Трансформація функцій мистецтва
в сучасному світі
Овчинников Дмитро
Мистецтво як вид творчої діяльності людини здавна займало особливе місце в iї житті. Саме за допомогою мистецтва як засобу відображення дійсності вона пізнавала навколишній світ, розвивала свою свідомість, а також передавала свої знання наступним поколінням – спочатку в образотворчій формі, а потім, з появою писемностi, і у вигляді описів. Відомо, що мистецтво народилося в глибокій старовині з процесу працi людей, і причиною його виникнення було прагнення людей до організації свого трудового досвіду в словесних та інших знакових, символічних формах. З плином часу невпинно удосконалювалися засоби, методи створення художніх творів, виникали нові технології і навіть нові види мистецтва. Це було пов’язано із загальним розвитком людської цивілізації, прогресом науки і техніки. Але незмінної залишалася сутність мистецтва, його головне призначення – емоційний вплив на людину з метою викликати вiдповiдну реакцiю, не залишити iї байдужою.
За своєю суттю мистецтво має естетичний характер. Естетичність – це здатність пробудити почуття краси, принести художню насолоду. Вона є невід’ємною властивістю мистецтва, його сутнiсним зерном. Адже його головне завдання – викликати у людини зацікавлену емоційно-лицьову реакцію, торкнутися iї душу. Художні твори не можна сприймати спокійно, холодно, виключно на свідомо-раціональному рівні. Їхня відмінна риса полягає в тому, що вони впливають на чуттєву сферу людської свідомості, в них переважає не об’єктивний, а суб’єктивний бік. Жоден художній твір не має однозначної інтерпретації, він не вміщає в себе абсолютну істину. Кожна людина, у відповідності зі своїм життєвим досвідом, ступенем емоційної сприйнятливості бачить в тому чи іншому творі щось своє, можливо навіть те, що не вкладалося спочатку його творцем.
Зазвичай в мистецтвознавчiй літературі виділяють кілька первинних функцій мистецтва. Крім власне естетичної, це пізнавальна, оцінна і функція самовираження. Особливе значення художньої функції пояснюється тим, що без неї неможливе виконання інших функцій, які також, кожна по-своєму, грають дуже важливу роль.
Мистецтво завжди відігравала роль важливого соціального явища, було не тільки видом діяльності окремих дiячiв, відірваним від повсякденного життя мільйонів пересічних людей, але безпосередньо торкалося цього життя, впливало на нього. Мистецтво, зокрема і передусім література, не тільки відображало навколишню дійсність, чуйно вловливаючи актуальні тенденції суспільного життя, але і само створювало порядок денний, формувала свідомість людей, спрямовуючи їх думки в ту чи іншу сторону. Класичний приклад цього – велика російська література XIX століття. У той час видатні російські письменники були справжніми володарями дум суспільства, насамперед молоді, яка вчилася на цих творах, з їх дізнавалася життя, з їх брала приклади для наслідування в особi рiзноманiтних лiтературних героїв, якi уособлювали певнi характернi типи епохi.
У той же час, велике соціальне значення мистецтва обумовлювало його викривальну силу. На це звертав увагу М.Г. Чернишевський, який писав, що «художні твори можуть мати значення вироку явищам життя». Значною мірою ця теза була відображенням поглядів т..зв. реалістичного напряму в літературі, представники якого вважали, що мистецтво, крім своєї естетичної суті, мусить служити певним утилітарним цілям, нести в собі якийсь ідеологічний посилання, реагувати на явища життя, викривати вади навколишньої дійсності. М. Горький зазначав, що «мистецтво ставить своєю метою перебільшувати хороше, щоб воно стало ще краще, перебільшувати погане, щоб воно викликало огиду».
Тобто мистецтво тут бачиться своєрідною лупою, яка, ніби сонячнi промені, вбирає в себе, акумулює соціальну енергію, представляє дійсні факти життя в перебільшеному, навіть гіпертрофованому вигляді, щоб яскравіше донести до споживача художнього твору ту чи іншу художню задумку. Вона може полягати в тому, щоб викликати у людини позитивні почуття, милування красою природи чи людських фігур, а може, навпаки, ставить своєю метою домогтися неприязного ставлення, почуття обурення і відрази. Наскільки ці цілі будуть виконані, залежить від майстерності творця, влучності і талановитості застосованих ним методів впливу. Адже, як писав той же Горький, «героїчна справа вимагає героїчного слова». Письменник має справу зi словом, яке є його головним iнструментом. Але дуже часто виходить так, що цей інструмент видає фальшивий звук, який не доходить до адресата.
Втiм, далеко не завжди в цьому сенсi все залежить вiд автора. Як свого часу слушно зауважив великий росiйский поет Ф.I.Тютчев, за свої вишукані світські манери прозваний сучасниками le lion de la saison, «нам не дано предугадать, как наше слово отзовётся». Тут потрібно досить рідкісне поєднання таланту та удачі, яке випадає на долю аж ніяк не кожної людини. В любому разi, якщо письменник не зуміє знайти найбільш яскраві і захоплюючі художні засоби для вираження своєї думки, вона не отримає відгуку в серце читача, навіть якщо у творі були підняті якісь цікаві і злободенні теми.
Але все це в основному залишилося в минулому, втратило актуальність у наших сьогоднішніх умовах. Сьогодні можна констатувати, що мистецтво втратило більшість своїх колишніх функцій, та загалом змiнилася його роль у суспільному житті. Можна виділити декілька взаємопов’язаних факторів, які опосередковують подібний стан справ:
1) істотне прискорення темпу життя, у зв’язку з чим у сучасної людини просто немає часу на сприйняття серйозного мистецтва, рефлексію над вічними питаннями буття; він віддає перевагу розважальним способам байдикування, шукає легких задоволень та швидких вражень;
2) загальна комерціалізація майже всіх сфер нашого сучасного життя, що дуже згубно позначилось на мистецтві, яке також в сьогоднiшнiх реалiях перетворилося на звичайний ринковий товар, якi живе за жорсткими ринковими законами.
Останній фактор призвів до витіснення, наприклад, справжньої літератури белетристикою, яка вiдрiзняється дуже низькими художніми якостями, але повністю відповідає потребам ринку, користується величезним попитом. В результаті, зараз, мабуть, неможливо натрапити на високоякісний художній твір, яке задовольняє всім головним критерієм справжнього мистецтва. Такі твори сьогодні здебільшого un heureux hazard, виняток з правил, вiдхiлення вiд сучасної норми.
Не можна не звернути увагу на ще один, мабуть найважливіший фактор. Справа в тому, що за останні роки відбулася дуже істотна, навіть революційна подія – змінився спосіб сприйняття людиною навколишньої дійсності. Якщо раніше слово було основним носієм інформації, на підставі якої у людини створювалась картина світу, то сьогодні його місце зайняв образ. Кажучи по-науковому, сьогодні ми спостерігаємо перевагу візуального ряду над вербальним. У сучасної людини вже сформувалося кліпове мислення, що особливо яскраво помiтно у молодого покоління, яке отримує переважну більшість інформації з телевізора та інтернету, в той час як раніше головними джерелами інформації були книги і газети.
Пiдсумовуючи, можна сказати, що сьогодні функції мистецтва звелися до розваги і емоційної розрядки людини, яка у повсякденному житті переживає дуже сильні емоційні перенавантаження. Поки важко робити якiсь остаточнi висновки щодо подальшої долi мистецтва та його ролi в суспiльствi. Питань набагато бiльше, нiж вiдповiдей. Умови життя, що змінюються, вимагають зміни способів здійснення художньої діяльності, пошуку нових форм впливу на людей. Тому сьогодні мистецтво зайнято не стільки освітніми та освітянськими проблемами, скільки питанням пошуку найбільш ефективних форм свого існування. Можливо, вирішивши це екзистенцiйне завдання, воно врешті-решт повернеться до своїх вихідних функцій. Принаймні, залишається тільки сподіватися на це.
12 січня 2017 р.