4.1. Регіональна стратегія розвитку банківських філій

Брітченко І.Г.

Найважливішим аспектом як стратегії банківського маркетингу, так і практичної діяльності комерційних банків, є створення, регулювання діяльності та підтримка ефективної організаційно-функціональної структури банків, заснованої на принципі економічної достатності структурних підрозділів банку в конкретному середовищі та їх оптимальному розміщенні усередині нього. Визначивши необхідну кількість структурних підрозділів банку усередині регіонів, нескладно визначити кількість таких підрозділів по країні. Але визначивши кількісні показники філіальної мережі по країні в цілому, неможливо змоделювати їх розподіл між регіонами й усередині конкретного регіону. У цьому полягає найважливіша визначальна роль первинності та верховенства регіональної організаційно-функціональної структури комерційного банку над усією банківською системою. Банківський маркетинг як наука, що має практичне значення і застосування в реальному банківському секторі, не може обійти рішення такого стратегічного питання для практикуючих банкірів. Питання про кількість і розміщення філій банку стосується як фінансових, трудових та інших активів самого банку і його клієнтів, так і цілого комплексу економічних питань усередині регіону.

Рішення цієї стратегічної задачі є одним із найактуальніших у розвитку маркетингової стратегії банку, що представляє інтерес не тільки для банківської системи, але і для інших комерційних підприємств, що засновують свою діяльність на створенні регіональних представництв. Разом із тим, регіональні структури функціонування банківської системи відіграють провідну роль у регіональних економічних відносинах у силу специфіки банківських технологій створення, примноження і розподілу капіталу, а також великої соціальної функції, виконуваної комерційними банками.

Визначаючи кордони регіону, В.К. Симоненко стверджує, що «регіоном або великим економічним районом слід вважати господарську територію, що виділяється усередині країни своїм економіко-географічним положенням, природними і трудовими ресурсами, спеціалізацією і структурою господарства, спільністю екологічних, демографічних і т. д. проблем, своєю роллю в міжнародному поділі праці» [319, с. 27].

Під регіональним представництвом або філією комерційного банку варто розуміти ті його структурні підрозділи, що надають поряд з іншими банківськими продуктами розрахунково-касове обслугодування поточних рахунків клієнтів поза залежністю від способу надання такого обслуговування (фактична явка клієнта в банк, шляхом дистанційного доступу до рахунку клієнта за системою «клієнт-банк» або іншим способом) і виступають усередині конкретної банківської системи самостійним постачальником безкоштовних знеособлених перехідних залишків на поточних рахунках клієнтів. До таких підрозділів можна віднести балансові філії, ТВБВ (територіально відокремлені безбалансові відділення), регіональні й обласні управління, ОПЕРВ і т. д. До них не відносяться віддалені робочі місця, приписні каси, консультаційні пункти, пункти обміну валюти і т. д. Не є територіальними структурними підрозділами головні офіси великих банківських систем, що виконують функції управління регіональними представництвами цих систем.

Основними параметрами й економічними показниками, які необхідно брати до уваги при розрахунку кількості структурних підрозділів комерційного банку, виступають:

– загальна кількість структурних підрозділів банківської системи;

– кількість самостійно зареєстрованих комерційних банків і банківських систем.

Сутність кількісного значення регіональних представництв банку полягає в тому, що основою банківської технології одержання прибутку є можливість банківської системи багаторазово збільшувати свої безкоштовні ресурси за допомогою кредитного мультиплікатора. У роботі загальнонаціонального мультиплікатора беруть участь всі структурні підрозділи комерційних банків, що належним чином зареєстровані в НБУ, мають свій шестизначний номер, іменований кодом МФО (код участі регіонального представництва комерційного банку в системі міжфіліального обігу). Для функціонування мультиплікаційного механізму поряд з нормою резервування принципове значення має кількість структурних підрозділів банку, що беруть участь у міжфіліальному обігу кредитних ресурсів. Винятково від цих двох факторів залежить оборотність капіталу усередині національної банківської системи. Кількість філій конкретного комерційного банку показує ступінь його участі в мультиплікаційних технологіях національної банківської системи. Цілком зрозуміло, що банк, який не має філій, не може використовувати перевагу мультиплікаційного ефекту національної банківської системи. Перехідні залишки на поточних рахунках його клієнтів служать для нього безкоштовними кредитними ресурсами лише в обсязі їхньої фактичної наявності, але не в обсязі, помноженому на величину, зворотну нормі резервування. Тому дешеві ресурси комерційного банку, що не має філій, служать джерелом для їхнього мультиплікаційного збільшення іншими комерційними банками, що мають філіальну мережу, тобто мають можливість використовувати мультиплікаційний ефект для формування власних кредитних ресурсів. Очевидно, що банківські системи з різною кількістю філій у різному ступені використовують можливості національного мультиплікатора, причому, чим більшу кількість регіональних представництв і філій має банк, тим у більшому ступені він може використовувати мультиплікаційний ефект усієї банківської системи. З погляду функціонування банківських технологій збереження капіталу можна визначити, яка кількість філій необхідна для участі конкретного комерційного банку в мультиплікаційних технологіях національної банківської системи. Ця кількість буде мінімально необхідною або достатньою для створення умов ефективного використання широкого спектра банківських продуктів, заснованих на специфічних умовах і перевагах банківських технологій над іншими технологіями створення і збільшення капіталу в реальному секторі економіки.

Питання планування й оцінки діяльності банківських структурних підрозділів у науково-прикладному аспекті досліджувалися українськими вченими-практиками [118; 159], однак перевага в даних дослідженнях віддається плановим показникам функціонування банків, таким як обсяг кредитного портфелю, залишки коштів на рахунках юридичних осіб і т. п. Проблема розміщення регіональних представництв і оптимізації їхньої кількості не розглядається як напрямок підвищення ефективності банківської діяльності та новий якісний підхід до її організації в регіонах.

Достатню кількість банківських філій легко визначити за формулою:

(4.1)

де ДКП – достатня кількість філій окремої банківської системи;

КПС – загальна кількість філій національної банківської системи;

КБ – загальна кількість зареєстрованих банків.

Використовуючи формулу (4.1), здійснимо розрахунок достатньої кількості філій банку за станом на 01.04.2003 р.

Загальна кількість філій національної системи складає 1405 шт.

Кількість комерційних банків – 157 шт.

Достатня кількість філій комерційного банку складає:

1405 / 157 = 8,95 шт.

Іншими словами, для ефективного функціонування банківських технологій окремого комерційного банку в національній банківській системі України станом на 01.04.2003 р. йому необхідна наявність як мінімум дев’яти філій по країні.

З погляду ефективності функціонування мережі філій і регіональних представництв комерційних банків важливо розуміти, що недостатній розвиток філіальної мережі призведе до їх функціонування на рівні, що забезпечує прибутковість нижче вартості банківського капіталу за конкретний проміжок часу, тобто нижче величини облікової ставки НБУ.

Це призведе до зменшення (втрати) частини капіталу конкретного комерційного банку навіть при формальній його беззбитковості. Для визначення оптимальної (мінімально необхідної) кількості регіональних представництв банку необхідно чітко представляти частку економічних показників регіону, що впливають на ринок банківських продуктів, у загальній економічній картині національної економіки.

Стратегія розвитку регіональних банківських систем значною мірою залежить від соціально-економічного розвитку регіонів, чисельності населення, розвитку ринкової і транспортної інфраструктури, мережі зв’язку.

Доцільним є використання наступного алгоритму дій:

Визначити основні співвідношення, що характеризують ступінь економічного розвитку регіону, а звідси, ступінь ємності ринку банківських послуг, наприклад:

– частка ВВП регіону у ВВП країни (частка валової доданої вартості регіону у валовій доданій вартості країни);

– частка обсягу експорту регіону в обсязі експорту країни;

– площа території, тому що цей географічний фактор безпосередньо впливає на розподіл фінансових потоків по території країни;

– платоспроможність населення регіону – даний показник може визначатися не тільки виходячи із середньомісячної заробітної плати в регіоні, але і на основі грошових доходів, що приходяться на душу населення регіону;

– частка інвестицій в основний капітал у регіоні в загальному обсязі капітальних інвестицій країни є важливим показником, оскільки свідчить про темпи відновлення основного капіталу в регіоні і є основою регіонального економічного зростання;

– частка прямих іноземних інвестицій у регіон в обсязі їхніх надходжень до країни. Даний показник характеризує інвестиційну привабливість окремих регіонів, що важливо при прийнятті банком рішення про розподіл своїх регіональних інвестиційних вкладень;

– частка регіону в загальній кількості зареєстрованих підприємств країни. Доцільність використання даного показника обгрунтовується тим, що підприємства є основними клієнтами банків і їхні грошові потоки виступають джерелом відносно дешевих кредитних ресурсів;

– частка кількості платежів через систему електронних платежів (СЕП) НБУ в загальному обсязі платежів, здійснюваних банками й іншими установами за допомогою СЕП. Цей показник відображає рух фінансових потоків у регіоні і за його межі, а оскільки банки покликані обслуговувати дані фінансові потоки, то очевидний взаємозв’язок між кількістю філій регіональної банківської системи і масштабами руху капіталу в регіоні.

Розрахувати середньозважений показник частки економічного потенціалу регіону в економіці країни.

Обчислити кількість філій комерційних банків у регіоні з загальної кількості банків у національній банківській системі країни.

Для визначення інтегрального показника питомої ваги регіону в показниках рівня економічного розвитку країни доцільним є застосування методики, заснованої на експертних оцінках. Ця методика грунтується на системі матричних показників. З метою визначення питомої ваги регіону будуємо матрицю значень (Xij ) показників по регіонах розміру n x m, де n – кількість відібраних нами для аналізу показників, m – кількість регіонів, економічний потенціал яких ми прагнемо оцінити (i=(1,n), j=(1,m)).

У даній методиці для аналізу варто вибирати кількісні показники, сума яких буде мати як економічний, так і логічний зміст, наприклад, валовий обсяг виробництва або обсяг інвестицій, спрямованих у той чи інший регіон. Якісні показники, такі як, наприклад, рівень заробітної плати в різних регіонах, не підлягають додаванню, тому що втрачають свій економічний зміст. Тому варто використовувати не самі якісні показники, а коефіцієнти з метою коректування кількісних показників. Описану матрицю зображено на рис. 4.1.

Так, для середньомісячної заробітної плати в регіоні або середньодушових грошових доходів населення регіону, що є одними з найважливіших показників, які характеризують відносну платоспроможність населення регіону і багато в чому визначають місткість регіонального ринку банківських послуг, даний коефіцієнт можна визначити за формулою (4.2):

(4.2)

де K_j – коригувальний коефіцієнт;

W_j – середньомісячна зарплата (середньодушові грошові доходи) у j-му регіоні;

– середньомісячна зарплата (середньодушові грошові доходи) у цілому за країною.

Далі цей коефіцієнт множимо на питому вагу населення регіону порівняно з населенням країни й одержуємо показник відносної платоспроможності населення регіону. Кожний коефіцієнт, що характеризує частку регіону в основних економічних показниках, може бути розбитий на субкоефіцієнти, що уточнюють або коректують їх. Так, частка населення регіону може бути скоректована з урахуванням частки працездатного населення, частка обсягу експорту може бути скоректована з урахуванням кількості експортерів або обсягу експорту, що приходиться на одного експортера. Частку обсягу ВВП регіону можна розглядати в галузевому розрізі і т.д.

Приймаючи до уваги вищевикладене, знаходимо сумарне значення кожного показника по країні в цілому за формулою (4.3):

(4.3)

Після цього згідно з формулами (4.4) і (4.5) знаходимо питому вагу (zij ) кожного регіону за кожним показником у сукупному підсумку, тобто:

(4.4)

(4.5)

Наступним етапом є визначення рейтингу регіонів на основі питомої ваги кожного регіону й експертної оцінки вагомості обраних показників аналізу (ki ). Оскільки доцільним для більш точної оцінки є опитування думки декількох експертів (у нашому випадку обрано 10 експертів), то знаходиться середнє значення вагомості факторів (показників) на основі простої середньоарифметичної (див. табл. 4.1).

Таблиця 4.1 Експертна оцінка вагомості показників економічного розвитку регіону (у частках)

Знаходячи суму добутків питомих ваг показників і експертної оцінки їхньої значимості за формулою (4.6), ми одержуємо значення інтегрального показника ступеня економічного розвитку кожного регіону, що знаходиться в межах від 0 до 1:

(4.6)

(4.7)

Таким чином, визначаємо за формулою (4.8) оптимальну кількість структурних підрозділів банківської системи в окремому регіоні:

де КПО – оптимальна кількість структурних підрозділів (представництв) національної банківської системи в регіоні;

КПС – загальна кількість регіональних представництв національної банківської системи;

R_j – питома вага регіону в сукупності показників економічного розвитку країни.

Наведемо приклад розрахунку оптимальної кількості регіональних банківських підрозділів усіх комерційних банків у Донецькій області (станом на початок 2003 р.). Дані відображено в табл. 4.2 [410].

Підставивши цифрові значення у формулу (4.8), одержимо кількість регіональних підрозділів національної банківської системи України в Донецькій області. Їх кількість складає 165 шт. За станом на 01.04.2003 р. у Донецькій області нараховувалося 125 філій комерційних банків, що свідчить про істотний недолік регіональних підрозділів комерційних банків у Донецькій області в кількості 40 шт., що складає 32 % від загальної кількості діючих регіональних банківських структур.

Таблиця 4.2 Частка регіону в показниках економічного потенціалу країни

Для вирішення задачі оптимального розміщення наявних філій конкретного комерційного банку по території країни, визначимо, яку кількість філій необхідно розмістити в конкретному регіоні. Для цього визначимо регіональний коефіцієнт кількості філій конкретного комерційного банку в досліджуваному регіоні. З цією метою скористаємося формулою (4.9):

де ККП – регіональний коефіцієнт кількості представництв банківської системи;

КПО – оптимальна кількість структурних підрозділів (представництв) національної банківської системи в регіоні;

КБ – загальна кількість зареєстрованих банків.

Підставивши значення, одержимо для Донецької області:

ККП = 165 / 157 = 1,05 .

Розрахунок оптимальної кількості філій банківської системи в регіоні можливий винятково для тих комерційних банків, загальна кількість регіональних структурних підрозділів яких не менше достатнього рівня таких підрозділів у масштабі країни. Регіональний коефіцієнт показує, що банківській системі, яка має достатню кількість філій у національній банківській системі (при даних її параметрах, що дорівнює 9 філіям) представляється доцільним 1,05 з них розмістити на території Донецької області. Цілком зрозуміло, що практичне розміщення 1,05 філій не представляється можливим. Для розумного розміщення філій на практиці доцільно здійснити розрахунок регіонального коефіцієнта для всіх областей України. Області, які межують з Донецькою і мають регіональний коефіцієнт, що доповнює його значення до цілої величини, менеджмент банку повинен умовно об’єднати в один регіон з погляду ефективності просування банківських продуктів даної банківської системи. Після сегментації всієї країни на регіони, адекватні кількості філій даної банківської системи, необхідно вирішити задачу оптимального розміщення філій банку усередині сегментованих регіонів.

Зробивши аналогічні розрахунки за всіма областями, визначимо оптимальну кількість регіональних структурних підрозділів банківської системи України в кожній області та регіональні коефіцієнти кількості банківських філій для будь-якого комерційного банку України і зведемо отримані показники в табл. 4.3.

Таблиця 4.3 Оптимальний розподіл регіональних банківських підрозділів по регіонах України

Визначимо середню арифметичну кількості філій національної банківської системи, що приходяться на одну область, розділивши загальну кількість філій на кількість областей (адміністративних одиниць):

1405 / 25 = 56,2 .

Таким чином, на середньостатистичну область України приходиться 56 регіональних представництв комерційних банків.

Області, у яких оптимальна кількість філій національної банківської системи повинна перевищувати середньостатистичні показники по Україні можна назвати ресурсонадлишковими. Області з меншою кількістю філій – ресурсонедостатніми.

До ресурсонадлишкових відносяться наступні сім областей України: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Одеська, Харківська. На їхню частку приходиться 812 філій національної банківської системи при оптимальному їхньому розподілі, що складає 57,79 % від усієї кількості регіональних представництв.

Ресурсонедостатні області України можна умовно розділити на привабливі (понад 35 філій), тобто ті, що мають перспективу розвитися в самодостатні регіони, і критичні (менше 35 філій), тобто ті, що такої перспективи не мають. До привабливих відносяться чотири регіони: АРК, Львівська, Миколаївська, Полтавська області. На їхню частку при оптимальному розподілі припадає 191 регіональне представництво. Співвідношення ресурсонадлишкових, перспективних і критичних областей схематично зображено на рис. 4.2.

При оптимальному розміщенні на ресурсонадлишкові та перспективні області, що складають 44 % кількості всіх областей, припадає 71,4 % регіональних представництв українських банків. Це обумовлює об’єктивні передумови для нерівномірного розподілу банківського капіталу усередині країни. Цей фактор впливає на формування вартості інших капіталів, таких як акції на регіональних фондових ринках, нерухомість, державні позики і гарантії місцевих органів влади та муніципальних підприємств, а також всі інші форми капіталу, що формуються під впливом регіональних факторів.

Регіональні коефіцієнти, що характеризують кількісні показники філіальної мережі комерційних банків, можуть застосовуватися для коректування інших величин і значень як регіонального ринку капіталів, так і пропорцій його міжрегіонального обміну.

При вирішенні задачі сегментації українського економічного простору на регіони просування банківських продуктів окремого комерційного банку найважливішим фактором є як кількість філій банку, так і адміністративний устрій України. Беручи до уваги те, що Україна складається з 25 адміністративних одиниць (областей/республік), а достатня кількість регіональних представництв банку дорівнює 9, нескладно зробити висновок про те, що менеджмент банківських систем, що мають від 9 до 25 філій, буде йти за шляхом умовного укрупнення адміністративного розподілу України при визначенні місця розташування своїх структурних підрозділів. Банківські системи, що мають у своєму складі десятки регіональних структурних підрозділів, зіштовхуються з задачею оптимального їхнього розміщення усередині області як одиниці адміністративного устрою. Загальним для обох груп банківських систем є те, що адміністративний устрій країни є відправним пунктом економічних розрахунків регіонального розміщення своїх підрозділів. Це пов’язано з наступними об’єктивними обставинами:

– територіально-адміністративний розподіл України покладено в основу збору, обробки, систематизації й оприлюднення основних показників економічного розвитку регіонів і країни, тобто адміністративний розподіл України є первинним джерелом концентрації економічної інформації;

– адміністративний устрій України відображає територіальний розподіл інфраструктури ринкових відносин, історичне зосередження трудових і фінансових ресурсів;

– територіально-адміністративний устрій є зручним і зрозумілим для практичного використання в оперативній роботі персоналу банку.

У силу об’єктивного розвитку національної банківської системи за шляхом збільшення мережі філій комерційних банків, їхнього укрупнення, що буде розглянуто далі, кількості банківських систем, які мають філіальну мережу в меншій кількості, ніж кількість областей України, і збільшення банків з числом філій, що істотно перевищує число областей України, роль цих адміністративних одиниць як об’єктів аналізу і розгляду регіональної економічної діяльності комерційних банків буде зростати.

Визначити оптимальну кількість філій конкретного банку в досліджуваному регіоні можна за формулою (4.10):

(4.10)

де КПБ – кількість представництв окремого банку в регіоні;

ККП – регіональний коефіцієнт кількості представництв банківської системи;

ФКП – фактична кількість представництв окремої банківської системи;

ДКП – достатня кількість регіональних представництв банківської системи.

Здійснимо розрахунок оптимальної кількості структурних підрозділів Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» у Донецькій області, якщо відомо, що загальна кількість філій банку складає 66 шт. Підставивши цифрові значення у відповідну формулу, одержимо:

Зробимо розрахунок оптимальної кількості структурних підрозділів ВАТ «Ощадбанк» у Донецькій області, якщо відомо, що загальна кількість філій банку складає 460 шт.:

Проведені розрахунки показують, що для ефективного функціонування Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» він повинен мати на території Донецької області вісім регіональних представництв або філій. Для ефективної роботи ВАТ «Ощадбанк» на території Донецької області йому необхідна наявність 54 філії. Вказана кількість філій забезпечить даним банківським системам, за інших рівних умов, функціонування кредитного мультиплікатора в обсязі, оптимальному для збереження і примноження банківського капіталу, тобто в обсязі його збільшення на рівні вище облікової ставки Національного банку, використовуючи при цьому стандартний набір банківських продуктів і методів залучення клієнтів. Для створення об’єктивних передумов подальшого росту прибутковості капіталу і створення додаткового капіталу необхідне розширення філіальної мережі комерційного банку. Очевидним є той факт, що прибутковість комерційного банку може перевищувати розмір облікової ставки НБУ і при меншій кількості філій, і навпаки, прибутковість може бути менше облікової ставки і при більшій їхній кількості.

Так, в 2004 р. серед системних найбільших банків-членів Асоціації українських банків тільки 3 мали прибутковість (рентабельність) капіталу вище облікової ставки НБУ: «Надра» – 30,453 %, «Приватбанк» – 17,775 %, «Укрексімбанк» – 24,499 %, «Укрсоцбанк» – 12,32 %. Нижче облікової ставки НБУ мали прибутковість наступні банки, що мають одну з найбільших в Україні філіальних мереж: «Райффайзенбанк» –7,292 %, «Укрсиббанк» – 6,58 %, «Брокбізнесбанк» – 4,814 %, «Укрпромбанк» – 2,161 %, АППБ «Аваль» – 1,87 %, Ощадбанк – 0,464 %.

Показники рентабельності капіталу (ROE) й активів (ROA) одинадцяти банків-юридичних осіб Донецького регіону в 2004 р. представлено в табл. 4.4 [413].

Таблиця 4.4 Показники рентабельності банків Донецького регіону в 2004 р.

Як видно зі статистичних даних, високу рентабельність капіталу мали «Донгорбанк» – 21,09 %, «Південкомбанк» – 13,47 % «Перший Український міжнародний банк» – 8,73 % і банк «Перспектива» – 7,87 %, а найбільшу рентабельність активів – банк «Перспектива» (5,69 %), «Південкомбанк» (4,84%) і «Донгорбанк» (3,21 %). Ці показники перевищують середні по Україні – 8,43 % і 1,07 % відповідно. Іншим банкам Донецького регіону властива рентабельність капіталу на рівні нижче облікової ставки НБУ, що свідчить про неефективність функціонування технологій створення, примноження і збереження капіталу в цих банках. У цілому ж за 11 банками регіону і банківською системою України рентабельність капіталу була вище рівня облікової ставки НБУ (9,70 % і 8,43 % відповідно в порівнянні з 7,5 %).

Як показує аналіз, українські банки практично не в змозі скористатися вигодами, що приносить ефект масштабу. Більш високий рівень прибутковості операцій досягається переважно за рахунок більш високих витрат. Тому, усупереч очікуванням, рентабельність системних банків не перевищує значно рентабельність банків, що не мають настільки значних фінансових ресурсів і настільки розвинуту філіальну мережу (додатки А, В).

Така ситуація є наслідком ефективності (або, навпаки, низької ефективності) дій банківського менеджменту. Мова йде про вплив суб’єктивного фактора, роль якого не можна недооцінювати (сюди можна віднести зловживання і помилки менеджменту, розумні та нестандартні рішення, кваліфікацію персоналу, а також елементарне везіння і збіг обставин).