Історія дослідження
Ольговський С.Я.
Ранній історії Херсонеса приділено замало уваги в творах античних авторів. У периплі Псевдо-Скілака Херсонес названо емпорієм — торгівельним містом, а Псевдо-Скімн сповіщає, що Херсонес був заснований гераклейцями разом із мешканцями о. Делос за пророцтвом оракула. Саме аналіз цих свідчень дозволив віднести заснування Херсонеса до 422–421 р. до н.е. Про Херсонес коротко згадували Арріан, Іосиф Флавій, Помпоній Мела, Клавдій Птоломей, Стефан Візантійський. Зазначена античними авторами і Керкінітіда, яка до появи Херсонеса була самостійним полісом. Страбон пише про зіткнення між Херсонесом і скіфами у ІІІ–ІІ ст. до н.е., про сарматську царицю Амагу, яка захистила Херсонес від скіфів та про відносини Херсонеса з Понтійським царством, Боспором, Римом. Про політичний союз 179 р. між понтійським царем Фарнаком І, причорноморськими полісами, в тому числі і Херсонесом, та сарматським царем Гаталом сповіщає Полібій. Ці дані доповнюються епіграфічними даними, з яких можна дізнатись про державний устрій Херсонеса, його економіку, зовнішні зв’язки, культуру та ідеологію на різних етапах історії. Це, насамперед, присяга херсонеситів, написана в кінці IV — на початку III ст. до н.е. В ній йдеться про територію херсонеської держави, якій були підпорядковані Керкінітіда та Калос Лімен. Широко відомий напис на постаменті статуї Діофанта, полководця Мітрідата IV Євпатора, в якому описано дії військ Діофанта на заключному етапі скіфо-херсонеських воєн ІІ ст. до н.е.
Окрему групу становить керамічна епіграфіка — клейма на амфорах та черепиці, а також графіті. Херсонес був одним із найважливіших центрів Причорномор’я, де виробляли керамічну тару з клеймами. Важливим джерелом для вивчення економіки Херсонеса є нумізматичний матеріал. Випуск Херсонесом власної монети відноситься до IV ст. до н.е.
Наукове дослідження Херсонеса та округи розпочав П.С. Палас на початку ХІХ ст., а перші топографічні плани місцевості з нанесеними на них пам’ятками були зроблені А. Строковим ще у 1786 р. Перші розкопки були здійснені у 1827 р. лейтенантом Крузе, а потім розвідки та дослідження спорадично велись Д.В. Карейшою, З.О. Аркасом, О.С. Уваровим, Ф. Дюбуа де Монпере. Систематичне ж вивчення городища у 1875–1887 р. проводилось Херсонеським монастирем під наглядом Одеського товариства історії та старожитностей. З 1888 р. керівництво розкопками переходить до Археологічної комісії. Від цього часу дослідження херсонеського городища та його некрополя пов’язано з іменами К.К. Косцюшко-Валюжинича, Р.Х. Лепера, Л.А. Моїсеєва. Разом із вивченням Херсонеса, як міського центру, були здійснені розвідки в районі Керкінітіди та Калос Лімену.
Новий етап у вивченні Херсонесу було покладено у 20–30-ті рр. ХХ ст., коли почалось широке дослідження земельної території на Гераклейському півострові і здійснено перші розкопки у Північно-Західному Криму — Керкінітіді, Калос Лімені та на узбережжі. У повоєнні роки увага приділялась вивченню міських кварталів Херсонеса, відкритого у 1958 р. єдиного у Північному Причорномор’ї театру, захисних споруд, керамічних майстерень, некрополя у самому Херсонесі та в його околицях, зокрема у Інкерманській долині. Було окреслено сільськогосподарську територію херсонеської держави, розпочато вивчення земельних ділянок та сільських садиб.