2.10.7. Left-bank floodplain of the Dnieper in Kyiv since 1991

Parnikoza I.Yu.

Гирло Десни-Доманя. Згідно з масштабним планам міської влади, оформленої рішеннями Київради початку серпня 2007 р., ще однією територією під забудову стала ділянка між Деснянським водозабором і затокою Доманя. Міськрада вирішила, що ця земля буде щільно забудована котеджами і таунхаусами (). Наразі тут розгорнулося елітне житлове будівництво. Окремі садиби зводяться на високому насипу, що має забезпечити їх від повеневих вод. Наразі сформовано щільний масив котеджів містечка «Денянське», з внутрішнім прямокутним ставком. Проте забудова поки що ще не вийшла безпосередньо до затоки Доманя. Втім весь простір між вул. Толстого с. Троєщина та територією опікового центру напевне найближчим часом буде забудований. На знищеній заплаві височіє одинокий осокір-патріарх.

Рис. Вікова чорна тополя-осокір на заплаві на північ від вул. Толстого с. Троєщина (фото Парнікоза І. Ю.)

Рис. Затока Доманя величезний кар’єр для забору ґрунту, сполучений протокою з Десенкою (фото Парнікоза І. Ю.)

Що стосується затоки Доманя, то станом на 90-ті роки на мапі показано початок її творення, з метою забору грунту для гідронамиву житлового масиву Троєщина. Станом на 2004 затока була значно збільшена і наразі являє собою фактично величезний кар’єр для забору грунту під зону котеджного будівництва.

При цьому відбирався тільки пісок, а верхній родючий шар складувався у великих валах, що тягнуться вздовж бетонної дороги, що получає с. Троєщину з островом Муромець.

Рис. Колосальні вали з чорнозему тягнуться поблизу затоки Доманя (фото Парнікоза І. Ю.)

Рис. Колосальні вали з чорнозему тягнуться поблизу затоки Доманя (фото Парнікоза І. Ю.)

Наразі усе узбережжя Десенки в урочищі Старе Село та затоки Доманя сильно засмічено, втім це не виключає цінності тутешніх прибережних комплексів. Так наприклад збереглася нижня течія невеликого струмка, що несе свої води з розташованого на північ від житлового масиву Троєщина урочища Вітовська. В середній течії долину цього струмка трансформовано, але гирло поки що збереглося.

Вигурівщина-Троєщина. На залишках заплавних лук понад Десенкою було закладено парк на честь борців за свободу та незалежність України. У 2001 р. Газета «Хрещатик» повідомляла: «Урочище Ситняки — привабливе місце на околиці Ватутінського району: тихе плесо Десенки, чистісінький пляж, коренасті верби підступили до води, створюють затишок. І доїхати сюди вулицею Бальзака зручно. Саме тут міська комісія обрала ділянку для нової бази відпочинку, яка носитиме назву Всеукраїнського парку борців за свободу й незалежність України.

Рис. Сучасний вигляд Троєщинських лук (фото Парнікоза І. Ю.)

Його кияни спорудять на честь 10-ї річниці незалежності України. Парк поки що в задумах зодчих та озеленювачів, готується лише його проект,— інформує “Хрещатик” генеральний директор об’єднання “Київзеленбуд” Петро Яворовський.— Серед вісімдесяти парків столиці він матиме найбільшу площу — 170 га. Зрозуміло, що таку чималу ділянку одразу не озеленити і не облаштувати парковими спорудами. Невдовзі почнемо завозити ґрунти, готувати посадковий матеріал. Маємо намір висадити тут цінні породи дерев та декоративних кущів — каштан, липу, клен, горіх, хвойні, і, звичайно, рідну красуню нашої землі — калину. Збережемо й існуючу рослинність — верби та верболози».

Напередодні свята незалежності буде урочисто закладено пам’ятний знак парку і відкрито першу паркову алею. Натомість 2003-2009 р.р. цю територію ледве не забудували висотним житлом. Тут у березні 200? р. Дружиною охорони природи м. Києва було проведено акцію проти планів забудови території парку фірмою дружини колишнього мера Москви Ю. Лужкова «Парк накрився кепкою» (відомою кепкою Лужкова, вочевидь).

Рис. Пам’ятний знак Всеукраїнського парку борців за свободу й незалежність України (фото з

Рис. Фото з акції «Парк накрився кепкою», за ()

Наразі територія запланована під парк, а це фактично урочища В’язки, Вербняки, Ситняки сильно порушена рекреацією. Сильно забруднене реліктове озеро Гнілуша та розташована в урочищі Городище стариця.

Рис. Сучасний вигляд реліктового озера Гнілуша (фото Парнікоза І. Ю.)

Рис. Забруднений струмок в урочищі Вербняки (фото Парнікоза І. Ю.)

Так само сильно забрудненою є ще один невеликий струмок, що збігає зі схилів Вигурівських дюн до Чорторию в урочищі Вербняки.

На території Троєщинських лук виявлено 4 екземпляри верби білої (Salix alba L.), які через свій поважний вік оголошені пам’ятками природи місцевого значення. Одна з найбільш мальовничих з них – «Гнілецька верба», що зростає на самісінькому західному березі озера Гнілуша. Цікавим витвором природи є «Верби-близнюки». Це собою 4 верби, що зрослися і на висоті 1,3 м мають у охопленні 5 м. Висота дерева біля 20 м. Діаметр крони біля 10 м. Найтовстіше з них має на висоті 1,3 м 2,22 м в охопленні.

Рис. «Гнілецька верба» на березі реліктової стариці Гнілуші, вдалині силует правобережного Києва (фото Парнікоза І. Ю.)

Рис. Схема розташування вікових верб та осокора на території Троєщинської заплави: 1. «Козацька верба», 3. «Гнілецька верба», 4. «Верби-близнюки», 5. Осокір-патріарх

Слід також зупинитися на сучасному стані с. Троєщина та єдиному не поглиненому містом кутку с. Вигурівщина. Кордон між колишніми селами проходить по підвищенню в районі вул. Боженка де досі стоять побудовані у післявоєнний час меблева фабрика та середня школа.

Рис. Троєщинська меблева фабрика, суч. стан (фото Парнікоза І. Ю.)

Рис. Свято-Троїцький собор УПЦ Московського патріархату (фото Парнікоза І. Ю.)

Також на колишньому пустирі поруч з невеликою домовою церквою Св. Духа у 1997 р. на штучному насипу збудовано величний собор. І що цікаво не в потворному модерному стилі, як це в останні часи буває, а в найкращих формах українського бароко.

Урочище Запісоччя. Драматичною стала доля цього заплавного урочища –колишньої частини острова Муромець, що після будівництва Московського мосту було остаточно приєднане до лівого берега. У 2000-х р.р. цю заплавну територію було намито та забудовано торгівельним комплексом. Така сама доля, імовірно, чекає на понівечену і сильно забруднену заплаву поміж проспектом Ватутіна, Воскресенкою та Воскресенськими садами. Рештки природної рослинності збереглися тут лише на березі та акваторії затоки Десенка, а також на поки що не порушеному острові Міжмостний.

Воскресенка. У 2003-2004 р.р. зелений масив у колишнього кінотеатру «Аврора» площею 7,1 га було варварські знищено в інтересах зведення підземного торгівельного комплексу компанією ХХІ ст. Л. Парцхаладзе (див. також ).

На території Воскресенки на бульварі Перова, 1Б також зведено перший після революції римо-католицький храм, який почав будуватися від фундаментів у Києві, і перший такий храм на лівому березі Києва. Оскільки ця частина міста розвинулася відносно нещодавно (від 60-х р.р. XX ст.), тому і архітектура храму має сучасний стиль. Храм є парафіяльним і призначений служити всім римо-католикам, передусім, тим, які проживають на Воскресенці, Троєщині, Лісовому масиві. Храм відданий під покров Пресвятої Діви Марії Матері Церкви. Поруч з храмом будується монастир Братів Менших Капуцинів ().

Рис. Монастир Братів Менших Капуцинів по бульвару Перова

Русанівські сади. Нові будівельні плани загрожують і території Русанівських садів. Адже будівництво вже згадуваного Подільсько-Воскреснського мостового переходу загрожує існуванню Русанівського дачного масиву. Втім, тутешнє дачне товариство веде боротьбу не тільки з цими планами, але й з варварським знищенням урочища Горбачиха. Про патріотичні почуття дачників до своєї землі свідчить також зведення тут Свято-Успенського храму ().

Микільська слобідка. Зараз територія, що відводилася під Лівобережний громадський центр загальноміського значення, вже майже повністю забудована. На місці, де так і не було розпочато зведення кіноконцертного залу, з’явився Міжнародний виставковий центр (МВЦ) без будь-яких підземних паркінгів; замість Палацу молоді – Кафедральний собор Української греко-католицької церкви та резиденція екзарха з додатковими приміщеннями. Будинок техніки перетворився на офісно-торгівельно-розважальний центр «Комод». А замість всіх інших будівель виросло висотне комерційне житло з громадськими приміщеннями на перших і других поверхах.

Сьогодні зрозуміло: задуманого колись громадського простору з кіноконцертним залом, великим сучасним театром, цирком, Палацом молоді, бібліотекою, галереєю тут вже не буде. Батькам міста ці осередки культури сьогодні у принципі не потрібні – на них або взагалі не заробиш або не заробиш це швидко! А якщо ці об’єкти дійсно дуже знадобляться, їх розкидають іншими місцями, які ще потрібно буде знайти.

Таким чином, майданчик, на якому велика група інженерів і архітекторів мріяла створити красивий ансамбль, два десятиліття резервований під нього, втрачений для практичної реалізації ідеї створення гармонійної громадської міського середовища. І виправити цю найбільшу містобудівну помилку вже практично неможливо. Таким чином, формування в останні півтора десятиліття функціональної структури і вигляду дуже важливого для Києва вузла – Лівобережного громадського центру – це низка несистемних спонтанних рішень та їх втілень у життя з масою негативних наслідків (Вулиці Києва. 1995; ).

Про кафедральний собор греко-католиків треба розповісти докладніше. Його зведення стало символом набуття УГКЦ всеукраїнського статусу. Адже її голова Л. Гузар збудував храм на лівому березі Києва, біля самого Дніпра на вулиці Микільсько-Слобідська, 5. До цього греко-католицька церква вважалося церквою виключно частини Правобережної України ().

Останнім акордом варварської забудови решток природного довкілля житлового масиву Лівобережний стало будівництво між Броварським проспектом та вулицею Р. Окіпної, внаслідок чого висотна забудова знищила зелену зону на березі Десенки та висунулася безпосередньо на її узбережжя.

Русанівка. На початку 2000-х на Русанівці знову почалося житлове будівництво. Та, на думку значної частини мешканців масиву, краще б воно не починалось. Адже під загрозою опинилася сама концепція Русанівки, оскільки забудова була розрахована на те, що між житловими будинками існують великі зелені простори, де розташовані дитячі садки, корти, стадіони, інші приміщення. І ось ці простори намірилися забудувати новими 23-поверховими вежами, що неминуче призвело б до руйнування житлового середовища. А на набережній, на місці парку, націлилися було звести черговий розважальний центр та кілька висотних будинків, що унеможливило б користування пляжами для мешканців мікрорайону. І, звичайно, рішення з ущільнення забудови Русанівки ухвалювалися міською владою справді без жодного обговорення з цими мешканцями мікрорайону, не зважаючи на генеральний план забудови і на авторські права архітекторів-творців масиву. Для того, щоб зрозуміти технологію новітніх забудовників, візьмемо яскравий приклад, що належить до зламу 2004-2005 р.р. Дніпропетровський концерн “Екоп” у ті роки розпочав роботи на ділянці площею у третину гектара за адресою Русанівська набережна, 10Б. Це був внутрішній двір п’яти 9-поверових будинків, дитячого садочка, дитячої поліклініки. А у документах, на підставі яких був одержаний дозвіл на будівництво, “забули” вказати споруду колишнього овочевого магазину, де розташувався молитовний будинок однієї із протестантських Церков. Так само “забули” і про численні приватні гаражі, які виявилися розташованими на самому будівельному майданчику. Та не забув концерн через пресу роздзвонити про “блага”, які, начебто, несе побудова 23-поверхового будинку “тубільцям”. Мовляв, буде вам магазин дієтичних продуктів і перукарня, будуть відремонтовані пішохідні і під’їзні шляхи, буде обладнаний дитячий майданчик і (о диво!) для “аборигенів” установлять столики та лави. А ще на місці вирубаних “26 старих дерев” посадять нові на суму 2832,16 грн. Тільки вилетіло з голів “екопівців”, що потрібно вказати висоту запроектованого будинку – 91 метр. Отже, на думку незалежних експертів, йшлося тут про висотний будинок класу А (73,5-100м.). Це означало потребу у спорудженні кругових під‘їздів до нього шириною від шести метрів для важких (43 тони) пожежних машин з усіх боків, тобто через територію дворів житлових будинків, дитячого садку, і єдиної на три мікрорайони дитячої поліклініки. А заплановані підземний паркінг і гостьова автостоянка у середині кварталу щільної багатоповерхової житлової забудови та поблизу трьох двох (так двох чи трьох?)дитячих установ мали призвести до відчутного забруднення атмосферного повітря. Іншими словами, користуватися дитячою поліклінікою стало б шкідливо для здоров’я і небезпечно для життя. Що ж стосується “старих дерев” (тобто тих, які дбайливо вирощувалися мешканцями Русанівки впродовж 30 років; власне, дуб віком 300 чи 500 років за такою логікою – також “старе” дерево, яке підлягає вилученню), то “компенсація” за це була забарвлена у відверто знущальні кольори: як говорилось у планувальній документації, “знесенню підлягає 26 дерев (клен сріблястий – 5 од., тополя канадська – 2 од., тополя пірамідальна – 18 од., каштан кінський – 1 од.), 8 чагарників бузку та газон звичайний площею 1000 кв. м…. Дендропланом передбачено:…у зв‘язку з відсутністю площі для озеленення прилеглої території замовником буде проведено додаткове озеленення за іншими адресами” ().

Березняки. Аналогічна варварська забудова охопила і Березняки. Та на відміну від Русанівки, тут колишня продумана цілісність масиву і його зелені коридори безповоротно знищені. А за головування у Київраді Черновецького Березняки стали символом дворушності міського керівництва, яке картинно заборонило забудову на виданій ще О.О. Омельченком ділянці на вул. Березняківській, 12. Важливо зазначити, що зведення надвисоких будинків тут може призвести до непередбачуваних наслідків. Так, неподалік від мосту ім. Патона припинилося будівництво однієї з «башт», оскільки кут її нахилу вже перевищив 10 градусів. А у побудованому кілька років тому елітному хмарочосі, розташованому на пр. Тичини, почали розходитися бетонні блоки. Найбільш дороге житло стає непридатним для проживання. І це тільки початок. Адже загальновідомим є той факт, що Березняки будувалися на пісках. У багатьох дев’ятиповерхових будинках відсутній фундамент, що підвищує ризик обвалів у випадку нових забудов. Первісний ґрунт перенасичений водою з численних ставків і боліт, свого часу засипаних намивними пісками. У разі продовження будівництва хмарочосів з підземними паркінгами може виникнути реальна загроза і для майбутніх покупців елітного житла ().

Цікавим природним об’єктом сучасних Березняків є так зване Болітце сірої чаплі – болотяний анклав, що сховався поміж залізничними коліями лінії «Лівий берег» – «Київська Русанівка».

Річка Дарниця. Наразі р. Дарниця страшенно забруднюється, її донні відклади містять велику кількість важких металів, залишки ділянок природних берегів активно освоюються. Така ситуація зумовила появу громадського активу, що домагається порятунку річки та відновлення природного ходу її течії (Корецький, 2006). За будівництва нового Дарницького залізничного мосту було знищено ділянку берега оз. Нижній Тельбін, через яке південний рукав Дарниці впадає у Дніпро.

Позняки. Після будівництва мосту на території, прилеглій до колишнього с. Позняки, а частково і на місці його знесеної забудови постав житловий масив Позняки, поділений проспектом П. Григоренка на західні та східні. На південь від проспекту Бажана розбудовується житловий масив Осокорки з 11 мікрорайонів. Одночасно постали штучно створені озера Срібний кіл, вздовж однойменної вулиці та Сонячне (насправді, два озера). Незважаючи на своє антропогенне походження, вони швидко стали повноцінними озерами та виконують важливу рекреаційну функцію.

Наразі ж планується забудова останніх клаптиків лівобережної заплави у районі колишнього с. Позняки (від нього наразі лишилася хіба що вул. Батуринська з кількома напіврозваленими будиночками). Повним ходом ідуть намивні роботи на березі затоки Берковщина, на якій вже досить довгий час розміщується один з РОП (ремонтно-відстійний пункт) для човнів. Тут також з 1967 р. розташований Київський міський крейсерський яхт-клуб (Дніпровська набережна, 12), який вже 43 роки об’єднує ентузіастів вітрильного спорту і на території якого діє єдина у столиці безкоштовна дитяча вітрильницька секція. Будівельною лихоманкою оточена і сусідня затока Княжий затон. При цьому зникають остатні можливості створення тут парку над Дніпром для мешканців перенаселених Позняків ( Колись же урочище Берковщина відрізнялось у цій місцевості своїм пишним рослинним світом, особливо дубовими гаями, а також затоками і заливними луками ().

Рис. Будівельні плани на територію затоки Берковщина ()

Під час будівництва нових мікрорайонів житлового масиву «Позняки» було викопано дві затоки на лівому березі північніше станції метро «Славутич». Продовження будівництва призвело до створення штучних кар’єрних озер: Срібного кола та двох озер, що називаються Лебединим. Рішенням Київради від 12 липня 2007 зафіксовано «Надати водоймі статус озера й назву «Озеро Лебедине» і позначити на його берегах недоторкану захисну смугу». Київрада встановила площу озера з навколишньою рекреаційною зоною у межах захисних смуг – 12,2 га, вирішила створити навколо озера паркову зону, встановити й зберегти межі водного дзеркала й глибину озера. При цьому Київрада визнала такими, що втратили силу, свої рішення від 2003 р. про передачу холдинговій компанії «Київміськбуд» в оренду на 4 роки ділянки 3,96 га у цьому мікрорайоні Позняків для будівництва житлових будинків, і про передачу Дарницькій райраді ділянки 1,57 га для будівництва житлових будинків із центром відпочинку. Збереження озера Лебедине є прикладом перемоги місцевої громадської групи, озеро залишилося рекреаційним об’єктом ().

Осокорки. Колишнє село наразі потроху зникає внаслідок розростання мегаполісу. Адже з одного боку на нього наступає забудова, а з іншого воно помалу зливається з рясними дачними ділянками, що розкинулися тут же. Осокорківські ж дачні ділянки поступово трансформуються у приміську житлову забудову. У той самий час тут досі зберігся так званий Лівобережний вал, що дав назву тутешній місцевості Завальє. Він захищав городян від розливів Дніпра. Головна вулиця старих Осокорків до сьогоднішнього дня називається Завальною. Колись існувала ще і Навальна вулиця, але нині і слідів її не знайти – вся без залишку вона поглинена магістральним проспектом Бажана. Між нинішнім осокорківським одноповерховим «Завальем» і висотним сучасним «Навальем» різниця більша, ніж між містом і селом. Це минуле і майбутнє всього Києва, це два світи, два стилі життя. Дуже символічно, що у деяких місцях від проспекту Бажана до Завальної вулиці немає навіть нормального під’їзду, і жителям старих Осокорків до станції метро доводиться йти хиткими кустарно зробленими дерев’яними сходами. Спустившись ними, можна вийти до старого сільського кладовища посеред здичавілих грушевих дерев, – одному з небагатьох атрибутів, що нагадують, що колись тутешнє село було самостійною адміністративною одиницею. І навіть до 20-х р.р. ХХ ст. відносилося до Чернігівської губернії. З тих часів на Осокорках нічого не залишилося. Найстаріші будинки на тутешніх вулицях споруди 50-х р.р. фактично утопають у царстві груш, шовковиці і черешні. Можливо, щось про ті старі часи могли б розповісти старі, дизайну 50-х р.р., поштові скриньки, які подекуди можна побачити на тутешніх вулицях. Рекламні щити на деревах і стовпах Осокорків свідчать, що тут йде активне будівництво. Рекламуються виключно будматеріали – плитка, огорожі, теплоізоляція, ну, і вивіз будівельного сміття, зрозуміло. На жаль, як правило, на територію прилеглих заплавних лук. Масове будівництво посеред села стирає грані, і вже важко зрозуміти, де власне селище Осокорки, а де – дачні будинки, що були сусідами з ним. Є у селищі характерні дачні атрибути, на зразок вузьких вулиць з характерною огорожною еклектикою, проїзд в які закривається залізними комірами. А ще можна вийти до заплавних озер – решток колишніх лівобережних проток. Наприклад, озеро Зариваха є абсолютно венеціанським пейзажем – з будиночками, побудованими над водою, човновими причалами і містками для рибного лову. Хтось дбайливо встановив уздовж берега грубо зрубані саморобні лавки, на яких можна милуватися на спокійні води озера. Втім, такі лавки і містки для лову риби встановлені не тільки уздовж крупних озер Осокорків: Заривахи, Яреминого чи Підборної. Містки є біля кожної з тутешніх численних калюж, зарослих ряскою і з дном, густо покритим побутовим і будівельним сміттям. А вул. Зарічна, завдяки відомому фільму, до останнього часу була дуже популярна у журналістів, які кожен березень ходили сюди писати репортажі під загальною назвою «Весна на Зарічній вулиці». Тим більш, що і сама вулиця є патріархальною київською романтикою – декількома приватними будиночками, що оточені зеленню, якимсь чином збереглися посеред висотної забудови ().

Під час будівництва нових мікрорайонів житлового масиву «Осокорки» під гідронамивом було поховано типові заплавні верболози в урочищі Чорні Лози.

Продовження гідронамиву на південь призводить до все більшого розширення кар’єрних озер: Вирлиці, Небреж, Тягле, а також ховає місця зростання рідкісних папоротей та орхідей. У 2006 р. поблизу оз. Вирлиця відкрили однойменну станцію метро.

Рис. Оз. Тягле (фото І.Ю. Парнікози)

Тут треба зауважити, що у популярній літературі часто можна прочитати про оз. Вирлицю, як природне досить глибоке озеро. Картографічними матеріалами ХІХ-І пол. ХХ ст. існування цього озера не підтверджується. Першу згадку про це озеро ми відшукали лише на мапі 1943 р., коли воно було дуже невеличким. Отже, є всі підстави вважати його затопленим кар’єром для намиву піску. Остання обставина при цьому зовсім не знижує його сучасної природної цінності. Як свідчить мапа 1915 р., виконана на основі зйомки 1868 р., природну основу з великих озер на Осокорках має лише Небереж, назва якого наразі трансформувалась у Небреж.

Рис. Південні заплавні озера району с. Осокорки на мапі Київської губернії 1915 р., виконаній на основі зйомки 1868 р.

Таким чином, наразі у районі ж дачних масивів Осокорки природну цінність становлять лише останні залишки «Високого лугу» в урочищах Березівка та В’язки на південь від оз. Тягле та Небреж.

Березівка розташовується у кутку між Бортничами, Вирлицею і Осокорками у районі декількох березових гаїв – невеликих острівців посеред заболочених луків, порослих чагарником. Назва цієї незаселеній місцевості походить від однойменного урочища. В’язки розташовуються між Березівкою, Бортничами, межею міста, Нижніми Садами і Осокорками. Назва незаселеної і заболоченої місцевості походить від однойменного урочища (ZAGORODNA.com).

Втім, і на ці рештки заплави вже існують будівельні плани. Озеро Небреж на Центральних Осокорках хочуть забудувати. Тут вже встановили огорожу. На його місці новий мікрорайон, чи то котеджі. Як згадує місцева старожилка, яка мешкає тут з 1980 р., Лідія Ластовець, на місці озера був кар’єр. А потім із підземних джерел утворилася водойма площею у 62 га і глибиною 30 м. Воно має неабияку популярність серед мешканців, влітку до нього не підступитися через відпочиваючих з Осокорків і Харківського масиву.

Рис. Оз. Небреж (фото І.Ю. Парнікози)

За Генеральним планом розвитку Києва три озера на Осокорках: Небреж, Мартишів і Тягле мають утворити великий водний парк. Однак за черговим кадастровим планом озеро Небреж відведене під забудову (). Наразі важко уявити засипання та забудову цього величезного і глибокого озера, втім, його береги можуть бути забудовані. Знищення решток тутешніх лук фактично означатиме кінець рекреаційної зони мешканців новозбудованого масиву «Осокорки». Тож місцеві мешканці у 2017 р. об’єдналися в групу за створення екопарку «Осокорки» та вже багато місяців борються за збереження тутешньої зеленої зони ().

Суцільна забудова знищила водоохоронну зону Дніпра від Південного мосту і аж до затоки Млинова (назва пов’язана, імовірно, з млиновою протокою, що належала с. Бортничі, на якій стояв млин) та урочища Брандовщина (походження топоніму нам невідоме). Таким чином, за відносно короткий термін нерегульована експансія згубила не тільки значну частину правобережної, але й лівобережної заплави нижче Києва.