10.1. Необхідність контролю
банківських процесів

Брітченко І.Г.

Необхідність контролю у банківському маркетингу обумовлена особливою роллю капіталу в процесах суспільного відтворення. Капітал і праця, поєднані в процесі суспільного відтворення, виробляють національне багатство.

Аналогічно до того, як нові банківські продукти виступають для суб’єктів економічних відносин реальним капіталом, механізми державного регулювання банківської системи є регулятором (контролером) реального капіталу у банківському маркетингу. Через механізми регулювання та контролю банківських процесів держава опосередковано здійснює регулювання капіталу в інших галузях економіки.

Припустимо, що необхідно визначити ринкову вартість конкретного об’єкта нерухомості, який використовується (або буде використовуватися) у процесах суспільного відтворення, наприклад, об’єкта незавершеного будівництва. Його оцінку можна здійснити одним із трьох відомих методів: витратним методом, методом аналогів і методом прибутковості. Оцінки, здійснені за кожним із даних методів, можуть істотно відрізнятися одна від одної. Разом із тим, якщо умовно перенести даний об’єкт оцінки в країну (регіон) з більш розвинутою ринковою інфраструктурою, то він буде мати значно більшу вартість за будь-якого методу його оцінки.

Розглянемо як змінюється оцінна вартість майна залежно від середовища його розташування. При оцінці методом прибутковості два абсолютно однакових об’єкти нерухомості будуть мати різну вартість, причому, об’єкт в економічно більш розвинутій країні буде дорожче свого аналога в країні менш розвинутій. Це відбувається внаслідок того, що в першому випадку ступінь фінансових і інших ризиків нижче, а рівень платоспроможного попиту, тобто потенційних доходів, вище, стабільніше грошова одиниця, більш цивілізовані форми оподаткування і т. д. При оцінці двох об’єктів витратним методом вартість об’єкта в економічно більш розвинутій країні так само буде мати істотно більшу вартість, ніж в іншій країні. Це пов’язано з тим, що вартість робіт зі створення (виробництва) такого об’єкта буде вище через більш високу вартість найманої праці, більш високі стандарти і вимоги. Схожа ситуація спостерігається і при оцінці об’єкта методом аналогів.

З викладеного можна зробити висновок, що будь-який капітал (чи то у вигляді фінансового капіталу або основних засобів), що приносить дохід відповідно до формули (1.1), має різну вартість у різних економічних умовах. Можна припустити, що вартість капіталу різна усередині однієї економічної системи в різних її регіонах.

Таким чином, економічна система, усередині якої відбувається обіг капіталу, безпосередньо впливає на вартість самого капіталу поза залежністю від конкретних схем обігу конкретного капіталу, його обсягів і форми власності. До таких економічних систем відноситься і банківська система. В умовах ринкових відносин державна система управління (регулювання та контролю) економічними процесами також має вартість і являє собою не що інше, як основний державний, суспільний і соціальний капітал, здатний приносити дохід усім членам суспільства і впливати на вартість усіх капіталів, розміщених у його просторі.

Способи управління економічними процесами й організації виробництва держави в умовах ринкових відносин та інформаційного суспільства виконують функції реального суспільного капіталу. Прикладом цього може служити вартість того ж самого об’єкта нерухомості.

При удосконаленні технологій організації виробництва і збалансованій системі управління економікою вартість основних засобів зростає, що призводить, у свою чергу, до створення механізмів забезпечення зворотності інвестиційних ресурсів унаслідок того, що утвориться реальний капітал, який може бути предметом застави або іншою формою майнової гарантії при забезпеченні зворотності банківських кредитних ресурсів.

Підвищення ступеня зворотності кредитних ресурсів призводить до зниження фінансових ризиків і поширення кредитування, відтворення більш збалансованої, більш організованої економічної моделі економіки.

Всі існуючі технології створення реального капіталу можна розділити на три основні категорії:

1. Державні технології.

2. Банківські технології.

3. Технології підприємств.

Усі види цих технологій унікальні і кожна має свої специфічні особливості. Комплексне застосування усіх видів дає нову якість, на якій базується ВВП країни, курс національної валюти, рівень життя населення, вартість капіталу в інших галузях економіки.

Існуюча система економічних механізмів є реальним капіталом для банківської системи. Дана система повинна бути збалансованою і соціально спрямованою, тобто повинна бути відрегульована з урахуванням споживчих інтересів населення країни.

Громадяни, що виступають як наймані працівники, самі по собі не мають економічних механізмів створення капіталу. Вони беруть участь у суспільних процесах нагромадження і споживання. Якщо в процесах споживання вони приймають пряму, особисту участь, то в накопичувальних процесах беруть участь шляхом простого заощадження коштів, а не шляхом створення економічних механізмів і примноження капіталу. Нагромадження фізичними особами здійснюється через:

– банківську і фінансову систему;

– економічні технології суб’єктів господарювання (шляхом купівлі акцій або облігацій підприємств, внесків у статутні фонди, короткострокових позичок і т. д.).

Основна роль і участь громадян у ринковій економіці полягає не в створенні економічних технологій, а в стимулюванні (або ігноруванні) існуючих регіональних технологій простого і розширеного відтворення, тобто технологій створення капіталу шляхом вибору (ігнорування) товарів і послуг у процесі споживання всередині конкретного регіону. Процес споживання товарів (послуг) є не що інше, як критерій оцінки потреби регіону в конкретних економічних механізмах, конкретних капіталах.

Розглянемо роль кожної категорії окремо.

1. Роль держави полягає в тому, що розмір її доходів регулюється переважно адміністративними, а не ринковими методами. Держава є сукупною системою органів влади і тому може силовими (адміністративними) методами впливати на розмір прибутковості та вартість регіонального капіталу в різних галузях економіки й окремих підприємствах регіону. Такий вплив здійснюється, в першу чергу, шляхом прийняття податкових законів і бюджету. Держава сама встановлює розмір своїх доходів, а, отже, та вартість основного капіталу самої системи управління регіональними економічними відносинами. Крім того, держава, встановлюючи правила гри, істотно коректує розмір прибутковості та вартість капіталів в інших галузях і регіонах, інших формах власності. Держава може заборонити або дозволити сам факт ринкових відносин як таких, ті чи інші види власності.

2. Банківська система не може впливати на процеси, що відбуваються на фінансовому ринку адміністративними методами, що може призвести до втрати клієнтів у конкретному банку. Але головною відмінністю банківської системи від усіх інших є той факт, що в умовах ринкових відносин при будь-яких економічних технологіях виробництва і будь-яких формах управління економікою банківська система в цілому не може бути збитковою. Крім того, вартість і прибутковість капіталів комерційних банків завжди буде більшою, ніж середня вартість усіх капіталів усередині країни. Безумовно, прибутковість і вартість капіталу в окремій процвітаючій галузі може і, швидше за все, буде вище, ніж у банківському секторі, але тільки в окремій галузі або декількох галузях, а не у всій економічній системі.

3. Технології створення і примноження реального капіталу підприємствами-суб’єктами ринкових економічних відносин мають свої специфічні особливості:

– механізми створення нового капіталу мають необмежену кількість схем і варіантів їх практичного втілення – від елементарних технологій купівлі-продажу і випічки хліба до високоінтелектуальних космічних технологій, від приватного підприємця, що торгує на ринку, до великої страхової компанії. Причому потенціал розвитку і подальшого удосконалення таких механізмів практично не обмежений, у той час як банківські технології і механізми формування бюджету і доходів держави є відносно консервативними;

– обсяг вироблених товарів і послуг, а, отже, і абсолютна величина доходів і знову створеного капіталу в цьому секторі багаторазово перевищує аналогічні показники у банківській системі;

– існує велика амплітуда коливання прибутковості та вартості капіталу між окремими підприємствами, галузями економіки і навіть структурними підрозділами одного підприємства. Отже, дані технології створення капіталу піддаються у найбільшому ступені комерційному ризику;

– реальний капітал у цьому секторі економіки несе на собі основне соціальне навантаження суспільства.

Найважливішим складеним елементом створення капіталу є банківський капітал, банківська система, тому що порушення будь-якої її складової призводить до адекватної реакції у всій системі, що позначається на суспільному споживанні, а через споживання веде до зниження прибутковості та вартості як окремих капіталів різної форми власності, так і суспільних капіталів.

Особлива роль у процесах створення, розподілу, нагромадження і споживання капіталу належить населенню. У ринкових умовах весь процес відтворення і нагромадження орієнтується на потреби населення, точніше, на його платоспроможні потреби. При переважанні споживчих тенденцій у суспільстві буде здійснюватися розширене відтворення. Підприємства-виробники і торговці товарами (послугами) отримають прибуток (або надприбуток), що, у свою чергу, буде спрямований на процеси нагромадження або споживання. Причому, відповідно до законів попиту та пропозиції, велика частина отриманого прибутку буде знову спрямована на капіталізацію, тобто на розширене відтворення, саме в те виробництво, що користується конкретним платоспроможним попитом у населення.

Відтік фінансових ресурсів зі сфери нагромадження призводить, з одного боку, до дефіциту вкладів у банківській системі, що, на перший погляд, повинно призвести до дефіциту ресурсів, підвищення вартості грошей у часі та подорожчання банківських кредитів. Але, з іншого боку, грошові кошти, спрямовані суб’єктами господарювання на розширене відтворення, поповнюють залишки на поточних рахунках виробників і торговців товарами (клієнтів банків), збільшуючи тим самим розмір безкоштовних ресурсів банківської системи, що, у свою чергу, можуть бути помножені нею в процесі кредитування за допомогою механізму грошового мультиплікатора. За певних умов такий відтік капіталу може призвети до зниження вартості банківських кредитів замість їхнього очікува-ного подорожчання. Це відбудеться, якщо податкова система не буде перешкоджати підприємствам-суб’єктам господарювання спрямовувати свій прибуток на розширене відтворення.

З викладеного видно, що перерозподіл фінансових ресурсів регіону зі сфери нагромадження у сферу споживання не завжди призводить до підвищення вартості грошей у часі з наступним відтоком коштів зі сфери споживання до сфери нагромадження. Обов’язковою умовою цього є збалансованість механізмів управління економічними процесами і відповідними банківськими технологіями створення нового капіталу.

Підвищення платоспроможного попиту населення не завжди сприяє зростанню його добробуту. Важливим є регулювання зв’язків між банківськими і державними технологіями створення нового капіталу і розширеного відтворення. Банківська система є ключовим елементом такого взаємозв’язку. Механізми адекватного реагування і впливу банківської системи на споживчі та накопичувальні тенденції здатні принципово змінити розмір прибутковості капіталу і його вартість в інших галузях економіки. Разом із тим, аналогічні процеси в небанківському секторі можуть лише відобразитися на результатах фінансової діяльності банківської системи, можуть «підтягти» загальний рівень банківських технологій, але не можуть докорінно змінити існуючі технології і взаємозв’язки усередині банківської системи. Це пов’язано з тим, що банківська система і використовувані нею унікальні технології є достатньо досконалими, замкнутими, самодостатніми і консервативними.

А головне – взаємозв’язки усередині банківської системи носять системний характер, що не дозволяє окремим, нехай навіть крайнім, нестандартним тенденціям в економіці, що позначаються на конкретному суб’єкті господарювання або комерційному банку, істотно вплинути на всю систему банківського регулювання, закономірності та механізми формування банківського капіталу. До того ж, банківська система є найбільш великим і фінансово забезпеченим сектором економіки, що також бере участь у процесах суспільного нагромадження і споживання. Розмір внутрішнього споживання, що формує собівартість банківських послуг, здатний формувати споживчий попит в окремих регіонах, його галузях і секторах. Видимі й очевидні переваги міцності та непорушності банківської системи мають і негативні моменти, що полягають у тому, що для введення принципово нових прогресивних технологій і механізмів, які докорінно змінюють традиційні методи господарювання, не завжди досить виникнення суспільної потреби в такого роду змінах. Найчастіше для подальшого розвитку і реформування банківської системи необхідний певний рівень усвідомлення потреби і доцільності змін, впливу суспільної думки і держави.

Прикладом необхідності контролю банківських процесів з боку держави можуть слугувати банківські процеси у найнасиченішому банками регіоні – Донецькому.

Сформований у Донецькому регіоні механізм використання кредитних ресурсів і власного капіталу комерційних банків не дозволяє банківській системі повною мірою впливати на споживчі або накопичувальні тенденції в економіці регіону. Частка банківської системи регіону в сукупному обсязі кредитів, наданих в економіку країни, на кінець січня 2005 р. складала 7,68 %, у тому числі кредитів суб’єктам господарювання – 7,52 %, фізичним особам – 8,47 % від загальноукраїнських показників. І це незважаючи на те, що банківська система регіону спрямована на стимулювання товаровиробника, насамперед, промислових підприємств.

Так, частка банківської системи регіону в сумі нарахованих відсотків по кредитах в економіку складає 3,81 %, у тому числі суб’єктам господарювання – 3,01 %, фізичним особам – 8,14 %. Таким чином, боргове навантаження на позичальників регіону майже вдвічі нижче, ніж по Україні, причому цей показник досягнуто переважно за рахунок пільгового кредитування суб’єктів господарювання, оскільки частки кредитів фізичним особам у Донецькій області та нарахованих відсотків по них стосовно всеукраїнських показників практично однакові. Крім того, частка банків регіону в статутному капіталі банківської системи України – 4,49 %, за кількістю зареєстрованих банкв – юридичних осіб – 6,88 %, співвідношення середнього розміру сплаченого статутного капіталу на 1 банк у регіоні – 65,48% від середнього розміру цього показника по Україні [96].

Банківська система може лише адекватно реагувати, але не прогнозувати, передбачати, а головне – впливати на платоспроможний попит і нагромадження, ступінь прибутковості та вартість капіталів за межами банківської системи.

Основною причиною такого положення є механізм кредитування підприємств, тобто механізм кредитування виробників або торговців товарів (послуг), при повній відсутності можливостей впливу на платоспроможний попит населення регіону, для якого призначені товари (послуги), вироблені на підприємствах, що кредитуються. В основу регіональної кредитної політики комерційних банків покладений принцип надання ресурсів підприємствам, продукція яких користується попитом на ринку і, унаслідок цього, такі підприємства вважаються фінансово спроможними й економічно перспективними. Так, наприклад, частка торговельних підприємств у структурі кредитного портфеля «Промінвестбанку» на кінець 2004 р. складала 26,87 %, у той час як сукупна заборгованість по кредитах, наданих підприємстввам усіх галузей промисловості – 48,74 %. При цьому темпи росту кредитування торговельних підприємств, як фінансово більш спроможних, у 2004 р. склали 65 % у порівнянні з 2003 р., обсяг кредитних вкладень у промислові підприємства збільшився лише на 16 % [172]. У більшості бізнес-планів позичальників передбачене використання кредитних ресурсів на збільшення обсягів виробництва з метою збільшення розміру одержуваного прибутку, тобто на розширене відтворення, і лише в деяких – на створення нового продукту (послуги).

Комерційні банки здійснюють економічний аналіз відповідності реальних регіональних показників результатів фінансово-господарської діяльності показникам бізнес-плану. Основним механізмом забезпечення зворотності таких кредитів служить застава майна. Серйозним аналізом потреби суспільства в продукції (послузі) конкретного регіонального позичальника при його розширеному відтворенні банківська система не займається. При такій схемі кредитування це і неможливо зробити, тому що навіть при визначенні розміру платоспроможного попиту на вироблений товар (що саме по собі є вкрай складною задачею) немає ніяких гарантій у тому, що наявний платоспроможний попит буде спрямований на придбання продукції (послуги) саме підприємства-позичальника, що кредитується. І тим більше немає гарантій того, що платоспроможний попит населення регіону трансформується в його споживчі тенденції в обсязі, адекватному розміру розширеного відтворення конкретного товару (послуги) підприємством-позичальником. Кредитні ресурси регіону, спрямовані на розширене відтворення шляхом сформованої практики кредитування виробників, забезпечують певний приріст капіталу і його нагромадження, частково стимулюють регіональні споживчі тенденції. Але темпи його приросту об’єктивно не відповідають потребам регіональної економіки, рівню суспільного споживання, необхідному для забезпечення високого життєвого рівня населення. Сформовану схему кредитування підприємств-виробників відображено на рис. 10.1.

Умовні позначення:

1 – фінансові потоки при споживанні; 1.1 – фінансові потоки при нагромадженні; 2– банківський кредит; 3 – створення розширеного відтворення товарної продукції за рахунок банківського кредиту;

4 – виплата заробітної плати та іншої грошової допомоги населенню в процесі розширеного відтворення; 5 – очікуване розширене споживання;

5.1 – нагромадження замість очікуваного споживання; 6 – дохід від реалізації продукції розширеного відтворення; 7 – прибуток від розширеного відтворення; 8 – споживання прибутку; 9 – виплата відсотків за банківським кредитом; 10 – нагромадження прибутку від розширеного відтворення.

Склалася ситуація, при якій регіональна банківська система стимулює ринок виробників. Це призводить до того, що частина споживчого попиту залишається незадоволеною, адже інтереси регіонального споживача споконвічно не закладені в схему кредитування. У результаті вільні кошти населення регіону переходять у сферу нагромадження, найчастіше минаючи банківську систему шляхом придбання іноземної валюти. Але навіть ті кошти, що надходять у комерційні банки, не можуть бути максимально ефективно використані через звуження сфери їхнього розміщення в реальному секторі економіки, що не знаходить достатнього обсягу реалізації своїх продуктів (послуг) у розмірі, що відповідає їх ефективному виробництву. Дану послідовність логічних наслідків зниження суспільного споживання можна продовжувати багаторазово.

Закономірним наслідком цього є зниження не тільки обсягів суспільного споживання в регіоні, але і відсотоків за вкладами до розміру, при якому найбільш серйозною альтернативою банківським вкладам виступає менш ризикована і більш надійна іноземна валюта або високоприбуткові цінні папери різного роду пірамід і фінансових схем, що споконвічно не мають нічого спільного з реальним сектором економіки.

Негативні наслідки очевидні: падіння курсу національної валюти, зниження прибутковості та вартості регіональних капіталів у реальному секторі економіки, низький рівень життя населення і т. д. Альтернативну схему кредитування зображено на рис. 10.2.

Умовні позначення:

1 – процеси споживання; 1.1 − процеси нагромадження; 2 − кредит банку;

3 – витрати кредитних коштів; 4 – плата за розширене відтворення конкретної продукції; 4.1 − розширене відтворення товарів (послуг);

5 – виплата заробітної плати та іншої допомоги; 6 – сплата відсотків і кредиту; 7 – прибуток підприємств-виробників; 8 – споживання прибутку;

9 – нагромадження прибутку.

Регіональні комерційні банки є самостійними господарськими одиницями, яким неприпустимо будь-яке нав’язування тих чи інших механізмів кредитування або інших технологій їхньої підприємницької діяльності, особливо якщо мова йде про докорінне реформування регіональної кредитної політики. Будь-який тиск на комерційні банки неприпустимий, тому що це може бути сприйняте як ознака відступу держави від принципів ринкової економіки, свободи вибору і т. д.

Негативні наслідки тиску на банки будуть завжди більшим злом, ніж будь-який економічний ефект від силового впровадження найпрогресивніших фінансових технологій.

Не можна забувати і про те, що, на відміну від регіональних банків, банківська система використовує реальний капітал усього регіону, користується унікальними механізмами, що відкривають доступ до безкоштовних фінансових ресурсів усієї економічної системи країни. Від результатів діяльності банківської системи залежить прибутковість і реальна вартість усіх капіталів незалежно від їхньої форми власності та галузей господарювання.

Таким чином, для здійснення удосконалення банківської системи, як зазначено у наведеному прикладі, або здійснення інших перетворень заради поліпшення механізмів формування та функціонування банківських механізмів потрібний постійний контроль цих процесів з боку держави. Такий контроль здійснює, в першу чергу, Національний банк України, який не тільки контролює, але і регулює, а іноді і формує банківську систему України. Контроль з боку держави потрібен і для дотримання комплексу аспектів, таких як сплата податків, антимонопольне та трудове законодавство, комерційна таємниця, економічна безпека тощо, та умов роботи на ринку. Але ці аспекти контролю аналогічні контролю економічних процесів в інших галузях суспільного відтворення. Банківський маркетинг розглядає саме банківську специфіку участі у процесах відтворення через специфічні механізми формування та функціонування капіталу.