки в листі регулярності про прибуття, відправляється на меблевий, звідти везе людей у радгосп «Роменський» на сільськогосподарські роботи і повертається о 8.45. До 12.18 час відстою. О 12.40 водій вирушає за маршрутом Ромни-Кашпури, звідки повертається о 14.10. Через п’ять хвилин автобус уже мчав на село Синенково. Повернувшись о 15.10 в Ромни, Москаленко знову бере курс на радгосп «Роменський». Повертаючись назад, здійснив дорожньо-транспортну пригоду.

Отож навіть неозброєним оком видно, що тут і висока інтенсивність праці, і надурочні години за кермом. А коли додати, що в Москаленка востаннє був вихідний 13 вересня, то й взагалі важко сказати, на кому більше вини за скоєне: на водієві чи на тих, хто допускав такі порушення.

Виявляється, для служби експлуатації автопідприємства 15908, яку очолює заступник начальника В.Г.Яровий, правила про робочий час і час відпочинку водіїв існують тільки на папері. А відтак і непоодинокі випадки, коли водії проводять за кермом набагато більше часу, ніж встановлено нормами. А це ж і фізичне, і моральне перенапруження. До того ж належних днів для відпочинку не надається. Мовляв, розряджайтеся, товариші водії, за кермом…

Скажімо, у серпні цього року водій Б.С.Ситников не мав жодного вихідного, працював по 10-12 годин щодня. Місячний баланс його робочого часу становить 344 години, що на 167 годин більше за норму. І такі випадки непоодинокі. Безпринципність, поблажливість, невимогливість переважали у стилі керівництва начальника автопідприємства 15908 В.І.Таряника, секретаря парторганізації М.П.Мендруха, голови комітету профспілки І.І.Омеляненка. А відтак і низька трудова і транспортна дисципліна серед водіїв. Лише нинішнього року ними допущено 67 порушень правил дорожнього руху, 8 дорожньо-транспортних пригод. Проте, керівники з цим змирилися і не вживали рішучих заходів по наведенню дисципліни і порядку в трудовому колективі.

Навпаки вони навіть намагалися приховати «невигідні» факти. Адже чим ще можна пояснити те, що нинішнього року керівники та інженерно-технічні працівники автопідприємства виявили лише 5 порушень правил дорожнього руху, а решта – на рахунку працівників Державтоінспекції. Закрили тут очі і на те, що в результаті транспортних пригод водії Молошний, Негроенко та Іванченко завдали чималих матеріальних збитків державі. Мовляв, хороші хлопці, якось уладнаємо справу.

Уладнувати справи тихо, мирно і чинно тут давно взяли за правило. Так, 8 травня 1986 року водія В.Д.Землянського усувають від управління автобусом через «наявність алкоголю». А невдовзі на знак особливої поваги йому вручили новенького автобуса. Протягом нинішнього року виявляють 14 водіїв автобусів з таким же «діагнозом», але лише трьох з них усунули від міжміських перевезень пасажирів строком на місяць. А решта відбулася легким переляком.

Та декого і легкий переляк обминув стороною. Так, у період з 24 березня по 4 квітня комісія автопідприємства разом з представниками Державтоінспекції провела переатестацію водіїв. За зловживання спиртними напоями, грубі порушення правил дорожнього руху, неодноразові порушення фінансової дисципліни десяти водіям виявлено недовір’я і запропоновано адміністрації усунути їх від роботи на пасажирському автотранспорті. Та де там, і понині водії В.М.Андрущенко, І.В.Вонсович, О.І.Хорушенко, М.І.Гринько, М.В.Козаков та М.М.Плющик продовжують працювати на міжміських перевезеннях пасажирів. Більше того, водії І.В.Вонсович, О.І.Хорушенко та М.М.Плющик наказом по АТП № 166 від 7 вересня цього року призначені для перевезення дітей на сільськогосподарські роботи. І возять. Чотирнадцятого вересня М.М.Плющик автобусом «Ікарус-260» № 52-54 СУМ перевозив учнів школи № 8 у радгосп «Роменський». Дев’ятнадцятого вересня водій «ЛАЗа» № 15-81 СУМ І.В.Вонсович транспортував учнів школи № 5 у радгосп «Промінь». Про все це знає служба безпеки руху на чолі з заступником начальника автопідприємства В.Г.Яровим, але заходів для припинення неподобств не вжито.

Безпечність у ставленні до пасажирів, а особливо до дітей, не просто дивує, а викликає обурення. Мало того, що до цієї роботи залучають людей, яким виявлено недовір’я, то ще й часом для перевезення школярів дають несправний автотранспорт. Скажімо, прибув водій В.С.Бабенко своїм «Ікарусом» перевозити школярів. А тут саме нагодилися працівники Державтоінспекції. Уважно оглянули автобус і встановили, що машина має підвищений люфт у тягах рульового управління. До того ж керівництво АТП не проінструктувало водія про правила перевезення дітей і не внесло в наказ про допуск його до таких перевезень. Парадокс? Ні! Закономірність. Адже через шість днів, 16 вересня, без наказу й інструктажу перевозили дітей уже водії В.М.Самченко та В.В.Степаненко.

Самоусунулися від виконання своїх службових обов’язків старший інженер автопідприємства з техніки безпеки І.І.Омеляненко, головний інженер А.П.Ловцов. Вони не здійснюють належного контролю за технічним станом автобусів і не створюють безпечних умов праці водіям. Начальники автоколон А.Т.Ісмайлов та Ю.Є.Житинев на контроль не виїздять з травня місяця, не був на лініях автобусних маршрутів і інженер з безпеки руху В.А.Тригуб. Як кажуть, коментарі тут зайві.

…У Наталочки та Віті Трофименків не стало мами. Тридцятирічна Надія Іванівна Трофименко загинула під час аварії на залізничному переїзді поблизу села Житного. Ще багато дітей втратили своїх мам. Ця аварія принесла в село тугу і смуток. Вона ще раз підтвердила: там, де панує безпечність, безвідповідальність, лібералізм і всепрощення, нерідко чатує лихо. І треба зробити все для того, щоб ця трагедія була останньою.

Радянська Україна, 1987 р., 22.10, № 243 (20046).

[1] Тобто недбалість.