Хронологічні етапи існування

Ольговський С.Я.

Заснований на території Південно-Західної Таврики, дорійський Херсонес до середини IV ст. до н.е. лишався невеликим містом. На початковому етапі в економіці міста, ймовірно, провідну роль відігравала грецька морська транзитна торгівля. Принаймні, нічого невідомо про земельні ділянки цього часу і про роль землеробства в економічному потенціалі міста. Важко сказати щось і про стосунки новоствореної колонії з місцевим населенням — таврами. Серед археологічних матеріалів не можна виділити артефакти, які б свідчили про торгівельні контакти Херсонеса з населенням передгір’я та гір. Ймовірно з самого початку херсонесько-таврські відносини були напруженими, а можливо і відверто ворожими. Самостійним полісом була і Керкінітіда, розташована у Північно-Західному Криму, пов’язана економічними зв’язками більше з Ольвією.

Перелом настає у другій чверті IV ст. до н.е., коли на Маячному півострові, в 10 км від Херсонеса, виникає військово-господарське поселення “Старий Херсонес”, з якого почалось освоєння Гераклейського півострова. В другій половини IV ст. до н.е. до складу Херсонеса увійшла решта території Гераклейського півострова, яка на протязі всієї історії Херсонеса буде його сільськогосподарською округою. Можливо освоєння цих земель супроводжувалось витісненням або підкоренням місцевого таврського населення.

Близько середини IV ст. до н.е. почалась експансія Херсонеса на родючі рівнинні землі Північно-Західного Криму, в результаті чого було підкорено Керкінітіду і протягом другої половини століття освоєно земельну територію, на якій були засновані чисельні укріплені і неукріплені поселення — Калос Лімен, біля населених пунктів “Чайка”, Панське-І, -ІІІ, Беляус та інші. Освоєну землю було поділено на ділянки, як і на земельних масивах навколо Херсонеса. Невідомо, як проходили події, пов’язані з територіальним розширенням херсонеської держави. Можливо спочатку були засновані факторії, які поступово завойовували місцевий ринок, але не виключено, що вони носили військовий характер, оскільки в цьому районі Херсонес втручався у сферу інтересів скіфів і Ольвії. Але на другу половину IV–ІІІ ст. до н.е. припадає максимальне піднесення економіки і культури полісу, що підтверджується всіма категоріями археологічного матеріалу. Зростання Херсонеса і перетворення його в сильну державу із значними земельними володіннями, які становили потужну виробничу базу, що спеціалізувалась, головним чином, на вирощуванні винограду та хліба, вивело його на одне з провідних місць серед північно-причорноморських полісів.

Вже у ІІІ ст. до н.е. на Херсонес починають впливати загальні зміни військово-політичної обстановки у Північному Причорномор’ї. У першій третині століття руйнується більшість поселень хори у Північно-Західному Криму, що було, пов’язано, ймовірно, із проникненням сарматських племен у Дніпро-Донське межиріччя, що, в свою чергу, привело до активізації скіфів. Але безперечно, що утворення пізньоскіфського царства в Криму у ІІІ ст. до н.е., загострило скіфо-херсонеські стосунки і в ІІ ст. до н.е. привело Херсонес до значних випробувань. Поліс втратив свої земельні володіння у Північно-Західному Криму: Керкінітіда і Калос Лімен перейшли до скіфів, наприкінці століття було спустошено поселення округи на Гераклейському півострові і загроза нависла над Херсонесом. Від погрому місто врятувало втручання Мітрідата IV Євпатора, до якого звернулись за допомогою херсонесіти, але Херсонес втратив самостійність і разом із Боспором увійшов до складу Понтійської держави Мітрідата.

Після смерті Мітрідата у 63 р. до н.е. Херсонес знаходився у політичній і економічній залежності від Боспору. Прагнучи звільнитись, місто протягом І ст. до н.е. двічі зверталось до Риму з проханням надати йому волю. Римляни підтверджували свободу Херсонеса, але свобода ця була номінальною. Фактично Херсонес залежав від більш сильного Боспорського царства. Внутрішнє становище в місті було також дуже складне. Спустошення хори, нестача хліба, внутрішньополітична боротьба, постійна боротьба зі скіфами спонукали звернутись ще раз за допомогою до Риму. У 63 р. н.е. в Крим входять війська римського легата Плавтія Сільвана, який зняв облогу Херсонеса і лишив у місті військовий гарнізон, який перебував там і у заснованій римлянами фортеці Харакс до 80 р. І ст. Після виведення римського гарнізону Херсонес знову потрапляє у залежність від Боспору.

В середині ІІ ст. римські війська знову увійшли до Херсонесу. Місто формально отримує незалежність, зберігає самоврядування, але фактично воно стає типовим римським провінційним центром, тісно пов’язаним політичними, економічними і культурними зв’язками з Римською імперією, що знайшло свій відбиток у матеріальній і духовній культурі Херсонеса і зберігалось до кінця античної доби. Після розподілу імперії у кінці IV ст. на дві частини, Херсонес потрапив під вплив Східної Римської імперії. На відміну від багатьох інших грецьких північно-причорноморських міст, Херсонес не загинув на межі античності і середньовіччя, тому дуже важко встановити кінцевий етап в історії античного Херсонесу. Умовно його верхньою хронологічною межею вважається кінець IV ст. н.е.