Немає більшої любові

Ю.Непомняща, кор. «Київської правди». Фото П.Добровольського

Героїчним пожежним Чорнобиля шотландські колеги вручили пам’ятний дарунок

Уже майже рік минув після всього того, що ми тепер називаємо одним ємким словом – Чорнобиль… Майже рік, як на АЕС пролунав сигнал тривоги і перші пожежні, наші земляки, вступили в бій з вогнем.

Подробиці тієї ночі відновлені по хвилинах. Відзняті кілометри кіноплівки. Написані вірші і репортажі, які схвильованістю, близькістю їх авторів до небезпеки нагадують фронтові. Розділяючи героїку і злочинне недбальство, ми зробили для себе багато висновків, в тому числі і моральних.

І що ж, все вляглося в душі, затихло? В тому й справа, що моральний досвід не може стати мертвим вантажем. Така сила подвигу – він ніби випромінює світло, яке йде від серця до серця.

Дарунок шотландських пожежних.

Ось і недавно на нього відгукнулися серця у шотландців. З далекого міста Глазго шотландські пожежні передали чорнобильським колегам пам’ятний дарунок – символічну скульптуру «Поранений товариш». Дарунок тим більш цінний, що його зроблено після осмислення того, що трапилося в Чорнобилі.

На церемонію передачі подарунка зібралися бійці колишніх пожежних частин Прип’яті і Чорнобиля. Відкриваючи її, начальник Управління пожежної охорони МВС УРСР, генерал-майор внутрішньої служби П.М.Десятников надав слово члену президії Спілки радянських товариств дружби, голові президії Українського товариства дружби В.П.Осначу.

– Подвиг у Чорнобилі одержав широке визнання у всьому світі. Численні листи і телеграми, які надійшли до Українського товариства дружби, свідчать про високу оцінку людьми доброї волі мужності радянських пожежних. Скориставшись з перебування у Великобританії радянської делегації, котра брала участь в роботі конференції товариства «Шотландія – СРСР», шотландські пожежні попросили гостей передати їх дарунок радянським колегам, – сказав В.П.Оснач.

Далі він вручив бронзову скульптуру Герою Радянського Союзу підполковнику Л.П.Телятникову. Не може не схвилювати надпис, зроблений на ній: «Немає більшої любові, якщо хтось покладе своє життя за друзів». Добре сказано. І мають ці слова для нас особливий смисл. Адже й справді йшли бійці майора Телятникова у вогонь, в радіаційну завісу, відсікаючи четвертий блок від інших, за своїх друзів, за те, щоб відвернути біду від людей,

Герой Радянського Союзу Л.П.Телятников	С.М.Легун

…Скінчилася церемонія. Пожежні зібралися сфотографуватися біля меморіалу товаришам, котрі загинули на Чорнобильській АЕС. У багатьох присутніх на грудях нові нагороди за Чорнобиль. А усміхнені до цього обличчя стали зосереджені, навіть суворі. Пам’ять часто повертає їх в ті квітневі та травневі дні.

Нам, журналістам, не хочеться відходити від них. Мабуть, діє те ж саме тяжіння їх подвигу. Як вони себе почувають, про що думають, як прожили минулий рік?

Л.П.Телятников: Головні події такі. Вилікувався. Одержав високу нагороду Батьківщини. Побував в Англії, де британські колеги вручили мені медаль «За мужність», а газета «Стар» – «Золоту Зірку». Рік пролетів швидко й напружено.

– Чи чекали ви, що дії пожежних в Чорнобилі одержать такий резонанс за рубежем?

– Ні, ми просто працювали. До речі, в Англії чимало пожежних теж добре виконують свій обов’язок. Але знаєте, чому там більш від усього дивувалися – що мужність виявлено в такому масштабі! Побувавши минулим літом в Прип’яті, кореспондент газети «Стар» так поставив в своїй статті питання: «А що, якби Чорнобиль трапився у нас, чи змогли б ми все це пережити, справитися з лихом?» Воно дуже схвилювало англійців.

С.М.Ющенко	М.П.Бондаренко

– Що вам особливо до душі в процесі перебудови, котра зараз триває в нашій країні?

– Простіше, людяніше ми почали підходити до вирішення будь-якої проблеми. Більше враховуємо людський фактор – але роботи тут ще багато. Журналісти зараз пишуть сміливіше. Однак їхнє слово не завжди доходить до адресатів на місцях. Гадаю, треба частіше перевіряти, як воно там діє.

М.П.Бондаренко, старший сержант: Я заступив на вахту на атомній станції 19 травня. Весь минулий рік я жив з почуттям, що зробив щось значне.

По-новому дивлюся на свою чотирирічну доньку Марину, інших дітей – ще дорожчі вони мені тепер. Адже їх ми врятували тоді. І радісно, що вони, коли підростуть, можуть нами пишатися.

С.М.Легун, сержант: Найважчим днем торік було для мене 30 квітня. Цілу добу лежав під капельницями, а я боюся уколів більш, ніж пожежі. Де був під час аварії? Якраз на вахті. Почув сигнал тривоги і кинувся слідом за товаришами. Гасив вогонь на даху четвертого блоку [1], в інших місцях. Ну, а найбільш пам’ятним був день, коли дізнався про нагородження пожежних Чорнобиля. Незабаром я одержав орден Червоної Зірки.

С.М.Ющенко, диспетчер: Після Чорнобиля довго зберігалося почуття, що ми побували на фронті. Мені зараз 22, але здаюся собі дорослішою. Минулий рік вартий кількох. І життя тепер здається багатограннішим. Чорнобиль перевірив на міцність та людяність багатьох моїх друзів. І я рада, що продовжую працювати з ними.

Київська правда, 1987 р., 26.03, № 72 (18857).

[1] Але не на даху реакторного відділення 4-го блоку; хіба що тут розуміється загально – всі споруди цього блоку.