Справоздання губерніяльного комісара від 15 лютого 1919
Про стан загальних справ Таврії
Таврія, як в минулому році, находиться в зовсім інших обставинах, ніж інші землі України. З початком великої революції 1917 року повстало скрізь на Вкраїні багато різних організацій, як культурно-просвітніх так і політичних і класових, але на Таврії їх дуже мало в порівнянню з іншими повітами України. Бердянський, Мелітопільський і Дніпровський повіти без Криму, які числять біля мільйона чисто української людності і лежать в межах Української Народної Республіки до сього часу мають дуже мало українських початкових і середніх шкіл. Місцеві органи земського самоврядування про українізацію початкових і середніх шкіл не думають, при тому Таврія має найменший відсоток вчителів українців, які відповідали би вимогам сучасної національної школи. Повітові земські управи до сього часу нічого не зробили в справі позашкільної освіти селян, тому українському урядові треба зараз допомогти в культурно-національному розвиткові тієї частини українського народу, щоб заздалегідь запобігти постипеній асиміляції з великоросами та іншими народами Криму. Старе царське правительство дуже піклувалось над проведенням своєї русифікаторської політики на Таврії у всіх галузях громадського життя, тому селянам треба всестороннє освітлювати як теперішні так і минувші події історичної ваги, дать пізнати їм хто ми такі і чого ми домагаємось.
Політичні обставини склались так, що офіціальні представники українського уряду пока щодо сього часу не мали змоги працювати на Таврії, бо Бердянськ і Мелітопіль зайняті добровольчою армією, і влада в цих повітах находиться в руках ворожого нам російського громадянства. Добровольці своїм поводженням викликають між місцевим населенням повіту велике незадоволення і з приводу об’явленої ними мобілізації часто приходить до оружного конфлікту. Зараз нашому українському громадянству на Таврії потрібна допомога з боку українського уряду. В цей мент, коли повсюду на Україні йде рішуча боротьба за національні права українського народу, то українському урядові зі свого боку ніяк не можна залишити діяльністю свою на Таврії, а навпаки, вона повинна провадитись як можна найширші у всіх галузях громадського життя.
Селянство на Таврії до добровольчої армії відноситься вороже, й нам потрібно зараз використати цей сприяючий для нас грунт, почавши по селах широку агітацію, для чого треба післати на села свідомих і певних українців, досвідчених агітаторів, які повинні би головним чином освітлювати всі події сучасного моменту, освітлювати всі питання якого би то не було змісту з національного боку. Агітатори повинні будуть вияснювати селянам значіння незалежності – самостійності України, а також федеративний зв’язок з яким-небудь іншим народом чи державою, освітлювати платформи і діяльність українських соціалістичних партій, а головно, діяльність щодо України російський партій. Агітатори будуть організовувати селян в товариства як «Просвіта» та Селянські спілки, упорядковувати лекції для селян, викликаючи любов до рідного краю до нашої минувшини виставляючи її в гарних і правдивих рисах – виробляючи таким чином національну свідомість. Між селянством треба розповсюджувати агітаційну літературу й відозви, а найголовніше треба почати видавати постійну газету, яка би була так редагована, щоб могла переконати нашого селянина, що час вже йому жити як лічить вірному синові своєї землі, як доброму патріотові батьківщини.
Таврія й Херсонщина до цього часу не мають своєї преси, нема ні однієї української часописи не тому що нікому її видавати, а тому, що нема средств. Селяне читають російські одеські та кримські газети, які подають неправдиві інформації й ставляться вороже до всього що українське, нападаючи на українських діячів та український уряд. Не маючи своєї часописи ми не маємо змоги словом боронити української справи, не маємо фізичної можливості відповідати чорносотеннім і «соціялістичним» та різним жидівським «демократичним» газетам на ті наклепи, які робляться щоденно на Директорію та провідників нашого народу.
Щоби мати можливість відповідати нашим ворогам на всі брехні, повідомляти селян про діяльність українського уряду та вказувати їм той шлях, по якому вони повинні зараз йти не звертаючи ні вправо, ні вліво, то потрібно постійна щоденна часопись для селян. Найвигідніше було би видавати її в м[істі] Херсоні, де можно притягнути до праці деякі місцеві демократичні сили. Дніпровський повіт зараз вільний від добровольців і в Олешках находиться три сотні козаків, так що з Херсону можна розпочати діяльність і газета розходитиметься по південній Херсонщині й Таврії. При тому, Херсон має прямий зв’язок по телеграфу з Миколаєвом, який в свою чергу зв’язаний прямим дротом з Бірзулою й Одесою. На видавництво щоденної газети в чотири сторінки і в 4 000 примірниках потрібно місячно 60 000 (шістдесят тисяч карбованців), треба зазначити те, що в Миколаєві виходить три щоденних газети, які вороже відносяться до української справи, а з 15 лютого почала виходити ще одна – есерів інтернаціоналістів.
Ми повинні вчитись і брати приклад від ворогів наших великоросів як чорносотенців так і большовиків, які витрачають на Вкраїні величезні гроші на агітацію та на свою пресу через що й мають великий сплив над нашим темним населенням. Щоби нам не втратити національні здобутки, які дала нам революція, щоб праця над освідомленням нашого темного народу не гальмувалась, а безумовно йшла вперед, то не гаючи часу треба скрізь провадити агітаційну роботу, розповсюджувати відозви й агітаційні брошури посредством своїх певних людей, організовувати селян в товариства громади й партії для захисту своїх національних й культурних інтересів, і необхідно видавати для селян газету, але для проведення цього в життя треба щомісячно на Таврію від 100 000 до 120 000 карбованців. Урядові Української Народної Республіки може й прийдеться на деякий час і покинути столицю Україну, але його діяльність мусить провадитись на всіх українських землях, в тому числі й на Таврії з Кримом.
План нашої діяльності на Таврії:
1) Культурно-просвітня праця.
2) Агітаційна праця між селянством і робітництвом.
3) Організація селян.
4) Гуртування усіх демократичних українських сил Таврії з Кримом на соціалістичній платформі.
5) Підготовлення громадян до виборів в різні громадські й державні установи.
6) Єдність українських організацій Таврії з іншими українським організаціями України.
7) Допомога таврійських українських організацій в військовій справі.
Для проведення в життя вищезазначених думок, було б бажаним щоб Міністерство внутрішніх справ видавало би місячну субсидію від 160 000 – 200 000 карбованців, при чому зараз негайно потрібно забезпечити цю працю платнею на протязі хоч би трьох місяців, для чого потрібно котів до 600 000 карбованців (шістсот тисяч карб[ованців]).
За губерніяльного комісара Таврії
Оригінал Міністру внутрішніх справ, машинопис
ЦДАВО України Ф. 1092. – Оп. 2. – Спр. 11. – Арк. 113-114.